Зважати на досвід: чого досягла і що втратила українська фінансова система
Які з сьогоднішніх труднощів є спадком невдалих рішень минулих років
Завершення календарного року традиційно спонукає до аналізу головних звершень та провалів, що мали місце протягом попередніх 12 місяців. Зокрема, й у фінансовій сфері. За прогнозами ЄБРР, цьогорічне збільшення ВВП становитиме 3,5%. Такої ж думки дотримується Dragon Capital. А от Нацбанк навіть оптимістичніший у своїх прогнозах – він розраховує на результат у 3,8% приросту ВВП. В абсолютних цифрах ВВП (у доларовому еквіваленті) може сягнути позначки $184 млрд, що стане своєрідним рекордом за 30 років незалежності. Загалом, особливість 2021-го полягає у тому, що цьогоріч країна усвідомлювала власні результати за три десятиліття. Mind уже писав про специфічні риси становлення фінансової системи країни за цей час. Тепер пропонуємо короткий аналіз головних «перемог» та «зрад» вітчизняного фінсектора за незалежні часи, зроблений президентом Українського товариства фінансових аналітиків Юрієм Прозоровим.
Топ-3 найуспішніших проривів на фінринку України за 30 років
По-перше, це неконфіскаційна грошова реформа при запровадженні національної валюти України – гривні, 25-річний ювілей якої ми відзначали цього вересня.
Позитив був у формальному інституційному підведенні риски під етапом падіння та в переході до етапу зростання. Такої довіри до гривні та до Нацбанку, як тоді – до першої девальвації 1998 року – не було ні до, ні після. Багато в чому на хвилі цієї довіри Голова НБУ Віктор Ющенко став прем'єром, а згодом і президентом України.
По-друге, це вдала (і як би тепер сказали – неконвенційна) грошово-кредитна політика НБУ часів першого – найавторитетнішого – складу політичних та банківських «важкоатлетів» у Раді НБУ на чолі з Анатолієм Гальчинським (2000-2004 рр.). Ця політика призвела до суттєвого економічного зростання та ремонетизації економіки в умовах низької інфляції. І навіть – до дефляції, попри розширення монетарних агрегатів та суворого виконання основної конституційної функції Нацбанку – стабільності національної валюти.
По-третє, нашому фінринку всі 30 років були притаманні фінансові інновації. Серед них основні – запровадження у 1990-х Системи електронних платежів НБУ, перевагами якої ми всі користуємося досі, а також внутрішньобанківські системи розрахунків найкращих свого часу комерційних банків – «комсомольського» АППБ «Аваль» та колишнього Приватбанку.
Ці традиції продовжуються новими фінстартапами у банківській та небанківській сферах, де Україна за набором карткових та інших – сучасніших – фінпослуг випереджала і випереджає навіть «старожилів» Євросоюзу, не кажучи вже про найближчих сусідів.
А ось криптоактиви можна було запускати в обіг та легалізувати набагато раніше, але не вистачало політичної волі у депутатів 8-го скликання. Хоча крипта могла б принести країні не менше грошей, аніж так і не отримані в повному обсязі транші МВФ.
Найруйнівніші провали на фінринку України за 30 років
Перший – гіперінфляція початку 1990-х років після здобуття незалежності України. Її причина – масована емісія купоно-карбованців, яка проводилася в «ручному» режимі за часів першого та початку правління другого президентів України та відповідних керівників Кабміну та Нацбанку тих часів.
Сюди ж можна віднести загадкову «втрату» карбованцевих вкладів населення в Українській республіканській конторі Ощадбанку СРСР; недоступність для наших підприємств багатомільйонних інвалютних сум, що «зависли» у союзних Зовнішеконом та Зовнішторгбанку; втрату частини зарубіжних активів, належної нашій країні при розвалі СРСР. А ще – неотримання грошової чи іншої компенсації за ядерну зброю, окрім Будапештського меморандуму, який виявився за вартістю рівним тому паперу, на якому його підписали високі Гаранти.
Ці та інші помилки призвели до того, що за 30 років Україна залишається єдиною пострадянською країною, що не досягла рівня ВВП 1990 року. Страх повторення тієї гіперінфляції настільки глибоко в'ївся в «монетарну підкорку» української влади, що вона захопилася тупиковим режимом таргетування інфляції, утискаючи можливості для зростання економіки – як на фазі інфляційного циклу, так і зараз – на висхідній фазі.
На другому місці за згубністю впливу – девальвація гривні після Євромайдану та «банкопад» – очищення чи скоріше «зачистка» національного банківського сектора з 2014 року й до сьогодні. Втрати для банківського, фінансового, реального сектора та вкладників – не мають аналогів у світі. І нас штормить і досі.
Валютний курс тепер качають вгору-вниз не імпортери та експортери, а іноземні (і часто – геть не іноземні) спекулятивні інвестори, що вкладаються у держпапери України, оскільки після численних змін до закону про НБУ за курс гривні в країні формально ніхто не відповідає.
На третьому місці – виданий 2003 року від Нацбанку часів Сергія Тігіпка дозвіл місцевим банкам кредитувати фізосіб в іноземній валюті. Це спровокувало вибухове зростання кредитного ринку, але зрештою призвело до колапсу після девальвації 2008 року та до протестів валютних позичальників, які свого часу не спромоглися реально оцінити свої ризики.
Наслідки тієї ситуації вже протягом кількох парламентських скликань розгрібають виконавча і законодавча влада України.
Це не принесло користі навіть іноземним банкам, які не хотіли брати на себе ризики щодо пари «гривня-долар» або «гривня-євро (швейцарський франк)» та пролобіювали такі зміни для захоплення ринку кредитування фізосіб в Україні, маючи дешеве фондування від європейських материнських структур. Зрештою ринок іпотеки так і не відновився, а нерухомість досі продається за непрозорими фінансовими схемами.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
