Море варіантів: як ЗВТ із Туреччиною може запустити «Велике будівництво» в українських портах

Україна та Туреччина вже тривалий час співпрацюють у сфері оборони. А тепер цей альянс отримав і економічне підґрунтя після того, як країни підписали Угоду про зону вільної торгівлі (ЗВТ) під час візиту до Києва Реджепа Тайїпа Ердогана 3 лютого цього року. На що варто звернути увагу Україні та навіщо розвивати портову інфраструктуру в Чорному морі, розповів Mind ексголова Держслужби річкового та морського транспорту Дмитро Петренко.

Докладніше про те, що передбачає угода, – у матеріалі Mind «Секір-мито: чому ЗВТ із Туреччиною – це не перемога, але почесна нічия».

Є офіційні оцінки, що ЗВТ із Туреччиною може дати Україні приріст ВВП щонайменше на 2% щорічно. Настільки великий ефект наша економіка отримувала хіба що від «Великого будівництва».

Але очевидно, що ЗВТ між Україною та Туреччиною може дати приріст не лише за «паперовим» показником ВВП, а й також за реальною вантажоперевалкою в наших чорноморських портах. Адже саме морем іде левова частка товарів між Україною та Туреччиною. За грамотного підходу порти «Великої Одеси» можуть стати своєрідними воротами, які посилять україно-турецький альянс у Чорному морі.

Великий шлях починається з малого кроку

У всіх на слуху турецький мегапроєкт із будівництва так званого Стамбульського каналу (він же «Босфор-2»), який має виступити «дублером» протоки Босфор і Дарданелли та стати «шлюзом» для проходу великотоннажних суден у Чорне море. В Україні від проєкту «Стамбульського каналу» сформувалося принаймні два очікування:

• у наші порти зможуть проходити великі танкери для доставки зрідженого газу;
• і великотоннажні судна для вивезення наших експортних товарів.

Звичайно, немає сумнівів, що Туреччина, як амбітна країна, зможе побудувати «Стамбульський канал», попри те, що цей проєкт забере багато часу й ресурсів. Але довгострокові альянси починаються з малих кроків, і варто скористатися тими можливостями, що лежать практично на поверхні.

За умовами ЗВТ між Україною та Туреччиною турецька влада погодилася лібералізувати умови в'їзду до своєї країни вантажного автотранспорту українського бізнесу. Наш уряд зумів наполягти на цьому пункті, щоб наростити перевалку до Туреччини українських товарів ыз доданою вартістю (адже зараз 80% нашого експорту до Туреччини – це зерно й чорні метали).

Для більш інтенсивного автомобільного сполучення між Україною та Туреччиною буде потрібне більш інтенсивне поромне сполучення між Чорноморськом і турецькими портами. І така логіка диктує, що нашому Мінінфраструктурі варто поставити завдання передати в концесію поромну переправу в порту «Чорноморськ» саме з метою збільшення товарообігу між Україною та Туреччиною. І, як варіант, запросити турецькі компанії для участі в концесійному конкурсі або запропонувати інші вигідні формати державно-приватного партнерства.

Новий шлях до «традиційних» ринків

Співробітництво між Україною та Туреччиною в портовій галузі можна підпорядкувати і більш глобальній меті.

До початку війни у 2014 році наша країна використала територію РФ як «сухопутний міст» для доставки товарів до країн Центральної Азії та Кавказу. Після початку військової агресії Кремля проти України наша країна такий «сухопутний міст» втратила. І особливо боляче в Україні це вдарило взимку цього року, коли РФ змогла заблокувати транзит вугілля з Казахстану, намагаючись дестабілізувати ситуацію в енергетиці нашої країни.

Адже до цього вже є деякі передумови – за повідомленнями азербайджанської преси, зараз значна частка товарообігу між Україною та Азербайджаном іде «транзитом» саме через турецькі порти. (Нехай навіть якщо зіставити, що щорічний товарообіг між Україною та Туреччиною сягає $4 млрд щороку, а між Україною та Азербайджаном – $1 млрд).

Безумовно, більш масштабний перехід із сухопутних шляхів до судноплавних маршрутів доставки наших товарів на ринки Кавказу, Центральної Азії та Близького Сходу через Туреччину може зробити наш експорт більш витратним. Але тут наш уряд, зокрема Мінінфраструктури, напевно має «поле для маневру», щоб домовитися з турецькими колегами про пільгові тарифи на транзитну перевалку товарів. Або ж про інші формати взаємовигідної співпраці на стику економіки та геополітики.

І якщо на порти «Великої Одеси» необхідно буде «замкнути» ще більший потік вантажів, який піде транзитом через Туреччину, то також потрібно буде продовжувати «розшивати портову шийку» нашої логістики. І тут буде де розвернутися турецьким компаніям із будівництва інфраструктурних об'єктів.

Ключ до енергетичної диверсифікації

Якщо говорити про співпрацю між Україною та Туреччиною в портовій галузі, то тут варто звернути увагу на такий факт. У червні 2021 року Туреччина запустила новий порт «Філіос», який, за поточними планами турецької влади, має стати головним експортним центром усієї західної частини Чорноморського регіону Туреччини, а також головним «шлюзом» щодо прийому та експорту газу, видобутого на турецькій частині шельфу Чорного моря.

Якщо замість очікувань ставити реалістичну мету і якщо наша влада зможе виявити чудеса командної роботи, тоді ЗВТ між Україною та Туреччиною принесе максимальну вигоду для нашої портової галузі. Насамперед – для «Великої Одеси».