Каре, фул хаус, роял флеш: що чекає на українську ГТС у майбутньому

Минулого тижня в інформпросторі промайнуло два вельми цікавих повідомлення, так чи інакше пов'язаних із питанням про долю українських магістральних газопроводів, якими зараз транспортується російський газ до Європи, щорічно забезпечуючи «Нафтогазу» приблизно $3 млрд від надання послуг «Газпрому». Обидва меседжі підтверджують, що розстановка сил на глобальному газовому ринку – більш ніж нестабільна, і всім гравцям так чи інакше доводиться зважати на ці мінливі обставини і вчитися приймати рішення в умовах тотальної невизначеності.

Газовий консорціум – ревізія чи реанімація? Одне з повідомлень більшою мірою відобразило політичний бік проблеми. Йдеться про заяву кандидата в президенти України Юрія Бойка під час візиту до Москви, де він на зустрічі з прем'єром РФ Дмитром Медведєвим і главою «Газпрому» Олексієм Міллером обговорював, серед іншого, стару ідею про створення газотранспортного консорціуму. Такий варіант передбачає спільну участь «Нафтогазу», «Газпрому» та європейських компаній в управлінні українськими магістральними газопроводами. Українська сторона отримує певні гарантії щодо обсягів транзиту газу і доходів від надання таких послуг, «Газпром» – доступ до оптимального експортного маршруту, а його партнери в ЄС – гарантії стабільних поставок.

Складність для переговорів на цю тему в тому, що між Києвом і Москвою зараз відсутній повноцінний офіційний діалог через політичні розбіжності, які посилилися після анексії Криму і початку збройного конфлікту на Донбасі. Верховна Рада прийняла рішення про визнання РФ агресором, співпраця щодо газу між країнами обмежена. А ініціатива Юрія Бойка припускає відновлення партнерських відносин державами, що конфліктують, у яких поки залишаються неврегульованими важливі політичні питання.

«Газпрому» дедалі складніше. Автором іншого знакового повідомлення на газовому ринку виступив Сергій Комлєв, керівник управління структурування контрактів та ціноутворення «Газпром експорту». Він назвав скраплений природний газ (СПГ) основним конкурентом мережевих газових поставок із Росії до країн ЄС, де частка компанії в загальному споживанні блакитного палива у 2018 році склала 36,7%.

Незважаючи на те що експорт російської монополії в далеке зарубіжжя у 2018 році зріс до рекордних 201,7 млрд куб. м, «назвати простим рік минулий було б неправильно», підкреслив Сергій Комлєв в інтерв'ю корпоративному журналу. За його словами, обіцяє бути складним і 2019 рік, тому що постачальники СПГ стають все більш значущими гравцями на ринку.

Імпорт зрідженого газу Європою у 2018 році збільшився майже на 11%, до 72 млрд куб. м, а до кінця нинішнього року, за різними оцінками, він може перевищити 100 млрд куб. Основні експортери до регіону – Катар, Нігерія, Алжир і Росія (з проектом «Ямал СПГ» компанії «Новатек»).

«Основним суперником у боротьбі за європейського споживача для трубопровідного газу «Газпрому» стане СПГ», – підтверджує Сергій Комлєв: у 2019 році очікується введення нових потужностей зі зрідження обсягом близько 50 млрд куб. м. Більшість цих потужностей вводитиметься в США. Американський президент Дональд Трамп раніше заявляв про підтримку розширення експорту СПГ, виробленого в США, на зовнішні ринки, зокрема і в Європу.

Чому так відбувається? Усе це говорить про те, що значимість такої інфраструктури, як газопроводи, що має жорстку географічну прив'язку і залежить від конкретної території, на європейському газовому ринку знижується. У результаті конкурентоспроможність української ГТС, як і її роль для Європи, теж падає.

Такі наслідки природної еволюції газового ринку: змінюється формат торгівлі газом, у різних країнах будуються нові регазифікаційні термінали, розвиваються СПГ-технології, які скорочують виробничі витрати. Завдяки поширенню поставок СПГ, зокрема за активної участі США, формується глобальний газовий ринок, аналогічний нафтовому.

Йде процес лібералізації газової торгівлі. Розвиток конкуренції робить простішим доступ до альтернативних джерел поставок у разі виникнення дефіциту ресурсу на ринку. Крім того, реформи за правилами Третього енергопакету передбачають також обов'язкову диверсифікацію маршрутів поставок палива для гарантій енергетичної безпеки – не більше 30% з одного напрямку.

Чим це може обернутися для ГТС? Ринкові обставини зараз складаються не на користь українських магістральних газопроводів, що експлуатуються вже понад 50 років і будувалися за абсолютно інших політичних обставин, які обслуговували ідеологію Радянського Союзу.

Але на порядку денному українського уряду й «Нафтогазу» залишається проблема, як зберегти доходи від надання транзитних послуг «Газпрому» після 2019 року, коли закінчиться чинний контракт із російською монополією.

З одного боку, ця мета зрозуміла й обґрунтована. До того ж спільний бізнес із «Газпромом» щодо транзиту може бути фактором, що стримує російську агресію. З іншого боку, конкуренція в газотранспортному бізнесі також посилюється через не тільки  розширення торгівлі СПГ, але й появу нових альтернативних маршрутів. А Україна, ослаблена п'ятирічним збройним протистоянням на Донбасі, розривом усталених економічних зв'язків із Росією і політичною нестабільністю, не сприймається досить привабливим компаньйоном для європейських покупців газпромівського газу. Тому Києву зараз важлива політична підтримка впливових західних партнерів, щоб відстояти свої транзитні інтереси. Від них же потім певною мірою залежатиме й надійність такого співробітництва.

Хоча найбільш популярна точка зору, що Україні важливий новий довгостроковий контракт на транспорт газу з «Газпромом», представляється однозначно слушною майже всім, вона також таїть у собі ризики. Наприклад, усвідомлюючи більш залежне становище України, «Газпром», що володіє потужними важелями впливу, може повернутися до практики сумнівних ринкових методів, щоб просувати політичні та економічні інтереси РФ. Та й сама ГТС, цінність якої на європейському газовому ринку поступово знижується, не може бути гарантом захисту від ескалації російської агресії в країні, де також сильні внутрішньополітичні протиріччя.

Що робити «Нафтогазу»? Зараз складно дати однозначну відповідь на питання, чи потрібен «Нафтогазу» новий довгостроковий транзитний контракт із «Газпромом», про інтерес до якого говорять і в Києві, і в Брюсселі. Доходи від транспорту російського газу підсилюють політичні ризики від співпраці з агресивним сусідом. Очевидно, що в мінливих ринкових умовах вони не можуть залишатися гарантовано стабільними.

Це говорить про те, що в дискусіях про майбутнє українського газового транзиту й долі магістральних газопроводів йдеться радше про прийняття рішення в умовах невизначеності. Отже, таке рішення має бути не правильним, орієнтованим на конкретний результат, а зваженим. Усе інше – не більше ніж спекуляція.

«У бізнесі, як і в житті, можна прийняти відмінне рішення, яке матиме наслідком поганий результат. І якість такого рішення зазвичай прирівнюється до якості наслідків. Це поширена помилка, про небезпеки якої добре знають гравці в покер», – поділився з Mind точкою зору один з українських бізнесменів із досвідом на газовому ринку. Більшість роздач у покері, пояснив він, закінчуються в тумані обмеженої інформації: один гравець робить ставку, ніхто на неї не відповідає, той, хто зробив ставку, виграє банк, і ніхто не показує свої карти. Після таких роздач суперникам залишається лише гадати, чому вони виграли чи програли. Гравці в покер коректують свої дії, виходячи з досвіду, і це визначає результати. Те, як вони заповнюють усі ці прогалини, багато в чому визначає рівень їхньої майстерності.

Напрошується висновок, що й можливості максимізувати прибуток від експлуатації української ГТС після 2019 року залежатимуть набагато більшою мірою від ефективності управлінських рішень по ходу розвитку ситуації на газовому ринку, ніж від заздалегідь укладених нових довгострокових домовленостей із «Газпромом» із заданим результатом. І ці рішення прийматимуться вже не в «Нафтогазі», а керівництвом незалежного оператора ГТС, створення якого має завершитися до початку 2020 року.

У 2019 «Газпром» планує прокласти морську частину газопроводу «Північний потік – 2», через що існує ризик значного падіння або навіть зупинки транзиту російського газу українською територією. Але щоб новий обхідний маршрут повноцінно запрацював, треба буде ще добудувати його сухопутну частину в напрямку Чехії та Австрії, а також врегулювати бюрократичні процедури з Брюсселем. Тому українська ГТС буде затребувана «Газпромом» і в наступному році, коли термін дії поточного транзитного контракту завершиться.

Переговори про формат подальшої співпраці за участю Єврокомісії «Нафтогаз» і «Газпром» відклали до кінця травня, коли буде підбито підсумки президентських виборів в Україні.

Telegram-канал автора: ROTHSCHILD QUEST: ENERGY TRENDS