Робота над помилками: чому Грузії не вдалося, а Україна переможе у війні з рф

Робота над помилками: чому Грузії не вдалося, а Україна переможе у війні з рф

Чим може бути корисним грузинський досвід для України

Робота над помилками: чому Грузії не вдалося, а Україна переможе у війні з рф
Фото: wikipedia.org

Сьогодні річниця серпневої війни – рівно 14 років тому путін розпочав війну з незалежною Грузією. Це був перший крок для реалізації плану відновлення військового, економічного та політичного впливу над територіями, які кремль як спадкоємець радянського союзу вважає загубленими після розпаду комуністичної імперії. Хоча тоді цей аспект мало хто встиг розглянути – війна була дуже швидкоплинною. Проте сьогодні очевидно, що всі підстави для початку війни з Україною у 2014 році були закладені саме тоді – у серпні 2008-го. Як вплинула грузинська війна на Україну й чому вона має навчити українців, розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.

Досить цікаво порівняти ці дві війни, які на перший погляд здаються такими різними. Насамперед спільними у цих війнах є приводи для розв'язання конфлікту. Південна Осетія, Абхазія та Автономна республіка Крим за радянських часів були окремими адміністративними одиницями. Отже, на думку російського керівництва, під час розпаду СРСР ці республіки мали всі підстави, щоб самостійно вирішувати свою долю поза тими державними утвореннями (маються на увазі Грузинська та Українська радянські соціалістичні республіки), які були в СРСР. Спойлер: мали прагнути приєднатися до рф, а не до материнських республік. При цьому та сама Південна Осетія та Абхазія встигли заявити про власні амбіції до визнання ООН Грузії як суверенної держави.

За яких умов Крим отримав автономію?

Певні зрушення в питанні отримання незалежного статусу були й у Криму. Так, у травні 1992 року кримський парламент ухвалив Конституцію Республіки Крим, згідно з якою півострів і місто Севастополь оголошувалися суверенною державою, яка визначає свої взаємини з Україною на основі договорів та угод. Цією самою конституцією засновувався й інститут президента Криму. Як тут не згадати вибори січня 1994 року, коли першим президентом Криму був оголошений такий собі Юрій Мєшков.

Того таки 1994 року в Криму відбулися й вибори до регіонального парламенту, де блок «росія» отримав 57 мандатів зі 101-го. Правда, тоді в української влади вистачило сил придушити сепаратистські настрої кримських еліт. Або, найімовірніше, у росії внутрішні проблеми були більш серйозні, ніж реалізація планів відновлення Радянського Союзу.

Звісно, ​​здавалося б дуже різниться тактика дій російських військ: у Криму взимку 2014 року вони діяли досить «м'яко», без застосування важкої зброї. Однак це правда, якщо дивитися лише на перший етап, уже влітку 2014 року на Донбасі російські збройні сили застосовували і танки, і артилерію, і авіацію, а повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року взагалі розв'язало руки генералам – і пішов буквально весь російський арсенал.

Чому Захід сприйняв загарбання частини Грузії і чому зараз став на бік України?

У цьому плані масштаби застосування збройної сили в обох війнах досить очевидні – так само росіяни застосовували під час війни в Грузії стратегічні бомбардувальники Ту-22, так само в бій були кинуті всі новітні розробки (чого варті несерійні на той час літаки Су-34 і ракети), так само росіяни активно застосовували ракетні комплекси «Іскандер» і «Точка-У». Дуже багато паралелей.

Очевидно також, що й реакція Заходу на початку обох воєн була приблизно однаковою. Мало того, можна сміливо говорити про те, що фактично своєю бездіяльністю 2008 року західна дипломатія розв'язала руки росії. Приклад Грузії показав, що агресія проти суверенної прозахідної держави, яка намагається побудувати демократичний лад, у жодному разі не загрожуючи російській безпеці, пройде безкарно й без особливих наслідків для росії.

Так само й санкції, які були запроваджені проти росії після анексії Криму, були чисто декоративними, і, як можна судити з 2022 року, їх обходили всі західні партнери в усіх напрямках. Це дозволило росії за наступні роки значно посилити свій військовий потенціал (зокрема, завдяки постачанню комплектовання із західних країн), реалізувати кілька величезних інфраструктурних проєктів (яскравий приклад – Кримський міст), які були лише підготовкою для широкомасштабного вторгнення в Україну.

Нинішня досить жорстка позиція західної коаліції пов'язана із зовсім іншими чинниками. Так, 2008 року випадків знищення інфраструктури та кількість жертв серед цивільного населення було набагато менше, ніж зараз в Україні. Крім того, до Південної Осетії не встигли приїхати всі журналісти, і тому для західного громадянського суспільства не було того психологічного ефекту як з Україною, коли з екрану телевізора й перших шпальт видань бачиш стільки вбитих людей.

Тому західні політики, які дуже залежать від громадської думки, змушені були змінювати риторику й переходити до реальної підтримки України. Не варто забувати, що геополітична роль України як території загалом, так і держави зокрема для західних політиків все ж таки набагато більша, ніж Грузії – щоправда, про це згадали лише 2022 року.

Чому чітка позиція дає результат?

І нарешті ще один аспект – порівняння воєн у Грузії та Україні вельми спірне, проте, думаю, необхідне. Я маю на увазі ситуацію, що склалася в Грузії після війни. Очевидно, що нині Тбілісі намагається «всидіти на двох стільцях», говорячи про продовження свого прозахідного, пронатовського курсу в зовнішній політиці і водночас намагаючись зберегти добрі відносини з росією.

Як інакше можна пояснити, що, наприклад, 2014 року Грузія приєдналася лише до однієї (!) з 15 санкцій проти росії, що стосувалася експорту виробленої в Севастополі та Криму продукції. А 2022 року Грузія взагалі проігнорувала санкції світової спільноти проти росії як держави-агресора. При цьому варто розуміти, що більша частина грузинського суспільства відкрито підтримує Україну в її протистоянні з рф, мало того, на фронті досить успішно воює добровольчий «Грузинський легіон».

При цьому варто нагадати, що війна в Україні це все ж таки війна цінностей, і в таких умовах рано чи пізно Грузія буде змушена стати на той чи іншій бік. І від цього рішення залежатиме, зокрема, і те, чи буде продовження серпневої війни, чи ми побачимо грузинських «добровольців» і з іншого боку фронту.

І ще. Досвід повоєнної Грузії з її спробами налагодження торгових відносин із колишнім ворогом, який окупував 20% її території, з приходом до влади відверто проросійських партій і політиків має бути яскравим прикладом для України як держави. Очевидно, що росія нікуди не подінеться з карти миру, активна фаза війни рано чи пізно закінчиться підписанням мирної угоди (на тих чи інших умовах). І ось як Україні загалом і суспільству зокрема не треба поводитися щодо агресора, варто буде повчитися в Грузії.

Війна росії проти Грузії, 2008 рік.

Основні бойові дії відбувалися в Південній Осетії – уночі проти 8 серпня після провокації з боку рф Грузія спочатку піддала масованому артобстрілу столицю самопроголошеної держави Південна Осетія Цхінвалі, після чого спробувала встановити контроль над республікою. Вдень 8 серпня тодішній президент росії Дмитро Медведєв оголосив про початок «операції з примусу до миру» в зоні конфлікту. У регіон ввели значні російські сили. Бойові дії тривали лише п'ять днів і закінчилися 12 серпня поразкою грузинської армії.

Російські військові разом із південно-осетинськими збройними формуваннями витіснили війська Грузії з території непідконтрольної їй Південної Осетії та зупинилися під Тбілісі. Російські військові в серпневій війні 2008 року втратили 67 осіб, з грузинського боку було 170 загиблих. Загалом близько 850 людей стали жертвами п'ятиденного конфлікту, поранення отримали близько 2000 людей.

Близько 30 000 грузинів були вимушені залишити Південну Осетію і досі не можуть повернутися до своїх будинків. Практично відразу після закінчення військових дій, 25 серпня 2008 року, кремль оголосив про визнання державної незалежності Південної Осетії та Абхазії.

Цей крок дозволив росії зміцнити свою присутність у регіоні: на  території Південної Осетії та Абхазії вона розташувала свої військові базиВійна з Грузією, що продемонструвала, незважаючи на перемогу рф, слабке технічне та матеріальне оснащення російських військ, як вважається, стала причиною військової реформи, масштабного переозброєння й переоснащення збройних сил рф.

Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.

Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.

Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у нашому Telegram-каналі Mind.ua та стрічці Google NEWS
Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло