Ручний режим, надмірний контроль і брак професіоналізму: що створює проблеми у взаємодії митниці та бізнесу?
У чому полягає корінь невдоволення роботою ДМС із боку підприємців та як це змінити
Якщо говорити про основні складнощі, з якими стикається бізнес при контакті з митними органами, то багато болючих проблем у сфері транскордонної торгівлі насправді стосуються тих сфер, на які митниця безпосередньо не впливає. Ідеться про черги (або навіть блокування) на західному кордоні, безпековий фактор, складнощі логістики воєнного часу тощо.
Проте, що дійсно стосується саме взаємодії бізнесу з митницею, як не парадоксально, але головним болючим питанням є сама по собі надмірна частота й інтенсивність такого контакту.
Чому українські митники працюють практично в ручному режимі, а підприємці залежать від персоналізованого рішення інспектора, до чого тут якість управління і рівень професіоналізму працівників ДМС, та як можна звести міру контролю та втручання лише до необхідної, Mind розповіла Олександра Булана, к.е.н., аналітик Українського центру європейської політики.
Чому контакт із митницею для бізнесу такий «болісний»?
На цей час в абсолютній більшості випадків оформлення митної декларації й випуск вантажу у вільний обіг потребує персоналізованого рішення митного інспектора. Це фактично ручний режим – незважаючи на наявність автоматизованої системи ризиків та низки електронних сервісів, які останніми роками розвиває Держмитслужба.
Саме ухвалення рішення в «ручному режимі» породжує той самий людський фактор, різне застосування тих самих норм законодавства на різних митницях, породжує корупційні ризики та сповільнює митне оформлення.
До того ж у вітчизняному державному управлінні діє абсолютно хибна парадигма – «за все, що надекларував бізнес, відповідає митник». Прикриваючись нею, митники можуть затягувати оформлення, вимагаючи надмірної кількості додаткових підтвердних документів від бізнесу.
Як уникнути ручного режиму при митному оформленні?
Вирішити описані вище проблеми зможе подальше впровадження ризико-орієнтованого підходу (перевіряти лише підозрілих) і подальша автоматизація оформлення – аж до випуску вантажу у вільний обіг без будь-якої участі людини-інспектора.
Передумови для цього з’явилися в чинному Митному кодексі ще 2020 року, а нещодавно Держмитслужба відрапортувала про перші митні оформлення імпорту в автоматичному режимі. Ці ініціативи можна тільки вітати. Щоправда, «автомат» зараз доступний лише для вузького кола обраних – авторизованих економічних операторів (АЕО), яких станом на початок березня було 117 на всю країну. Для того щоб цей механізм повністю використав потенціал, необхідно поступово, але максимально розширювати коло бізнесу, яким доступно автоматичне оформлення.
У Європейському Союзі станом ще на 2019 рік 92% імпорту та 82% експорту (оформлення за стандартною процедурою, без урахування АЕО та інших спрощень) відбувалося протягом менш ніж однієї години. Це фактично і є те саме автоматичне оформлення: якщо не спрацювали автоматичні ризики – європейський митник до декларації не підходить.
Коли митна статистика України наблизиться до європейських цифр – це значитиме, що переважна більшість проблем, які турбували бізнес (і сповільнювали митне оформлення) розв'язана.
Необґрунтоване коригування митної вартості та спори щодо класифікації
Систематичні проблеми, пов’язані з фіскальним тиском митниці на бізнес, почалися орієнтовно ще в середині 2000-х років. Це передусім стосувалося саме контролю митної вартості товарів – знову ж таки шляхом механічного ручного контролю рівня заявленої вартості та де-факто застосування заборонених СОТ мінімальних цін (так званих табличок). Однак у межах такого тиску могла мати місце і відмова в застосуванні податкових пільг, і перекласифікація товарів на код з вищою ставкою мита.
За відчуттями багатьох експертів, гострота цієї проблеми протягом останнього часу могла певним чином знизитися (у 2025 році було 12,5 тис. рішень про коригування митної вартості, тоді як у 2024 році – 15,2 тис.). Але про обґрунтованість коригувань і додаткових нарахувань митницею говорити зарано.
Велика кількість рішень про коригування митної вартості суд скасовує саме через те, що митниця не змогла аргументовано пояснити свої сумніви та не обґрунтувала законність своїх дій.
Щодо спорів стосовно класифікації товарів, то методологічні розбіжності в підходах до класифікації існували завжди – і це не тільки українська проблема. У частині випадків гостроту цього питання могло б зняти застосування єдиних міжнародно прийнятих підходів як митницею, так і бізнесом.
Наприклад, це могла бути єдина зручна для користування база даних, яка б містила класифікаційні рішення Всесвітньої митної організації, Євросоюзу та митних органів ЄС, і національні класифікаційні рішення України. На інформацію із цієї бази могли б спиратися як декларанти, так і митники.
Митний постаудит ніколи не був потужним фіскальним інструментом (0,4% зібраних митницею платежів становили донарахування в результаті проведення митного постаудиту). Але він, на моє переконання, і не повинен проводитися лише з фіскальною метою.
Потенціал інституту митного постаудиту ще не розкрито повною мірою, адже за належного державного управління саме він міг би служити інструментом спрощення міжнародної торгівлі: максимальне спрощення на етапі випуску, а в разі сумнівів – їх вирішення на етапі постаудиту.
Новий Митний кодекс на нормах ЄС: панацея чи загроза?
Європейській інтеграції України немає і не може бути альтернатив. Для приєднання до ЄС Україна мусить імплементувати у своє законодавство нормативні акти Європейського Союзу. Саме в ракурсі цього процесу розглядається і процес підготовки нового Митного кодексу (оприлюдненого ДМС і Мінфіном у другій половині 2025 року).
Водночас хотіла б застерегти від сприйняття цього документу як панацеї або чарівного еліксиру, прийняття якого вирішить всі застарілі митні проблеми та привнесе європейські ліберальні підходи до процесів вітчизняного митного оформлення.
Річ у тому, що митне право ЄС – це не тільки формальна норма Митного кодексу ЄС. Це і правова культура, яка складалася десятиліттями, і побудована на митному регулюванні на основі принципу здорового глузду «контролюємо і втручаємося лише там де це необхідно». Лише частково ця культура формалізована в різного роду керівництвах, настановах, компендіумах, правових прецедентах тощо, які всі в новий Митний кодекс фізично не втиснеш.
До речі, норми права Євросоюзу, на відміну від нашої правової традиції, сформовані на порядок менш чітко, містять численні формулювання «там, де це є необхідним», «у виняткових випадках», «протягом розумного часу», і дають набагато більше дискреції в ухваленні рішень державним органам, як порівняти з чинним українським митним законодавством.
Ба більше, запровадження норм ЄС може мати (а почасти вже мало!) дуже різні наслідки для бізнесу. Наприклад, у листопаді 2023 року під соусом запровадження положень європейського законодавства було скасовано сприятливі технології оформлення товарів без пред’явлення митному органу оформлення. Це призвело до зростання витрат бізнесу на міжнародну логістику та до збільшення часу проходження митниці. Водночас системою АЕО та спрощень європейського типу досі користується лише дуже невелика частина українського бізнесу (АЕО забезпечують 7% вітчизняного експорту та 5% імпорту) – для решти це призвело лише до погіршення.
Так само вітчизняний досвід переписування законодавства задля якомога більш конкретних норм та обмеження адміністративного свавілля державних органів у багатьох аспектах був неоднозначним. Наприклад, у 2012 році при написанні чинного Митного кодексу повноваження митниці з коригування митної вартості були свідомо суттєво обмежені – що не перешкоджало митникам на практиці просто не виконувати закон (хоча нова судова практика й запрацювала за кілька років).
Тому «хороше європейське законодавство» має обов’язково супроводжуватися «хорошим державним управлінням»: без цього система не запрацює так, як у ЄС, а може навпаки стати гірше. Переконана, що більшість проблем у митній сфері – не від поганого законодавства, а саме від недостатньої якості управління.
Кому митники створюють найбільше проблем і до чого тут показники ефективності?
У «країні здорового глузду» митники мають:
- всіляко сприяти бізнесу, що працює законно, виявляти й виправляти помилки тих хто ненавмисно помилився;
- як частина правоохоронної системи виявляти і припиняти злочинні схеми у транскордонній торгівлі.
В Україні, на жаль, часто трапляється навіть таке, що митники створюють проблеми самим собі – наприклад у рамках кампанії зі «збільшення надходжень за будь-яку ціну» коригують митну вартість, хоча не в змозі пояснити свої сумніви, програють суди, повертають переплачене – реального ефекту на виході нуль, а марно витраченого часу, ресурсів, зусиль, і нервів (з обох боків цього безплідного процесу) багато.
Вважаю, що така ситуація багато в чому зумовлена неправильною постановкою завдань перед системою. В Україні традиційно митниця сприймалася виключно як фіскальний орган, зусилля якого мають бути спрямовані на мобілізацію податків до бюджету правдами і неправдами. Це є абсолютно хибною концепцією, яка має бути змінена.
На нормативному рівні для митниці треба ухвалити реалістичні, справедливі та вимірювані показники ефективності, які враховуватимуть спектр функцій сучасного європейського митного органу – захист ринку і суспільства, протидія злочинності, адміністрування податків та контроль за дотриманням законодавства у сфері зовнішньої торгівлі.
До речі, у цьому ж контексті можна говорити і про те, від чого залежить суспільна довіра до митниці. На мою думку, вона зумовлена не стільки корумпованістю (як це часто подається в публічному просторі), скільки недостатньою інституційною спроможністю, залежністю від зовнішніх неформальних впливів, браком професіоналізму, низьким моральним духом тощо. І у міру усунення цих проблемних факторів, митниця має почати працювати якісніше та прозоріше.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
