Кандидатська з економіки: Володимир Зеленський, промисловість та вугільна галузь

Коментар Mind

Навіть якщо не вимагати від глави держави негайних успіхів у приватизації (яку в Україні за останні п'ять років повністю провалено) та не очікувати від кандидатів у президенти чіткої приватизаційної програми (адже це питання більшою мірою підпорядковане уряду та парламенту), то принаймні списку конкретних кроків щодо вирішення інших проблем промисловості почути хотілося б. Адже на них президент має більший вплив. Тому дивує, що він не сформував жодних меседжів на цю тему.

Наприклад, у Кривому Розі налічується 87 великих підприємств. П’ять гірничо-збагачувальних комбінатів, де видобувають до 80% всієї української залізної руди – як кар’єрним, так і шахтним методом.

Тут же знаходиться найбільший в Європі металургійний комбінат – «Криворіжсталь», нині – «Арселор Міттал – Кривий Ріг», та «Кривбасвибухпром» – наукомістке та високотехнологічне підприємство, що забезпечує вибухівкою всю промисловість України.

Машинобудівні заводи, які створюють величезні агрегати для обробки руди та металу. Цілий кластер будівельних заводів із широким спектром продукції – від цементу до найрізноманітніших будівельних виробів та напівфабрикатів. Сотні, а то й тисячі, супутніх та допоміжних підприємств.

Україна, як один з провідних світових виробників залізорудної та металургійної сировини, наразі переживає певну стагнацію, бо світ поглинула тяжка криза сировинних ринків. Подолати її самотужки ми не можемо, але мусили б зробити певні висновки і провести модернізацію як технологій, так і менеджменту. Бо країні зараз дуже важливо зберегти зовнішні ринки збуту, які приносять валютну виручку.

Галузь потребує справедливої, швидкої та сучасної логістичної інфраструктури експорту металопродукції, але «Укрзалізниця» не справляється з експортом руди та металу. Та, наразі, раціоналізації сектору не відбувається. На рівні держави не затверджено жодних програм адаптації до нових викликів. І в жодного з кандидатів у президенти їх немає також.

У світі існує багато галузевих промислових ринків, які зникають, виникають, реформуються. Та ринки сировини існуватимуть завжди. Це як продуктовий супермаркет, куди людина приходить купувати з десяток складових, з яких потім, за своєї потреби і бажання, готує безліч різноманітних страв.

Так само і в промисловості: частину сировини можна перевести у продукцію більш вартісної категорії, але все залежить від потреб світового ринку. Україна, на жаль, не серед піонерів. Адже метали для використання у робототехніці та космічній галузі нереально виплавити на заводах із технологіями, що впроваджували на Придніпров’ї та Донбасі ще на межі ХІХ-ХХ століття британець Джон Юз та німець Олександр Поль.

У своїй програмі Володимир Зеленський задекларував пункт, що Україна має стати «екологічним продовольчим супермаркетом». Абсолютно те ж саме ще у 2005 році  з трибуни Верховної ради декларувала Юлія Тимошенко, коли вперше заступала на посаду прем’єр-міністра України. Конкретних результатів, на жаль, немає й досі. 

Відсутність ринку землі, законодавчої підтримки, європейських нормативів якості продукції, будь-якої програми, яка дає розуміння ринкового розвитку – існує й досі, після 15 років визнання проблем.

Заяви про екологію – це просто загальновідомі лозунги, які без конкретних програм із виконавцями та відповідальними, – нічого не варті. Не можна вимагати заборони вирубки лісів; скидання отруйних речовин в річки; засипання промисловими та побутовими відходами земельних територій, – без реальної можливості покарати порушників дуже серйозними штрафами та перспективою потрапити за ґрати.

А сьогодні подібні порушення часто-густо оскаржують в судах, мотивуючи це «утисненням бізнесу». Команда Зеленського не пропонує алгоритму вирішення цих проблем.

Коментар Mind

У Зеленського в жодному з публічних виступів не згадувалася вугільна галузь. Вірогідніше за все, кандидат і команда, навіть, не знають, як підступитися до цієї теми.

А тим часом, у галузі спостерігаються цікаві тенденції: на тлі падіння видобутку на державних шахтах, Луганська та Донецька області завалені невеличкими партіями вугілля. Навіть, ДП «СЕТАМ» запровадило онлайн-аукціони на майданчику OpenMarketВугілля.

На вільних територіях шаленими темпами відновлюються старі та виникають нові копанки. Боротьба з цим явищем не має ніякого сенсу, світ давно пішов іншим шляхом. А саме – легалізував копанки та дозволив створювати робочі артелі.

З боку держави треба забезпечити контроль за безпекою виробництва та дати соціальний захист працівникам. Такий крок дозволить створити нові робочі місця. Крім того, можна організувати бізнес з розчистки териконів біля шахт.

У світі вже є технології, які дозволяють видобувати корисні елементи з промислових відходів. У такому разі вирішується декілька проблем одразу, включаючи екологічні – прибираються токсичні звалища вугільного шламу та відновлюється земля.

Подібні артелі необхідно дозволити й у бурштинових регіонах, щоб нарешті вивести з тіні весь бізнес із видобутку бурштину та встановити контроль над державними надрами. Тут, окрім контролю за безпекою робіт, держава повинна контролювати й відновлення відпрацьованих ділянок.

Взагалі, майже в кожному регіоні України є напрямки діяльності, монополізовані державою. Але вони могли б бути передані у приватні руки, що дало б поштовх розвитку економік саме цих регіонів.

До прикладу, закон про робочі артелі давно й плідно працює у РФ. Там, навіть, дозволено видобувати кістку й бивні мамонта на територіях вічної мерзлоти. А от в Україні майже 20 років йдуть лише розмови, жоден політик чи парламентська партія не знайшли в собі сил прийняти такий закон.

Ці проблеми доведеться вирішувати вже зовсім скоро. Але для правильного розуміння шляхів їхнього вирішення будь-якому політику доведеться спілкуватися з мешканцями регіонів на місцях.