Криза жанру: якими є підсумки саміту Східного партнерства для України

24 листопада у Брюсселі пройшов саміт Східного партнерства, який вчергове показав, що Європейський союз серйозно трансформується, залишаючи безліч міждержавних форматів радше даниною традиції, ніж як реальний інтеграційний механізм. Формат Східного партнерства сьогодні переживає саме таку трансформацію.

Трохи історії. Східне партнерство – створений свого часу зусиллями польської та шведської дипломатії формат взаємодії ЄС з шістьма державами пострадянського простору: Україною, Білоруссю, Вірменією, Молдовою, Грузією та Азербайджаном. Ідея зміцнення зв'язків між ЄС і цими країнами зародилася ще на початку 2000-х у ході активного розширення ЄС на схід. 2009 року в Празі пройшов перший саміт Східного партнерства. У перспективі планувалося, що цей майданчик стане основою для повноцінного членства частини країн в ЄС.

Фон саміту. Напередодні поїздки Петра Порошенка до Брюсселя єврокомісар з питань розширення і політики сусідства Йоханнес Хан виступив із заявою, що членство України в ЄС в найближчій перспективі виглядає нереалістично. Крім того, вже напередодні саміту стало зрозумілим, що в підсумковій декларації заходу не буде пункту про перспективу членства країн Східного партнерства в Євросоюзі. Фактично це нівелювало весь сенс зустрічі. Проте Порошенко все-таки вирішив летіти до Брюсселя, хоча відмова від участі могла б стати недвозначним знаком протесту проти європейської бюрократії.

Чому не прилетів Лукашенко? Попри те що Білорусь заявлена ​​членом Східного партнерства, Олександр Лукашенко вирішив не брати участі в заході. Президент Литви Даля Грібаускайте пов'язала цей факт із геополітичними інтересами Росії, але пізніше Олександр Григорович пояснив свою позицію. Білорусь не прагне вступити до ЄС. Який, в такому випадку, сенс участі в подібних самітах? Разом з тим присутність Білорусі могла б стати важливим індикатором зміни погоди в Східній Європі. Зовнішня політика Мінська в цьому питанні завжди була свого роду геополітичним барометром. Як бачимо, поки Білорусь вирішила зберегти статус-кво.

Грузинський фактор. Одним з головних скандалів саміту стала зустріч лідерів Європейської народної партії (ЄНП), на якій був присутній президент України Петро Порошенко і лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко. У присутності європейських політиків Юлія Володимирівна звинуватила Петра Олексійовича в незаконному позбавленні громадянства Міхеїла Саакашвілі й організації масових переслідувань грузинських політиків в Україні. Порошенко такою дискусією явно був поставлений у вкрай непросте становище. Очевидно, що українська опозиція розглядає європейську арену як один з ключових фронтів майбутніх президентських виборів.

Інвестконференція для Києва. Невдачу під час зустрічі з лідерами ЄНП Порошенко спробував компенсувати зустріччю з главою Єврокомісії Жан-Клодом Юнкером. Тема розмови – організація інвестиційної конференції щодо допомоги Україні. Сторони погодили її проведення вже у 2018 році. За задумом, подібний івент має стати свого роду альтернативою українському Плану Маршалла, який лобіює Литва. Головне – визначитися з форматом, бо поки що назва заходу надто асоціюється з благодійністю.

Чотири союзи з ЄС. У ході пленарного засідання саміту Петро Порошенко виступив з ініціативою розширити співпрацю України і ЄС за чотирма напрямками. Йдеться про Енергетичний союз, єдиний Цифровий ринок, Митний союз і асоціацію з Шенгенською зоною. Заява президента, судячи з усього, була результатом напрацювань українських дипломатів, яким потрібно було освіжити відносини з ЄС новими ініціативами. Суть чотирьох союзів – це фактично членство в ЄС. З іншого боку, якби Київ запропонував Брюсселю конкретний план і економічну вигоду, наприклад, від Енергетичного союзу (особливо в частині використання української ГТС), можливо, домовитися вийшло б швидше і без зайвого політичного нальоту.

Підсумкова декларація: і так, і ні. Результатом п'ятого саміту Східного партнерства, за традицією, стала схвалена його учасниками декларація, яка вже напередодні заходу викликала масу суперечок. У результаті були прийняті наступні тези.

Перша теза – учасники саміту Східного партнерства (Європейський союз, Україна, Грузія, Молдова, Білорусь, Азербайджан, Вірменія) підтримують європейські прагнення і європейський вибір країн – партнерів ЄС, зокрема України.

Друга теза – фінансова підтримка ЄС надається за умови здійснення конкретних кроків щодо впровадження реформ.

Третя теза – приймається стратегія «20 кроків до 2020 року», присвячена реформам за ключовими напрямами.

Чого нема в декларації? Засудження політики Росії, спрямованої проти України, і чітких формулювань про перспективи членства в ЄС. Зате пункт про «більше за більше» (виділення грошей тільки під реформи) ЄС прописав дуже чітко. В цілому, декларація виявилася вкрай стриманою і максимально абстрактною. Без зайвого пафосу і зобов'язань.

Що далі? З огляду на загальноєвропейські тренди, Брюссель явно не готовий до розширення ЄС в найближчій перспективі. А такі формати, як Східне партнерство, стають вкрай неефективними і надто церемоніальними. Це говорить про те, що Україні, як учасниці формату, необхідно сконцентруватися на інших майданчиках взаємодії з ЄС, які не настільки налаштовані під перспективу членства. Часом двостороння дипломатія з окремими членами ЄС щодо конкретних економічних проектів може принести набагато більше користі, ніж бюрократичні засідання з єврокомісарами.