Атомний розподіл: хто знищує урановидобувну галузь України
Точка зору

Атомний розподіл: хто знищує урановидобувну галузь України

І чим це загрожує

Атомний розподіл: хто знищує урановидобувну галузь України
Фото: depositphotos.com

Глобальна енергетична криза 2021-го та початок повномасштабної війни РФ проти України в лютому цього року змусили світову спільноту терміново переосмислити важливість енергетичної безпеки. А відтак – шукати шляхи диверсифікації постачання різних енергоресурсів. Тут варто згадати, що ще 2014 року на тлі воєнних подій на сході України ЄС видав документ Energy Security Strategy. У ньому, зокрема, було висловлено занепокоєння щодо надійності в постачанні енергоресурсів до ЄС і загалом енергетичної залежності Євросоюзу в контексті російсько-українського конфлікту. 

Україна має власні родовища нафти, газу та урану. Не кожна держава у світі може похвалитися одночасною наявністю таких покладів на своїй території. Особливої значимості зараз набуває саме уран. Весь цивілізований світ розвиває свої уранові потужності, аби уникнути залежності від рф. Навіть США визнають критичну (на 20%) залежність від російського урану. Але українська влада замість того, аби розвивати його видобуток, з 2018 року системно руйнувала цю стратегічну галузь. І зараз, у 2022-му, практично досягла мети. Як і чому це відбувається та чим може загрожувати в подальшому, спеціально для Mind пояснює Ольга Кошарна, ексчленкиня Колегії Державної інспекції ядерного регулювання України.

Звідки береться уран made in Ukraine?

Сьогодні єдиним виробником і постачальником природного урану в Україні є державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (СхідГЗК). Але потужності комбінату ще пару років тому лише на третину задовольняли сучасні запити вітчизняної атомної енергетики в урані, потреба в якому становила близько 2400 тонн уранового концентрату на рік.

Українські родовища урану дуже специфічні. На відміну від, скажімо, казахстанських вони мають низький вміст металу в руді та шахтний спосіб видобутку. Ці умови призводять до порівняно високої собівартості вітчизняного виробництва уранового оксидного концентрату (УОК).

Скільки він коштує?

Ще донедавна ціни на УОК на світових ринках коливалися в межах $75–85 за кг. Цей рівень цін був значно нижче вартості існуючих, і тим більше нових проєктів із видобутку.

Доступні до видобутку поклади українського урану та наявні видобувні потужності СхідГЗК сьогодні забезпечують собівартість виробництва УОК на рівні $110–115 за 1 кг. У перспективі, за умови розвитку Новокостянтинівської шахти, відповідно до наявних проєктів, із виходом на максимальну потужність, собівартість вітчизняного виробництва можна було би знизити до $90 за 1 кг урану.

Отже, урановидобувна галузь як стратегічно важлива для енергетичної безпеки за такої кон’юнктури ринку потребує державної підтримки для розвитку та сталого функціонування.

Які труднощі виникають і чому?

Проблеми в українському урановидобутку розпочалися у 2018 році за часів голови НКРЕКП Дмитра Вовка. Зокрема – на тлі впровадження сумнозвісної формули «Роттердам+».

Тривалий час підтримка уранової галузі здійснювалася через урахування її собівартості в тарифі на електроенергію ДП «НАЕК «Енергоатом», який є основним споживачем продукції СхідГЗК. Вартість 1 кг УОК визначалася Міненерго відповідним наказом за формулою, яка враховувала собівартість і мінімальну рентабельність.

Складнощі з фінансуванням основної діяльності СхідГЗК почалися, коли НКРЕКП встановила формування ціни на вітчизняний урановий концентрат, зважаючи на спотові світові ціни. А вони на той час стрімко падали через перевищення пропозиції над попитом (нагадаємо: одним із найбільших світових гравців на урановому ринку є росія, яка тоді намагалася здійснити експорт свого проєкту АЕС у східні країни). Цим падінням скористався Дмитро Вовк, аби обґрунтувати зниження вартості «атомного» кіловату, яка й без того була занижена: утричі менша за «тепловий», тоді як у світі різниця становить лише 20%.

Таким чином на 2018–2019 роки НКРЕКП встановило вартість УОК на рівні $75 за 1 кг, при його собівартості $112. Внаслідок цього СхідГЗК вимушений був продати вісь річний обсяг УОЕ у 2019 році по $75/кг, що призвело до катастрофічної збитковості підприємства.

Наради за головуванням першого віцепрем’єра України Степана Кубіва наприкінці 2018 – на початку 2019 року не похитнули позицію регулятора. Але врешті-решт різницю між ціною закупівлі УОК «Енергоатомом» та собівартістю було вирішено компенсувати коштом держави. Проте цього не сталося.

Хоча завдяки міністру Олексію Оржелю «Енергоатом» та СхідГЗК змогли укласти довгостроковий (на шість років) контракт на постачання УОК, сформовані 2019 року борги СхідГЗК залишилися. Не надійшли до комбінату й передбачені в держбюджеті-2020 кошти на реалізацію проєкту будівництва Новокостянтинівської шахти, розробленого для збільшення виробництва уранового концентрату й оптимізації його собівартості. Натомість ці гроші були спрямовані у Фонд боротьби з COVID-19.

При цьому системного рішення, як вивести СхідГЗК з кризи, за всі ці роки ухвалено не було. Щоправда, за часів міністра енергетики Ігоря Насалика узгодили приєднання підприємства до НАЕК «Енергоатом», але коли з посади президента атомної генерувальної компанії звільнили Юрія Недашковського, процес приєднання зупинився, хоча розпорядження КМУ не було скасовано.

Що пішло не так із Держпрограмою розвитку урановидобування?

Фахівці плекали надію на ухвалення Концепції державної цільової економічної програми розвитку атомно-промислового комплексу на період до 2026 року. Цей документ після тривалих обговорень і суперечок було, нарешті, схвалено розпорядженням КМУ від 29 грудня 2021 року № 1804-р. Через пів року мало бути ухвалено Державну цільову економічну програму до 2026 року.

В урядовому розпорядженні державним замовником Програми визначено Міненерго. Йому ж доручалося «разом з іншими зацікавленими центральними органами виконавчої влади розробити та подати в шестимісячний строк КМУ проєкт Державної цільової економічної програми розвитку атомно-промислового комплексу на період до 2026 року».

Як зазначив міністр енергетики Герман Галущенко, презентуючи документ на засіданні уряду, основною метою цієї концепції є створення умов для збільшення виробництва урану до повного забезпечення потреб вітчизняної атомної енергетики. А також підвищення енергетичної незалежності України.

Концепцією, зокрема, передбачалося:

  • збільшення обсягів виробництва урану та зниження витрат на його виробництво за рахунок освоєння Новокостянтинівського та Апрельського родовищ із будівництвом нових уранових об’єктів протягом 2023–2025 років та їх введенням в експлуатацію у 2026 році;
  • забезпечення експлуатації Смолінської шахти до 2023 року, Інгульської шахти до 2028 року;
  • реконструкція гідрометалургійного заводу та сірчанокислотного цеху ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат»;
  • технічне переоснащення та створення потужностей для виробництва діоксиду цирконію в обсязі 320 тон на рік.

Крім того, було заплановано організацію співпраці з інтеграції виробленого в Україні діоксиду цирконію у виробництво цирконієвих сплавів і цирконієвого прокату іноземних виробників ядерного палива для українських АЕС. Тобто – російського ТВЕЛу та американської Westinghouse.

Для того, аби уряд врешті-решт розробив цю Концепцію, знадобилося рішення РНБО, яке було ухвалено 29 січня 2021 року документом «Про заходи з нейтралізації загрози у сфері атомної енергетики і промисловості». Державна цільова економічна програма розвитку атомно-промислового комплексу на період до 2026 року, згідно з Концепцією, коштувала б 9,92 млрд грн у цінах 2021 року.

Слід зазначити, що це не перший такий документ. Попередня аналогічна Концепція Державної цільової економічної програми розвитку на період до 2020 року, була ухвалена 9 листопада 2016 року. Єдина відмінність між цими двома концепціями – нова не передбачала організацію виробництва тепловидільних збірок. План заходів щодо реалізації першої Концепції (до 2020 року) було схвалено через рік після ухвалення – 27 грудня 2017 року. Але саму програму розвитку, яка мала бути затверджена спочатку в I, а потім у IV кварталі 2018 року, так ніхто і не затвердив.

Ситуація повторюється і зараз: жодного проєкту програми на виконання рішення КМУ досі немає. Міненерго не виконало розпорядження власного уряду двічі.

Чому це відбувається і до чого тут активи СхідГЗК?

Замість підготовки Державної програми, уже після повномасштабного вторгнення росії, Міністерство енергетики розробило проєкт розпорядження КМУ «Про передачу об’єктів державної власності з видобування та переробки уранової руди». Основна його мета – розділити єдине в Європі стратегічне підприємство з видобутку урану. Документ було розіслано до причетних міністерств на узгодження.

У пояснювальній записці до проєкту відсутнє власне обґрунтування доцільності передачі під «опіку» НАЕК «Енергоатом» основних активів СхідГЗК – Новокостянтинівської шахти, гідрометалургійного заводу та виробництва сірчаної кислоти. Інгульську та Смолінську шахти та Дніпродзержинський хімічний завод Міненерго не передає, оскільки вони збиткові. Воно залишає ці неліквідні активи з усіма їх проблеми державі. При цьому розповідаючи, що «реалізація акту не потребує додаткового фінансування з державного чи місцевих бюджетів».

Своїм проєктом Міненерго вдвічі зменшує кількість робочих місць – до 2000 співробітників залишаються без роботи, вдвічі знижує обсяги виробництва урану, відтак і податки до Держбюджету, а в перспективі – валютну виручку держави. І все це робиться в режимі повної «інформаційної тиші» – як перед громадськістю, так і перед власне колективом СхідГЗК.

Про ідею «розділення» СхідГЗК не знали ані керівництво, ані спеціалісти, ані профспілка. Вони не брали участі в підготовці проєкту, з ними ніхто нічого не погоджував.

Як різні відомства зреагували на цю ідею?

Коли інформація стала публічною, профспілка почала звертатися до всіх органів влади, зокрема Офісу Президента, який усе листування переадресовав до Міненерго. У відповідь було отримано лише купу відписок.

У червні занепокоєння тим, що відбувається, висловила й Кіровоградська обласна рада. Вона звернулася до президента України, ВР, КМУ про необхідність відновлення роботи СхідГЗК як єдиного виробничого комплексу. У відповідь – тиша.

Тим часом інші міністерства теж були не в захваті від ідеї Міненерго. Так, Мінфін зауважив, що ДП «НАЕК «Енергоатом» не виконало попереднє розпорядження Кабміну про приєднання до себе СхідГЗК цілим майновим комплексом та звернуло увагу на необхідність виконання урядового розпорядження від 10.07.2019 № 534-р.

«Енергоатом» відповів (лист від 15.07.2022), що приєднання СхідГЗК не погодили міжнародні фінансові організації. Адже кредитні угоди з ЄБРР та Євратомом, ратифіковані Верховною Радою, передбачають, зокрема, обов’язкове погодження з ними дій щодо злиття, укрупнення чи реорганізації атомної компанії – оператора АЕС. Сам «Енергоатом» пише: «Враховуючи наявність вищезазначених умов, отримати погодження від згаданих фінансових установ неможливо».

Зверніть увагу: у листі «Енергоатом» вказує на збитковість СхідГЗК, нарікає на скруту через покладені на нього державою спеціальні обов'язки для утримання на низькому рівні цін для населення та знову наполягає на приєднанні до нього виключно ліквідних активів СхідГЗК (неліквідні, нагадаємо, пропонується залишити державі та Держбюджету).

Виникає логічне запитання: чи писав «Енергоатом» із цього приводу листи до своїх кредиторів, чи погодять вони приєднання лише ліквідних активів? Якби так, напевно, погодження було б надано з боку Мінекономіки та Мінфіну.

Як наслідок, після листування з «Енергоатомом» Мінекономіки за результатами розгляду проєкту постанови, підготовленої «Енергоатомом» та внесеної Міністерством енергетики, зробило наступний висновок.

Так, Мінекономіки звертає увагу, що «не виявлено впливу реалізації проєкту розпорядження на показники економічного й соціального розвитку», адже «головним розробником не надано фінансово-економічних обґрунтувань, статистичних даних».

Також Мінекономіки наголошує, що в запропонованому документі «не зазначено конкретного переліку об’єктів державної власності, які передаються в господарське відання ДП «НАЕК «Енергоатом», що унеможливлює ідентифікацію об’єктів, рішення щодо передачі яких пропонується прийняти Кабінету Міністрів України». Інакше кажучи, розробники документу пропонують Кабміну затвердити передачу того, не знаю чого – і це вже не вперше.

Також Мінекономіки занепокоєно тим, що Комісія з питань передачі державного майна в місячний строк має затвердити перелік об’єктів і майна, що передається, (якого – див. вище – немає) та у встановленому порядку оформити акт приймання/передачі. Але в матеріалах до проєкту розпорядження відсутня згода ДП «НАЕК «Енергоатом» щодо передачі йому нерухомого майна та виробничого обладнання, погодження підприємства-балансоутримувача.

Та й загалом відсутні всі необхідні для цього документи:  правовстановлювальні на нерухоме майно, характеристика об’єктів передачі (із зазначенням інвентарних або реєстраційних номерів) і техніко-економічне обґрунтування здійснення такої передачі, погоджене суб’єктом, якому передається майно.

Наприкінці Мінекономіки взагалі дивується, чого ж це Міненерго перебрало на себе його повноваження, адже Регламентом Кабінету Міністрів встановлено, що саме Мінекономіки «є головним розробником проєктів актів КМУ з питань, пов’язаних із здійсненням повноважень суб’єкта управління щодо суб’єктів господарювання державного сектору економіки».

Але незважаючи на всі викладені зауваження, міністерство зненацька робить остаточний висновок: «Позиція Мінекономіки: погодити проєкт розпорядження із зауваженнями». Цій підсумок, що суперечить змісту всього тексту висновку, доводить: Кабмін дійсно не має наміру сперечатися, розпорядження швидше за все буде затверджено, а СхідГЗК – знищено.

Що це означає для держави загалом і для уранової галузі зокрема?

Інгульська та Смолінська шахти, які для «Енергоатома» є лише «неліквідними активами», залишаться державі шляхом приєднання їх до ДП «Бар’єр», яке тільки нещодавно вийшло із системної фінансової кризи завдяки європейському проєкту технічної допомоги. Ці шахти незабаром має бути виведено з експлуатації, хоча в них ще є залишки уранової руди, які могли б видобуватися.

Інгульська шахта – єдиний промисловий об’єкт, до якого входить автотранспортне господарство, автозаправний комплекс, залізничний цех, електропостачальна дільниця тощо. Підрозділи об'єкту забезпечують роботу підземного та наземного комплексу, спеціальної техніки, підвіз персоналу та матеріалів, відвантаження уранової руди тощо.

І з цього єдиного комплексу «Енергоатом» вирішив приєднати до себе лише чотири об'єкти: автотранспортне господарство з автозаправним комплексом; залізничний цех; електропостачальні дільниці; базисний склад вибухових матеріалів. Це випливає із Службової записки в.о. директора Інгільської шахти Євгена Хворостовського. Хоча про такі деталі ініціатори навряд чи поінформували Мінекономіки.

Як держава далі видобуватиме руду на Інгульській шахті чи зніматиме її з експлуатації без цих об'єктів? Ці проблеми, вочевидь, «Енергоатом» не надто хвилюють. Екологічні вимоги? Ні, про них теж не чули ні в Міненерго, ні в «Енергоатомі».

Чим це загрожує?

Наведемо лише три причини, чому ця нищівна діяльність має бути негайно зупинена. Це екологічні, соціальні та економічні наслідки.

Через підтоплення підземними шахтними водами з підвищеним вмістом природних радіонуклідів та урану під загрозою опиниться близько 25 000 – 30 000 людей, які проживають на території смт. Смоліне, с. Березівка, с. Олексіївка, району Завадівка, м. Кропивницького, селища Кизельгур та інші.

5000 висококваліфікованих працівників із Кіровоградської та Дніпропетровської областей втратять роботу. На рівному місці виникнуть депресивні регіони. А бюджети всіх рівнів навіть за нинішнього плачевного стану підприємства недоотримають 600 млн грн на рік.

З іншого боку, втрата уранодобувної галузі України призведе до зниження енергетичної безпеки держави. А також збільшить навантаження на державний бюджет, пов’язане з утриманням об’єктів уранових шахт та уранопереробного комплексу в екологічно безпечному стані. Державі необхідно буде щорічно витрачати понад 800 млн грн, ще 3 млрд грн підуть на приведення ділянок у безпечний стан.

Тим часом атомна енергетика України за наявності власних покладів буде закуповувати уран в інших країнах за суттєво більшою ціною.

Що ще шкодить галузі?

Діяльність ДП «СхідГЗК» зупинена із січня 2022 року, ще до початку повномасштабної війни. У комбінату сформувалися значні борги за енергоносії, матеріали, роботи та послуги; існує заборгованість (зокрема, прострочена) зі сплати податків і зборів, платежів до бюджету. У зв’язку із зупиненням майже на пів року комбінат не випускає продукцію та заборгував її перед НАЕК «Енергоатом» на суму близько 2,1 млрд грн.

Відбулося це за управління комбінатом Сергієм Шовгелею, якого в жовтні 2021 року за протекцією президента «Енергоатома» Петра Котіна призначив міністр енергетики Герман Гаущенко. Шовгеля – ексдиректор Запорізької ТЕС, яка розташована майже через дорогу від Запорізької АЕС, якою до 2020 року керував якраз Петро Котін.

Сам Шовгеля мало того, що не має жодного досвіду роботи на урановому підприємству (або чомусь дотичному – що видобуває енергоресурс, а не споживає), так він ще й не має допуску до виконання особливо важливих робіт, якими є урановидобуток, від Держатомрегулювання. А такий допуск є умовою видачи ліцензії на діяльність комбінату, яку видає ДІЯРУ. І без нього дозволяється керувати таким підприємством не більше місяця…

Тепер щодо фінансового стану підприємства. Цікавий збіг обставин: саме з моменту призначення на керівну посаду Сергія Шовгелі в жовтні 2021 року рахунки «СхідГЗК» почала блокувати Державна виконавча служба для забезпечення виконання рішень суду. Незважаючи на те, що за законом навіть при заблокованих рахунках виплата заробітної плати може відбуватися, з нею якраз проблеми.

Цієї весни дійшло до того, що персонал АЕС «Енергоатома» збирав гуманітарну допомогу не на фронт чи для переселенців, а для працівників єдиного в Європі урановидобувного підприємства. Підприємства, яке видобуває такий енергоресурс, від якого США впало в залежність від рф і не може взапровадити санкції проти «росатома».

Пришвидшене знищення СхідГЗК, за яким ми, на жаль, спостерігаємо з жовтня минулого року, відбувається тоді, коли світовий ринок відчуває потужний вплив зростання ціни на уран. Маємо прогноз щодо тривалого дефіциту пропозиції над попитом, що зростає, курс на декарбонізацію економіки та ліквідацію наслідків пандемії, відновлення роботи японських АЕС у зв’язку з енергетичною кризою у світі.

Уряди багатьох країн – від США до Китаю – у своїх програмах чистої енергії віддають велику роль саме ядерній енергетиці. Ставки на чисту енергію і відновлення економіки призводять до того, що ціни на урановий оксидний концентрат досягають найвищого рівня з 2014 року. Вже цьогоріч ціни на спотовому ринку коливалися від $165 до $130 за 1 кг УОК.

Але «Енергоатом», маючи в лобістах ціле Міністерство енергетики, фактично намагається не відновити видобуток на СхідГЗК, а знищити його. Готуючи документи на розділення майна СхідГЗК, паралельно вже тричі повідомив про перемовини щодо збільшення закупівель за кордоном, зокрема у британської компанії Urenco.

Що слід робити в цій ситуації?

Щоб забезпечити енергетичну безпеку, незалежність держави та 100% задоволення потреб вітчизняної атомної енергетики у власному урані, необхідно не знищувати єдиного в Україні урановидобувача, як це робить Кабмін, а створити умови для збільшення обсягів власного виробництва. І без державної підтримки це неможливо здійснити.

Необхідно повернутися до встановлення ціни на урановий концентрат рішенням Мінекономіки з урахуванням собівартості та необхідної рентабельності. Для радикальнішого збільшення виробництва уранового концентрату необхідне спрямування фінансових ресурсів на реалізацію діючого проєкту будівництва Новокостянтинівської шахти.

А в рамках Державної економічної цільової програми розвитку атомно-промислового комплексу, як це передбачено розпорядженням КМУ від 21.12.2021 № № 1804-р, необхідна підпрограма державних інвестицій в Новокостянтинівське родовище. Затверджений проєкт будівництва родовища надав би можливість протягом 6-7 років вийти на виробництво уранового концентрату в обсязі майже 1400 тонн на рік. Відповідно до розробленого ТЕО розвитку Новокостянтинівської шахти виробництво уранового концентрату може досягти 2860 тонн на рік. Це дасть можливість не лише повністю задовільнити потреби НАЕК «Енергоатом» у природному урані, а й експортувати його.

Заради збереження єдиного в ЄС підприємства з видобутку урану, треба мати  жорстку політичну волю уряду країни для зміцнення енергетичної незалежності та енергетичної безпеки. Самозабезпечення енергоресурсами має бути винесене в пріоритети стратегії довгострокової енергетичної безпеки України. І це обов'язково станеться. Будемо вірити, що вже за наступного міністра енергетики.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у нашому Telegram-каналі Mind.ua

Матеріал рубрики «Точка зору» є відображенням особистої думки автора й може не збігатися з точкою зору редакції Mind. Він не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Ініціатива публікації, як правило, надходить з боку автора.

Редакція не несе відповідальності за достовірність і тлумачення наведеної інформації та виконує винятково роль носія. Матеріали в рубриці «Точка зору» можуть бути опубліковані як на комерційній, так і на безоплатній основі.

Основна вимога – суспільна значущість теми та відкрита публічна позиція автора.

Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло