Країна банкрутств та інновацій: як розвивався український фінсектор за 30 років незалежності

Фінансова система України за 30 років пройшла неоднозначний шлях. Здавалося б, галузь може похвалитися однією з найсучасніших і найінноваційніших розробок у сфері платіжних технологій та доступності фінансових рішень. Але при цьому страждає від схем, що постійно підкошують малий бізнес і середній клас, і досі відчуваючи відлуння «лохотронів» 1990-х, банкрутства банку «Україна», банкопадів 2008-го та 2014–2018 років.

Mind згадує основні та найяскравіші події, що відбувалися у фінансовій історії незалежної України. Щоб виділити їх, ми опитали провідних фінансистів, зокрема людей із майже 30-річним досвідом роботи в цьому секторі. Серед доленосних моментів вони називають гривневу реформу, прихід іноземних банків, націоналізацію системотвірних установ тощо.

Не відразу все влаштувалося 

Фінансова система України будувалася частково на базисі фінансової системи СРСР. Оскільки фінанси в Союзі були жорстко централізованими і 1991 року цілком залежали від рішень Москви, то фактично з настанням незалежності Україна отримала в спадок лише нерухомість і банківський персонал. Усі процеси та міжнародні відносини довелося будувати з нуля.

«На мій погляд, найважливіше досягнення – це інституційне вибудовування банківської системи як флагмана ринкових перетворень у країні. Створення з нуля дворівневої системи – законодавчої та нормативної бази», – каже фінансовий аналітик Анатолій Дроб'язко.

Страховий брокер Ібрагім Габідулін наводить як приклад декрет Кабміну «Про страхування» 1993 року. «Декрет дав початкові правові засади створення страхового ринку після розвалу СРСР і проголошення незалежності України. Документ встановлював порядок входження страхових компаній у ринок, розмір статутного фонду, який тоді становив $5000. Було також започатковано перший регулятор – Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю», – розповідає Габідулін.

Перша національна валюта, галопуюча інфляція початку 1990-х та грошова реформа

Першу валюту незалежної України було запроваджено 1992 року. Нею стали карбованці – за аналогією з назвою українських грошей часів Української народної республіки. Але економічна нестабільність початку «лихих 90-х» призвела до галопуючої інфляції, яка обчислювалася тисячами відсотків, та обвалу курсу.

Для виходу з кризи було проведено грошову реформу. Керували нею тодішній голова Нацбанку Віктор Ющенко, прем'єр-міністр Павло Лазаренко, віцепрем'єр Віктор Пинзеник та інші ключові фінансисти. «Найважливіше досягнення на фінансовому ринку – це введення в обіг 2 вересня 1996 року справжньої національної валюти. Курс до долара на момент введення гривні становив 1,7:1, до купоно-карбованця (сурогатного попередника національної валюти) – 1:100 000», – згадує доктор економічних наук, Chief Executive Officer (CEO) & Founder в Інституті розвитку інновацій Дмитро Гриджук.

Запуск системи електронних платежів

Опитані Mind банкіри вважають дуже вдалим рішенням запуск системи електронних платежів Нацбанку. «Важливе досягнення на фінансовому ринку України – запуск 28 років тому СЕП НБУ. Сьогодні система електронних платежів – це основа всіх розрахунків у країні, яка працює майже цілодобово – 23/7», – зазначає Дмитро Гриджук.

Серед плюсів цієї системи – функціонування платежів у період світової кризи 1997–1998 років. Нагадаємо: 1997 року відбулася азійська фінансова криза, яка вдарила по економіках Малайзії, Південної Кореї, Індонезії та інших держав Південно-Східної Азії. Наслідком стала російська криза 1998 року: у серпні РФ вимушено оголосила технічний дефолт.

«Завдяки СЕП ми запобігли зупинці платіжної системи (масового банківського дефолту), як це сталося в РФ 1998 року, коли безготівкові розрахунки в російських платіжних системах було зупинено на кілька місяців. Вдумайтеся: кілька місяців клієнтам не можна було розрахуватися між собою за безготівковими платежами», – наголошує Анатолій Дробязко.

«МММ», «Омета-Інстер», банк «Україна»

Періодичне банкрутство фінансових установ – одна з причин, чому сотні тисяч українців із найактивнішого – середнього – класу, який у розвинених країнах є основою стабільного й багатого суспільства, вирішують жити та працювати не в Україні, а за її межами.

Варто виділити кілька періодів активності шахрайських схем, яка почалася на зорі 1990-х. Втім, тоді подібне явище зустрічалося на території більшості держав СРСР і навіть Східного блоку, що розпався. Але бездіяльність саме українського уряду, Нацбанку та правоохоронних органів у боротьбі із цим злом і можливість для організаторів фінансових пірамід багаторазово безкарно повертатися до бізнесу стали причиною процвітання в Україні найрізноманітніших видів шахрайства. До фінансового сегменту в цій недобрій справі згодом приєдналися й компанії зі сфери нерухомості.

На початку 2000-х гучним крахом закінчилася робота найбільшого агропромислового банку «Україна». Проблеми, які, за офіційною версією, спровокували криза 1998 року і дефолт економічно близької на той час Російської Федерації, призвели до спроб «накачати» банк бюджетними грошима. Але установа все одно не вистояла – і до 2001 року збанкрутувала.

Постраждали сотні тисяч українців. Тодішні компенсації від Фонду гарантування становили скромний відсоток реальних вкладів громадян. Це один із найгучніших прикладів банкрутства великих фінустанов в Україні.

Вбивство Вадима Гетьмана

Вадим Гетьман – легендарний український банкір, голова Національного банку у 1992–1993 роках і керівник Української міжбанківської валютної біржі з 1993 до 1998 року. Його вважали справжнім патріотом, серед ініціаторів створення національної валюти України. Його вбивство у 1998 році стало одним із найгучніших вбивств можновладців, нарівні із загибеллю Євгена Щербаня, Євгена Кушнарьова, Георгія Кирпи та інших.

Прихід іноземного капіталу та розвиток кредитування

Після Помаранчевої революції 2004 року в Україну почав заходити міжнародний капітал. 2005-го найбільша фінансова група світу BNP Paribas придбала в Олександра Ярославського Укрсиббанк. Тоді ж Федір Шпіг та Олександр Деркач продали австрійській Raiffeisen банк «Аваль».

«Після 2005 року Україна відкрилася для іноземного капіталу. У країну зайшло понад $40 млрд прямих інвестицій у фінансовий сектор, який вклав понад $60 млрд у розвиток реального сектору, – каже Анатолій Дробязко. – У нас більше не було періодів такого бурхливого приросту ПІІ. Зворотною стороною цих перегонів кредитування 2005–2008 років стала (після різкої девальвації 2008-го) фінансова бульбашка на іпотечному ринку для фізичних осіб».

Криза 2008 року

Найсерйознішим випробуванням для фінансової системи та всієї економіки України стала світова фінансова криза, яка почалася восени 2008 року в США як наслідок американської іпотечної кризи. Падіння економік розвинених країн призвело до кризи кредитування в Україні, зокрема іпотечного, і в низці галузей. Задля порятунку ситуації Національний банк та уряд розпочали довгострокову програму співпраці з МВФ, яка передбачає мільярди кредитів на підтримку української економіки.

Влада країни вжила низки заходів для нормалізації ситуації. Одним із таких гучних рішень стала націоналізація банків «Родовід», «Київ» та «Укргазбанк», коли Міністерство фінансів перетворилося на основного акціонера цих установ. Іншим рішенням, що роками впливає на фінансову систему, стало жорстке обмеження кредитування у валюті.

Володимир Мудрий, голова правління ОТП Банку, вважає дуже правильною та необхідною ухвалену 2008 року заборону на кредитування фізичних та юридичних осіб в інвалюті за відсутності в них валютних доходів. «Безумовно, це рішення звузило можливості банків із кредитування, змусило багато в чому переглянути бізнес-моделі, призвело до зниження ставок за валютними депозитами практично до нуля тощо. Але в умовах нестабільного валютного курсу припинення негривневого кредитування забезпечило суттєве зниження кредитних ризиків, формування здоровіших активів, а отже, і більшу стійкість усієї банківської системи», – упевнений Володимир Мудрий.

Фондовий ринок: КУА та IPO

Головною невдачею України фінансисти вважають слабкий розвиток фондового ринку. На початку 1990-х усі українці були власниками приватизаційних сертифікатів, але фактично приватизація стала концентрацією капіталу в руках обмеженого кола осіб.

Найуспішнішим періодом для фондового ринку можна вважати часи президентства Віктора Ющенка. З 2005 року в країні було запущено десятки компаній з управління активами. Українські підприємства, як-от «ХХІ століття» Льва Парцхаладзе, Ferrexpo Костянтина Жеваго та інші, розпочали перші IPO на західних біржах, зокрема в Лондоні.

Поступово розвивалися біржі – найстаріша ПФТС, а також створена навесні 2008 року Українська біржа. Це тривало аж до осені 2008-го, коли світова криза призвела до стагнації вітчизняної економіки, ставши однією з причин того, як слабо розвинений досі український фондовий ринок.

«Невдалою вважаю цілу систему рішень щодо створення фондового ринку, він за 30 років у нас не склався. Бюрократичний апарат є, система інститутів є, а ринку капіталу, який конкурує із ринком банківських депозитів, немає», – констатує Анатолій Дробязко.

«Банкопад» 2014–2017 років

Одним із найнеоднозначніших рішень у фінансовій історії України стало закриття, починаючи з 2014 року, майже 100 банків. Офіційною причиною називалося погіршення стану економіки після анексії Криму та початку АТО на Донбасі, де були розташовані активи найбільших підприємств і банків. Отримані внаслідок цього збитки стали дуже болючими для бізнесу. Водночас МВФ запустив програму кредитування України, поставивши умову щодо проведення стрес-тестів для визначення платоспроможності місцевої банківської системи.

За результатами тестів було ухвалено рішення вивести частину банків із ринку. Одні, на думку НБУ, брали участь в операціях щодо оптимізації, порушуючи правила фінансового моніторингу. Було закрито низку банків; деякі з них досі оспорюють рішення НБУ в суді, вважаючи зупинення банківських ліцензій незаконним. Від інших банкірів вимагали внесення до капіталу значних сум грошей.

Майже для всіх банків з українським капіталом ці стрес-тести завершилися запровадженням тимчасової адміністрації. Хоча НБУ міг знайти інші сценарії, які б не призвели до закриття десятків установ, багато з яких працювали на ринку понад 20 років. Наприклад, запровадження обмежених банківських ліцензій, злиття банків тощо.

Член Ради Нацбанку Василь Фурман вважає тодішні дії НБУ справедливими. «Якби Національний банк не провів ці болючі, але необхідні заходи, то згодом ми могли б отримати неконтрольовану фінансову кризу з глибоким падінням банківської системи й абсолютною безкарністю відповідальних за неї осіб», – наполягає він.

При цьому Фурман визнає, що не всі виведення банків із ринку були бездоганними. «З наслідками ми маємо справу й зараз. Низка акціонерів збанкрутілих банків оскаржили в судовому порядку рішення НБУ та ФГВФО про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, запровадження тимчасової адміністрації та відкликання ліцензій. Як показує практика, суди приймають такі позови до розгляду та задовольняють навіть на рівні судів касаційної інстанції. Однак це поодинокі випадки. Абсолютна більшість виведених банків ставила під загрозу стабільність фінансової системи зокрема та економіки держави загалом», – вважає Василь Фурман.

Націоналізація «Привату»

Одним із найбільш резонансних і неоднозначних рішень стала націоналізація найбільшого ПриватБанку наприкінці 2016 року. Вирішення цього питання виносилося на рівень перемовин між Україною та зовнішніми донорами держави.

Зазначимо, що з початку АТО й жорсткої політики Нацбанку щодо закриття фінансових установ з усіх найбільших і великих українських банків вистояли лише дві установи з українськими власниками: ПУМБ Ріната Ахметова під керівництвом Сергія Черненка та «Кредит-Дніпро» Віктора Пінчука під керівництвом Олени Малінської. Усі інші банки місцевих власників, зокрема бізнесменів Олега Бахматюка («Фінансова ініціатива» і VAB Bank), Костянтина Жеваго («Фінанси та кредит»), Миколи Лагуна («Дельта») і багато інших було закрито. ПриватБанк Геннадія Боголюбова та Ігоря Коломойського було націоналізовано.

Зазначимо, що вітчизняна економіка гідно подолала сам період входження держави в капітал «Привату». Понад 20 млн клієнтів банку за несприятливого розвитку подій могли своїми панічними настроями «покласти» фінансову систему. Допускалося навіть запровадження Нацбанком мораторію на зняття вкладів із банків, як під час Помаранчевої революції 2004 року. Але банки самостійно встановили ліміти на зняття готівки з карток «Привату» в їхніх банкоматах, завантажили банкомати готівкою, щоб уникнути паніки, і весь процес переведення найбільшого банку до держуправління пройшов безболісно.

Спліт

У 2002 році під керівництвом колишнього міністра економіки України Віктора Суслова було створено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг) України – регулятора небанківських фінансових установ, включаючи страхові компанії, кредитні спілки, ломбарди тощо. Під наглядом небанківського фінрегулятора опинилися сотні. Однак згодом в Україні розпочалася дискусія щодо необхідності формування так званого мегарегулятора – єдиної структури, яка контролюватиме всіх посередників фінансових послуг.

«Відмінним організаційним кроком стало переведення мікрофінансових, страхових, лізингових, факторингових та інших небанківських фінансових компаній під нагляд єдиного регулятора – Національного банку – 2020 року. І хоча свого часу він викликав дискусії щодо наявності відповідної експертизи у співробітників НБУ, регулювання роботи всіх учасників ринку фінансових послуг за аналогічними правилами створило для них рівні конкурентні умови та сприяло їхній більшій надійності та фінансовій стійкості», – говорить голова правління OTP Банку Володимир Мудрий .

Розвиток інноваційного банкінгу

Банкіри зазначають, що велику роль у розвитку економіки грають технологічні рішення. «До таких я відношу Bank ID, що дозволяє відкривати рахунки для фізосіб, електронні паспорти, зміни до закону в частині фінансового моніторингу, що дозволило онлайн-ідентифікацію для фізосіб та юридичних осіб, впровадження ЕЦП, можливість отримання звітності юридичних осіб онлайн», – розповідає фінансовий експерт Василь Невмержицький. Перераховані рішення було запущено в останні кілька років.

З кінця 1990-х і практично до 2017 року головним інноватором серед банків був «Приват». До його досягнень можна віднести систему «Приват24», яка є найбільшою системою онлайн і мобільного банкінгу, доступ до банківських послуг та кол-центру 24/7, використання QR-кодів для банкінгу, посилення безпеки фінансових послуг через систему одноразових паролів тощо. Крім «Приват24», українці донедавна мали одиниці альтернатив, що дозволяють безпечно й зручно здійснювати платежі в онлайн. Наприклад, платіжна система «Портмоне», що працювала з низкою банків, і система онлайн-розрахунків WebMoney.

Дмитро Гриджук вважає, що Україна – один із топових майданчиків з розвитку платіжних процесів і платіжної інфраструктури не лише в Європі, а й у всьому світі. Він наводить дані Української асоціації фінтех та інноваційних компаній, згідно з якими наша країна входить до топ-10 країн ЄС із платежів за допомогою мобільних застосунків.

«Усі ці процеси підкріплюються на законодавчому рівні. Так, у середині літа цього року було схвалено та підписано закон про платіжні послуги, націлений на глибоку модернізацію українського ринку платіжних послуг, більш активне впровадження фінтех-інновацій. Також закон допоможе уніфікувати платіжні системи України та Євросоюзу», – розповідає Дмитро Гриджук.

За його словами, поки що понад третину українців не охоплено банківськими послугами. «Саме фінтех, на мою думку, допоможе розв'язати цю проблему. Серед прогресивних рішень варто звернути увагу на розвиток необанків – фінтех-компаній, які пропонують стандартні банківські послуги в цифровому форматі. Ці банки не мають мережі відділень, вони забезпечують віддалене відкриття рахунків і доставку платіжних карток, а всі операції можна здійснювати в мобільному застосунку», – зазначає Гриджук.

Йдеться, зокрема, про створений 2017 року monobank, який оцінили майже в $1 млрд, а також про sportbank, todobank, izibank, O.Bank, Neobank. «За інсайдерською інформацією, готові до запуску ще кілька необанків», – повідомив Дмитро Гриджук.