Кандидатська з економіки: Володимир Зеленський, промисловість та вугільна галузь

Кандидатська з економіки: Володимир Зеленський, промисловість та вугільна галузь

Основні виклики промислового сектора, з якими доведеться зіткнутися кандидату в разі перемоги на президентських виборах – аналіз Mind

Цей матеріал також доступний російською
Кандидатська з економіки: Володимир Зеленський, промисловість та вугільна галузь
Актори "Студії Квартал-95" Володимир Зеленський (праворуч) і Євген Кошовий
Фото: УНІАН

Mind продовжує публікацію редакційного аналізу рішень, які пропонують (або частіше – не пропонують) кандидати в президенти України щодо окремих галузей. З повним переліком запитань, на які ми шукали «відповіді» у кандидатів, можна ознайомитись тут; усі матеріали спеціального проекту Mind «Кандидатська з економіки» – тут.

Читайте також: Кандидатська з економіки. Володимир Зеленський і АПК

Читайте також: Кандидатська з економіки. Володимир Зеленський, інновації, технології та телеком

Читайте також: Кандидатська з економіки. Володимир Зеленський, газ та ризики некомпетентності

Читайте також: Кандидатська з економіки. Володимир Зеленський та виклики в енергетиці

Читайте також: Кандидатська з економіки. Володимир Зеленський, банки та ринки капіталу

Передвиборчий штаб Володимира Зеленського не обтяжив себе відповідями на запит Mind. Тому ми аналізуємо слова і дії  кандидата не лише щодо розвитку промисловості, а й загальну ідеологію в управлінні економікою.

Від Зеленського, який народився і прожив значну частину свого життя в одному з промислових центрів, а тепер балотується в президенти України – велика частина суспільства, особливо в промислових регіонах, очікувала значної уваги саме до промсектору.

На прикладі лише Кривого Рогу можна було б перелічити проблеми половини промисловості України, та, в якості перспектив їх вирішення, хоча б, озвучити бажання його мешканців. Усі, хто живе в промислових регіонах країни – знають, як виправити ситуацію і що треба робити.

Голова передвиборчого штабу Зеленського Іван Баканов заявив виданню «Цензор.нет», що готуватися до президентських виборів Володимир почав ще навесні 2018-го. Тоді виникає слушне запитання: чому у кандидата і його команди досі не сформувалося розуміння того, що мешканці промислових регіонів складають значний прошарок виборців, не кажучи вже про масштабність сегменту економіки. Щоправда, цей прошарок – найбільш зацікавлених та сприйнятливих робітників – проігнорували всі без винятку кандидати. 

Володимир Зеленський та його штаб активно пропагують ідею, що у разі перемоги на виборах до команди буде залучено великих спеціалістів з різних галузей. Наразі ані у Зеленського, ані в його штабі немає галузевих спеціалістів. Отже, сам кандидат та його «молода команда» покладаються на поради ззовні. Це означає, що вони повністю залежні від людей, більшість з яких досі не відомі суспільству.

А це робить абсолютно реальним ризик того, що Зеленський (як би він цього не хотів і не декларував) – не зможе бути самостійним президентом.

Промислова політика

З передвиборчої програми Володимира Зеленського:
Екологія країни – це інвестиція в майбутні покоління. Введення європейських стандартів промислового і продовольчого виробництва. Україна має стати світовим екологічним продовольчим супермаркетом. Сортування та переробка сміття, відмова від пластику, контроль за вирубкою лісів, забрудненням річок, виснаженням чорноземів – наш внесок у майбутнє країни.

Коментар Mind

Навіть якщо не вимагати від глави держави негайних успіхів у приватизації (яку в Україні за останні п'ять років повністю провалено) та не очікувати від кандидатів у президенти чіткої приватизаційної програми (адже це питання більшою мірою підпорядковане уряду та парламенту), то принаймні списку конкретних кроків щодо вирішення інших проблем промисловості почути хотілося б. Адже на них президент має більший вплив. Тому дивує, що він не сформував жодних меседжів на цю тему.

Наприклад, у Кривому Розі налічується 87 великих підприємств. П’ять гірничо-збагачувальних комбінатів, де видобувають до 80% всієї української залізної руди – як кар’єрним, так і шахтним методом.

Тут же знаходиться найбільший в Європі металургійний комбінат – «Криворіжсталь», нині – «Арселор Міттал – Кривий Ріг», та «Кривбасвибухпром» – наукомістке та високотехнологічне підприємство, що забезпечує вибухівкою всю промисловість України.

Машинобудівні заводи, які створюють величезні агрегати для обробки руди та металу. Цілий кластер будівельних заводів із широким спектром продукції – від цементу до найрізноманітніших будівельних виробів та напівфабрикатів. Сотні, а то й тисячі, супутніх та допоміжних підприємств.

Україна, як один з провідних світових виробників залізорудної та металургійної сировини, наразі переживає певну стагнацію, бо світ поглинула тяжка криза сировинних ринків. Подолати її самотужки ми не можемо, але мусили б зробити певні висновки і провести модернізацію як технологій, так і менеджменту. Бо країні зараз дуже важливо зберегти зовнішні ринки збуту, які приносять валютну виручку.

Галузь потребує справедливої, швидкої та сучасної логістичної інфраструктури експорту металопродукції, але «Укрзалізниця» не справляється з експортом руди та металу. Та, наразі, раціоналізації сектору не відбувається. На рівні держави не затверджено жодних програм адаптації до нових викликів. І в жодного з кандидатів у президенти їх немає також.

У світі існує багато галузевих промислових ринків, які зникають, виникають, реформуються. Та ринки сировини існуватимуть завжди. Це як продуктовий супермаркет, куди людина приходить купувати з десяток складових, з яких потім, за своєї потреби і бажання, готує безліч різноманітних страв.

Так само і в промисловості: частину сировини можна перевести у продукцію більш вартісної категорії, але все залежить від потреб світового ринку. Україна, на жаль, не серед піонерів. Адже метали для використання у робототехніці та космічній галузі нереально виплавити на заводах із технологіями, що впроваджували на Придніпров’ї та Донбасі ще на межі ХІХ-ХХ століття британець Джон Юз та німець Олександр Поль.

У своїй програмі Володимир Зеленський задекларував пункт, що Україна має стати «екологічним продовольчим супермаркетом». Абсолютно те ж саме ще у 2005 році  з трибуни Верховної ради декларувала Юлія Тимошенко, коли вперше заступала на посаду прем’єр-міністра України. Конкретних результатів, на жаль, немає й досі. 

Відсутність ринку землі, законодавчої підтримки, європейських нормативів якості продукції, будь-якої програми, яка дає розуміння ринкового розвитку – існує й досі, після 15 років визнання проблем.

Заяви про екологію – це просто загальновідомі лозунги, які без конкретних програм із виконавцями та відповідальними, – нічого не варті. Не можна вимагати заборони вирубки лісів; скидання отруйних речовин в річки; засипання промисловими та побутовими відходами земельних територій, – без реальної можливості покарати порушників дуже серйозними штрафами та перспективою потрапити за ґрати.

А сьогодні подібні порушення часто-густо оскаржують в судах, мотивуючи це «утисненням бізнесу». Команда Зеленського не пропонує алгоритму вирішення цих проблем.

Вугільна галузь 

Коментар Mind

У Зеленського в жодному з публічних виступів не згадувалася вугільна галузь. Вірогідніше за все, кандидат і команда, навіть, не знають, як підступитися до цієї теми.

А тим часом, у галузі спостерігаються цікаві тенденції: на тлі падіння видобутку на державних шахтах, Луганська та Донецька області завалені невеличкими партіями вугілля. Навіть, ДП «СЕТАМ» запровадило онлайн-аукціони на майданчику OpenMarketВугілля.

На вільних територіях шаленими темпами відновлюються старі та виникають нові копанки. Боротьба з цим явищем не має ніякого сенсу, світ давно пішов іншим шляхом. А саме – легалізував копанки та дозволив створювати робочі артелі.

З боку держави треба забезпечити контроль за безпекою виробництва та дати соціальний захист працівникам. Такий крок дозволить створити нові робочі місця. Крім того, можна організувати бізнес з розчистки териконів біля шахт.

У світі вже є технології, які дозволяють видобувати корисні елементи з промислових відходів. У такому разі вирішується декілька проблем одразу, включаючи екологічні – прибираються токсичні звалища вугільного шламу та відновлюється земля.

Подібні артелі необхідно дозволити й у бурштинових регіонах, щоб нарешті вивести з тіні весь бізнес із видобутку бурштину та встановити контроль над державними надрами. Тут, окрім контролю за безпекою робіт, держава повинна контролювати й відновлення відпрацьованих ділянок.

Взагалі, майже в кожному регіоні України є напрямки діяльності, монополізовані державою. Але вони могли б бути передані у приватні руки, що дало б поштовх розвитку економік саме цих регіонів.

До прикладу, закон про робочі артелі давно й плідно працює у РФ. Там, навіть, дозволено видобувати кістку й бивні мамонта на територіях вічної мерзлоти. А от в Україні майже 20 років йдуть лише розмови, жоден політик чи парламентська партія не знайшли в собі сил прийняти такий закон.

Ці проблеми доведеться вирішувати вже зовсім скоро. Але для правильного розуміння шляхів їхнього вирішення будь-якому політику доведеться спілкуватися з мешканцями регіонів на місцях. 

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті