Темний бік нафтогазового бізнесу: як енергоресурси впливають на геополітику

Темний бік нафтогазового бізнесу: як енергоресурси впливають на геополітику

Картелі, санкції та «війни за демократію». Яким ще чином проявляє себе глобальний нафтовий перерозподіл

Цей матеріал також доступний російською
Темний бік нафтогазового бізнесу: як енергоресурси впливають на геополітику
Фото: pixabay

Деякі країни використовують енергоресурси для посилення свого впливу і зміцнення владних позицій. Але для більшості інших держав це стає проблемою національної безпеки. Тому торгівля нафтою й газом часто нагадує політичний трилер. Mind вирішив виділити актуальні події та тенденції, які визначають динаміку у світовому розкладі нафтогазової торгівлі.

Домінуюча сила

ОПЕК – «клуб» країн – експортерів нафти, який є ключовим гравцем на ринку. На його частку припадає приблизно 30% світового видобутку, що дозволяє впливати на глобальний баланс попиту і пропозиції.

Нафтовий картель формують країни, більшість яких навряд чи можна вважати комфортним місцем для подорожей і відпочинку. Усередині ОПЕК є свої проблеми: Саудівська Аравія і Катар зараз конфліктують, Венесуела все більше занурюється в соціально-економічну кризу, Іран знову перебуває під американськими санкціями, Ірак повільно відновлюється після тривалого збройного конфлікту, а ситуація в Лівії досі не стабілізувалася після падіння режиму Муаммара Каддафі.

Через особливу важливість ОПЕК для світового забезпечення нафтою більшість держав демонструють лояльне ставлення до країн – членів цієї організації, попри їхні внутрішні проблеми з громадянськими правами і свободами, які суперечать принципам демократії і конкурентної ринкової економіки.

Наприклад, у Саудівській Аравії виникають прецеденти, коли жінки намагаються втекти з королівства, де їхнє становище наближене до рабства. Цього року скандал зачепив навіть західні технологічні компанії. Мобільний застосунок «Абшер», що допомагає жителям королівства стежити за жінками і запобігати втечам, є в Google Play і App Store. За наявними даними, його завантажили майже 10 млн разів.

«Це жахливо, що провідні технологічні компанії сприяють дуже архаїчним формам шовінізму, – говорить правозахисниця Ясмін Мохаммед. – На Заході намагаються використовувати технології, щоб поліпшити життя людей. У Саудівській Аравії їх застосовують для гендерного апартеїду».

Примус до любові

Росія давно використовує величезні запаси природного газу як геополітичний інструмент. «Газпром» неодноразово припиняв постачання газу в Європу, заперечуючи таким чином проти участі України в газовому транзиті й диктуючи умови експлуатації української газотранспортної системи.

Останніми роками ОПЕК разом із Росією та низкою інших країн обмежують нафтовидобуток, щоб уникнути надлишку пропозиції на світовому ринку. Наприкінці травня вони зустрінуться, щоб прийняти рішення щодо продовження угоди.

ОПЕК спільно з РФ та іншими державами, які стали учасниками угоди ОПЕК+, покриває в цілому майже 45% світового виробництва нафти. Це підсилює економічний і політичний вплив країн на глобальному ринку, підвищуючи ймовірність лояльного до них ставлення з боку інших держав в обмін на вигідні умови торгівлі. Росія, зі свого боку, отримує можливість ефективніше чинити тиск на покупців енергоресурсів, домагаючись їхньої підтримки в таких питаннях, наприклад, як збройний конфлікт на Донбасі чи анексія Криму.

Але політичні амбіції Москви не обмежуються співпрацею з ОПЕК. Президент Росії Владімір Путін весь свій останній термін як господар Кремля прагне «геополітичного паритету» – офіційного визнання статусу Росії як рівної США глобальної держави з ядерним арсеналом і масштабними запасами енергоресурсів. Це послужило приводом для ініціативи Путіна про формування російсько-американського нафтогазового аналога ОПЕК для «стабілізації цін», яка, однак, не знайшла відгуку у Вашингтона.

Сланцеве потрясіння

Надвисокі темпи освоєння сланцевих родовищ за короткий проміжок часу перетворили США з імпортера, залежного від світових поставок нафти, на найбільшого у світі її виробника й експортера. Значний внесок у розвиток такої ситуації зробило й поширення енергоефективних технологій та зміна в поведінці споживачів, які скоротили використання нафтопродуктів.

Усе це обмежує можливості інших країн – виробників нафти тиснути на політичну систему США. А санкції, які вводить Вашингтон щодо своїх опонентів на міжнародній арені, не надто обмежують американську економіку, яка краще за інших ізольована від світового нафтового ринку. Виробництво нафти в США останніми роками збільшується завдяки застосуванню нових технологій у розробці сланцевих родовищ і зростанню цін на нафту. 2015 року влада зняла заборону на експорт цього енергоресурсу, яка діяла 40 років.

Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) прогнозує, що до 2024 року на світовому нафтовому ринку відбудуться «колосальні зміни»: США можуть стати другим за величиною експортером нафти у світі, випередивши Росію і лише трохи поступаючись лідеру – Саудівській Аравії.

Збільшення експорту США посприяє стабільності на глобальному ринку нафти, вважають експерти МЕА. Успіх американських виробників вони пояснюють новою сланцевою революцією. «Настає друга хвиля американської сланцевої революції, – зазначає виконавчий директор МЕА Фатіх Біроль. – Це струсне міжнародні потоки торгівлі нафтою й газом і матиме серйозні наслідки для енергетичної геополітики».

Із Заходу – на Схід

Статистика споживання енергоресурсів у світі демонструє стабільні показники в державах ОЕСР і США. Динамічне зростання змістилося в бік Китаю та інших азійських країн. Тому фокус боротьби постачальників перейшов на східний напрямок.

Однак уряд КНР зробив ставку не лише на відмову від використання вугілля, а й на скорочення споживання таких викопних видів палива як нафта й газ, щоб поліпшити екологію. Супутнім ефектом від такого рішення стає також зменшення залежності країни від валютної політики США (американський долар – основна розрахункова валюта у світовій торгівлі енергоресурсами).

Будучи найбільшим нафтогазовим імпортером і одночасно роблячи ставку на екологічну політику, Китай отримує значну перевагу в переговорах, яка дозволяє укладати вигідні торгові угоди з постачальниками енергоресурсів в обмін на доступ до ринків.

Зброя для захисту бізнесу

Тривалий час залежність США від імпорту нафти підтримувала військові витрати, які Вашингтон брав на себе, щоб контролювати важливі торговельні маршрути через Перську затоку, Суецький і Панамський канали, протоки навколо Сінгапуру і Південно-Китайського моря.

Масштабна військова присутність США дозволяла підтримувати суверенітет Ізраїлю, реалізовувати спільні оборонні програми з Японією, Філіппінами, Південною Кореєю і Тайванем. Тепер Сполучені Штати незалежні від закупівель нафти на зовнішніх ринках. Тому американській військовій промисловості потрібні нові стимули для розвитку і збільшення бюджетного фінансування. Такі, наприклад, як стримування загрози авторитарних режимів Китаю і Росії.

Головні ризики безпеки Вашингтон пов'язує з Китаєм. На думку віце-президента США Майка Пенса, Китай не лише втручається в американський демократичний процес, а й намагається «усунути військову перевагу США на землі, морі, в небі та космосі». У Пекіні ж вважають, що США – це наддержава, що переживає стадію занепаду і якій доведеться поступитися першістю.

Багато років США і Китай зберігають світове лідерство у витратах на виробництво й розробку нових видів озброєнь. За оцінкою Стокгольмського інституту дослідження проблем світу (SIPRI), 2018 року на 1-му місці, як і раніше за весь час спостережень з часів холодної війни, залишаються США з витратами в розмірі $649 млрд, далі йдуть Китай ($250 млрд), Саудівська Аравія ($67,6 млрд), Індія ($66,5 млрд) і Франція ($63,8 млрд). Росія, яка за підсумками 2017 року обганяла Індію і Францію, посідаючи 4-е місце, опустилася на 6-у сходинку з сумарними витратами $61,4 млрд (проти $66,3 млрд роком раніше).

У цілому ж військові витрати у світі протягом 2018 року зросли до $1,82 трлн, що на 2,6% більше, ніж роком раніше, говориться в доповіді SIPRI. При цьому військові витрати США збільшилися вперше за сім років (на 4,6%), тоді як китайські вкладення в оборону зростають уже 24 роки й у 2018-му приросли ще на 5%.

Приборкання норовливих

Популярною є точка зору, що санкції – це ефективний спосіб вплинути на проваджувану в країні політику, будь то виробництво ядерної зброї, ведення військових дій або порушення прав громадян. Мета цього впливу – зробити так, щоб групи, які в цій політиці не зацікавлені, але від яких залежить стабільність усього політичного режиму, почали тиснути на керівництво країни. У демократіях це виборці, а в авторитарних режимах – правляча коаліція, група осіб, без підтримки якої диктатор більше не зможе залишатися при владі.

Різного роду торгові та фінансові обмеження закривають доступ до зарубіжних ринків і банківських послуг. Наприклад, американські санкції перекрили легальні можливості Ірану для торгівлі нафтою, на видобутку якої тримається економіка країни. Така ситуація благоволить іншим нафтовидобувним державам, які можуть вийти на ринки, що раптово звільнилися.

Якщо експорт Ірану дійсно буде зведений до нуля, це створить на світовому ринку дефіцит в 1,7 млн ​​барелів нафти на добу. У заяві Держдепу йдеться, що США та їхні союзники – Саудівська Аравія і Об'єднані Арабські Емірати – забезпечать світовому ринку адекватну заміну в постачаннях. Але досі головним бенефіціаром санкцій була Росія: за складом російська нафта близька до іранської, і російські нафтокомпанії стали головними альтернативними постачальниками для колишніх клієнтів Ірану в Європі й Азії.

Але в ситуації є й зворотний бік: необхідність збільшувати постачання замість іранських ставить під загрозу угоду про замороження видобутку ОПЕК+. Наступна зустріч міністрів країн угоди (її найбільші учасники – Росія і Саудівська Аравія) відбудеться 25 травня. Якщо угоду не буде продовжено, це може обмежити зростання світових цін.

З 2014 року повідомлення про посилення санкцій залишаються головними чинниками, що визначають політичну й ринкову ситуацію в Росії. Рейтингове агентство Moody's у своїй лютневій доповіді про перспективи російської економіки назвало серед ризиків «неорганізовану зміну режиму». Аналітики зазначили зростання невдоволення росіян політичною системою та можливі проблеми з переходом влади через «домінування Путіна».

Але цей ризик віддалений, а в найближчому майбутньому Росії більше зашкодять стагнація через домінування держави в економіці, відтік капіталу, скорочення чисельності працездатного населення та санкції США – нові й «несподівано жорсткі». Серед них можуть бути обмежувальні заходи, спрямовані проти конкретних олігархів, близьких до Кремля, їхніх підприємств, структур, залучених до будівництва газопроводу «Північний потік – 2», нового й наявного суверенного боргу й доларових розрахунків російських держбанків.

Telegram-канал автора: ROTHSCHILD QUEST: ENERGY TRENDS

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті