Турист як інвестор, або Чи може приватний готель формувати економіку цілої громади?
Як туризм може стати одним із драйверів відбудови регіонів в умовах війни
Поки держава рахує мільярди недоотриманих податків від тіньового туризму, легальний бізнес уже фінансує розвиток регіонів – без грантів і субсидій. Це напряму впливає на наповнення місцевих бюджетів та їхню фінансову самодостатність.
Що ще відбувається у громаді, коли приходить добросовісний інвестор, і чому один готель може давати чверть усього туристичного збору цілого міста? Як легальний туристичний бізнес фактично формує економіку цілої громади і що це говорить про масштаб тіньового ринку? На ці запитання в колонці для Mind відповів Василь Крулько, співвласник мережі апарт-готелів Apartel Resorts.
Ми працюємо в кількох туристичних громадах, тому маємо можливість бачити, як легальний бізнес впливає на місцеву економіку і який це недооцінений ресурс для післявоєнної відбудови країни.
Скільки грошей залишається в громаді від одного готелю?
Туристичний збір – найпростіший і найпрозоріший індикатор. Він повністю залишається в місцевому бюджеті: не йде до Києва, не розподіляється між рівнями. Сплатив – і вся сума одразу працює на громаду.
Візьмемо для прикладу нашу мережу готелів на заході України. Cтатистика 2025 року показує, що один об’єкт може генерувати від 22% до 30% усього туристичного збору громади.
Тобто в кожній із громад лише один комплекс здатен формувати від чверті до третини всіх надходжень від туристичного збору. Це піднімає питання про реальний масштаб легального сегменту на ринку.
І така тенденція помітна навіть на загальнодержавному рівні. У 2025 році по всій Україні місцеві бюджети отримали 359 млн грн туристичного збору. І частка лише наших об'єктів у цьому показнику – 1,08%, а у Львівській області – 3,51% з однією тільки локацією. У 2026 році цей показник буде ще вищим – у тому числі через нові об’єкти, які відкриваються в регіонах із мінімальною легальною інфраструктурою Закарпаття.
За мінімальними підрахунками в країні працюють понад 3500 засобів розміщення, а на Львівщині близько 1000 (цифри орієнтовні). Це свідчить про критичне недооподаткування ринку.
Туристичний збір – лише верхівка айсберга
Набагато більші гроші приходять через інші канали, аніж туристичний збір. 64% ПДФО лише однієї нашої локації у Східниці залишається в місцевому бюджеті – тобто кожна офіційно виплачена зарплата приносить громаді прямі надходження.
У легальному сегменті середня зарплата – включно з лінійним персоналом – становить близько 22 тис. грн, що вдвічі перевищує ту мінімалку, яку в кращому разі показує тіньова частина ринку. На практиці ми бачимо, що локація протягом 2025 року згенерувала понад 10 млн грн місцевих податків й орієнтовно 40 млн грн – до державного бюджету.
Тепер подивимося з іншого боку. Якщо заклад не показує туристичний збір – він не «фіскалізує» гостей. Якщо не реєструє гостей офіційно, то не сплачує ПДВ й податок на прибуток. Якщо немає офіційного фонду оплати праці – не сплачується ПДФО, люди не мають соціального захисту, пенсійних відрахувань. Одна маленька «дірка» у прозорості веде за собою цілий хвіст недоодержаних коштів. Причому не тільки для місцевого бюджету, а й для державного.
Скільки в підсумку недоотримує держава, точно порахувати складно. Але навіть поверхневий аналіз частки легального ринку показує, що йдеться про сотні мільйонів гривень щороку лише туристичного збору. А разом із ПДВ, ПДФО та податком на прибуток це набагато більше.
Що відбувається в громаді, коли приходить легальний інвестор?
Я часто чую від керівників громад: «Ми раді інвесторам, але хочемо побачити результати». Правильна позиція. Але я б запропонував іншу «оптику»: голова громади як директор підприємства. У нього є дохідна й видаткова частини, і його завдання – щоб дебет з кредитом сходився.
Громада, яка вміє залучати інвесторів і створювати умови для легального бізнесу, – недотаційна. Вона не просить грошей із Києва, вона їх заробляє сама. Тому ставлення до інвестора має бути не про «дати чи не дати землю», це про власний бюджет на наступні 20 років.
Коли в невеликому селищі з’являється заклад, який приймає 2000–3000 гостей одночасно, ця маса людей не сидить у номерах. Вони йдуть у місцеві магазини, на ринок, на заправку, у кафе. Виникає попит – і місцеві жителі на нього реагують: відкриваються нові заклади послуг, крафтові майстерні, екскурсійні маршрути, прокат. Тому що є гроші та запит.
Звісно, з'являються нові робочі місця з офіційними зарплатами. Люди, які заробляють легально, витрачають у своїх громадах і самі платять податки. Мова про конкретні сім'ї, які залишаються жити там, де народилися, замість того щоб виїжджати до обласного центру або за кордон. В умовах, коли відбувається депопуляція регіонів – одна з найгостріших проблем України, такий ефект недооцінений.
І ще один важливий момент: поява серйозного легального гравця в локації – сигнал для інших інвесторів. Коли бачать, що хтось збудував, відкрився та працює, питань, чи варто сюди заходити, стає менше. Громада набуває інвестиційної репутації та привабливості.
Що потрібно від держави, а що вже працює?
Скажу дещо, що в Україні не заведено казати публічно: є державні органи, які працюють добре. Наприклад, Державна агенція розвитку туризму та Державна інспекція архітектури та містобудування, колишня ДАБІ. Це реальне досягнення, і воно безпосередньо впливає на темп будівництва. Те саме стосується і Держгеокадастру – питань щодо оформлення землі в нас практично немає.
Але є системна прогалина, яку треба назвати прямо. У Євросоюзі існує модель «інвестиційної няньки»: інвестор приходить із концепцією, громада каже – обери ділянку, ми забезпечуємо дорогу і комунікації, ти будуєш і платиш податки. Вигода взаємна, логіка проста.
В Україні поки що інакше: ти сам шукаєш землю, сам прокладаєш комунікації, сам будуєш під'їзні шляхи – і при цьому конкуруєш з тіньовим гравцем, у якого всіх цих витрат немає.
Я не кажу, що держава має субсидіювати готелі. Мова про те, що сплата податків має стати аргументом у діалозі. Коли ти приходиш до голови громади та кладеш на стіл цифри – ось скільки ми сплатили місцевих зборів за рік – це вже партнерська розмова. Я заплатив – ти отримав. Давай разом вирішимо, яка частина піде на туристичну інфраструктуру, яка збільшить потік гостей і наші спільні надходження. Оце і є нормальна модель відносин бізнесу та влади.
Туризм як модель відбудови та чому починати треба зараз?
Ми вже приймаємо гостей із Молдови, Польщі, США, Туреччини, ПАР, Болгарії, Угорщини, Ірландії, Португалії. Міжнародний попит є навіть під час повномасштабної війни. Коли ж відкриються кордони у звичному режимі, потік зросте в рази. Де зупинятимуться ці туристи? Скільки з тих локацій, які потенційно можуть їх прийняти, сьогодні готові? Скільки готелів, баз відпочинку, глемпінгів побудовані офіційно і зможуть прийняти гостей з картками, чеками, страховкою?
Відповідь неприємна, бо інфраструктура не готова. Немає системної позиції держави: ми підтримуємо легальний туристичний бізнес і зацікавлені, щоб ви будували, а не «виживали».
У 2025 році до місцевих бюджетів України надійшло 359 млн грн туристичного збору. Для порівняння: невеликий австрійський регіон Тіроль, площа якого приблизно вдвічі менша за Карпати, щороку збирає туристичного збору близько 94 млн євро (4,8 млрд грн). Різницю формує не ландшафт і не ресурси, а частка легального ринку та готовність бізнесу інвестувати в якість.
Але одного бізнесу для цього мало. Потрібен тандем: легальний інвестор + громада, яка розуміє свою вигоду + держава, яка створює умови, а не бар'єри.
Коли ці три складники збігаються – виникають місця, за якими люди їдуть спеціально. І тоді туризм стає реальним інструментом відбудови регіонів.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
