Mind X-ray: рентген бізнес-інтересів кандидатів від «Опозиційної платформи – За життя». Ч. 1

Mind X-ray: рентген бізнес-інтересів кандидатів від «Опозиційної платформи – За життя». Ч. 1

Партія посяде друге місце за кількістю мандатів у майбутній Верховній Раді. Чим це загрожує?

Цей матеріал також доступний російською
Mind X-ray: рентген бізнес-інтересів кандидатів від «Опозиційної платформи – За життя». Ч. 1
Колаж Mind

«Опозиційна платформа – За життя» стане безальтернативним срібним призером на дострокових парламентських виборах до Верховної Ради IX скликання. Незважаючи на майже триразовий розрив у рейтингу (40% проти 14%) з безумовним переможцем – «Слугою народу», опозиція заводить до Верховної Ради мінімум 30 депутатів – і це тільки за партійним списком.

Читайте також: Mind X-ray: рентген бізнес-інтересів кандидатів від «Опозиційної платформи – За життя». Ч.2

«Опозиційна платформа» – це радикальне об'єднання, що тяжіє до зближення з Росією, на відміну від «Опозиційного блоку», який відколовся від нього восени 2018 року й також виступає за мир з сусідом, але не будь-якою ціною. Незважаючи на те, що останні називають себе «творцями», а конкурентів – політичними функціонерами, виборець не оцінив цієї різниці: рейтинг «Опоблоку» коливається в районі 3%.

Причина в тому, що східний електорат – консервативний і відданий, а бренд «Юрій Бойко» (лідер ОПЗЖ) куди більш розкручений і впізнаваний, ніж «Євген Мураєв», якого як лідера позиціонує «Опоблок». Навіть можливість значно наростити рейтинг у разі спільного походу в Раду не змогла змусити ці політсили об'єднатися, хоча інтенсивні переговори про це тривали декілька місяців. Показово, що російські телеканали активно підтримують ОПЗЖ як єдину «партію миру» в Україні та критикують «Опоблок», вказуючи, що він тільки відбирає голоси у «правильної» опозиції.

ОПЗЖ – лідер з концентрації одіозних персон, а третій номер у списку партії, Віктор Медведчук, згідно з опитуванням групи «Рейтинг», є найменш популярною людиною в Україні – йому довіряють не більше 5% населення. Це перетворює ОПЗЖ на реальну, а не бутафорську опозицію, оскільки її членам немає потреби озиратися на громадську думку через побоювання зіпсувати репутацію.

Але при всьому неоднозначному ставленні до цієї політсили і цілей, які вона перед собою ставить, потрібно визнати, що з політтехнологічної точки зору ОПЗЖ – один з найцілісніших політпроектів у країні: з чіткою послідовною ідеологією, зрозумілою програмою і вірним, стабільним електоратом.

Програма партії повністю відображає інтереси і сподівання її виборців – досягнення миру на сході, а також зменшення економічного тягаря і в першу чергу зниження тарифів.

Справедливості заради, теза про здатність домовитися про мир – вагома, і активно підтверджується через особисті контакти Віктора Медведчука і Владіміра Путіна. А візити партійного керівництва до Москви і зустрічі з прем'єром РФ Дмитром Медведєвим і керівництвом «Газпрому» дають ілюзію можливості «отримати» більш низьку ціну на газ.

Також ОПЗЖ має намір боротися за надання Донбасу статусу адміністративної автономії та вільної економічної зони. У перекладі на бізнес-мову це гарантує бенефіціарам великих корпорацій, чиї виробництва розташовані на тимчасово окупованих територіях, виняткові, порівняно з їх конкурентами, пільги і преференції. Але саме в тому і полягає небезпека ОПЗЖ, що для її лідерів бізнес і особисте збагачення – вже взяті вершини. Цілі, які переслідує опозиція, – не комерційні, а геополітичні. І їх досягнення може дорого обійтися державі Україна.

Щоправда, не можна сказати, що прихильність представників ОПЗЖ до зближення з Росією – це наслідок виключно ідеології. За курсом на Схід стоять чіткі бізнес-інтереси, які оцінюються в мільярди доларів. Кістяк цієї політсили формують представники газового бізнесу, успіх якого багато в чому залежить від координації російської сторони: Сергій Льовочкін, його діловий партнер Дмитро Фірташ та Юрій Бойко.

«Опозиційна платформа – За життя» утворилася в результаті злиття частини «Опозиційного блоку», партії «За життя» Вадима Рабиновича і партії «Український вибір» Віктора Медведчука. Тому логічно, що всередині об'єднання існують окремі групи впливу, чиї інтереси можуть відрізнятися.

Mind продовжує аналізувати, в якій частині персональні інтереси кандидатів можуть розійтися з загальнодержавними.

Група «газовиків»

Mind X-ray: рентген бізнес-інтересів кандидатів від «Опозиційної платформи – За життя»

Юрій Бойко

Посада/статус: народний депутат, лідер партії «Опозиційна платформа – За життя», №1 у виборчому списку, ключовий спікер.

Як потрапив до списку: безальтернативний лідер.

Бізнес-інтереси: нафтогазовий сектор, внутрішня і зовнішня політика держави.

Бізнес-партнери/зв’язки:

  • Наталія Королевська (№4) – депутат ВР-VIII, екс-міністр соцполітики в уряді Миколи Азарова;
  • Сергій Льовочкін (№5) – депутат ВР-VIII, бізнес-партнер Юрія Бойка і Дмитра Фірташа по «РосУкрЕнерго» – посередника при поставках російського газу. Співвласник телеканалу «Інтер»;
  • Сергій Ларін (№8) – депутат ВР-VIII, екс-голова Кіровоградської обласної державної адміністрації та колишній заступник голови адміністрації президента Януковича;
  • Сергій Дунаєв (№9) – депутат ВР-VIII, екс-мер Лисичанська, зять Юрія Бойка;
  • Юлій Іоффе (№12) – депутат ВР-VIII, давній соратник Юрія Бойка, екс-член наглядової ради «Нафтогазу України» (2003);
  • Юлія Льовочкіна (№21) – депутат ВР-VIII, сестра Сергія Льовочкіна, член української делегації в ПАРЄ;
  • Григорій Мамка (№23) – партнер адвокатської компанії «Мамка і партнери», колишній заступник начальника Головного слідчого управління;
  • Віталій Борт (№28) – заступник директора з економіки ТОВ «ДС Пром Груп»;
  • Олег Волошин (№30) – керівник служби міжнародного співробітництва ТОВ «ТРК 112-TV»;
  • Олександр Пузанов (№32) – екс-заступник голови Київської міськадміністрації (2010–2014), радник голови правління Української страхової групи, друг Сергія Льовочкіна, однокласник Юлії Льовочкіної;
  • Олександр Качний (№36) – професор, кафедра публічного адміністрування, «Міжрегіональна академія управління персоналом» (МАУП), колишній глава Київської облради (2010–2014);
  • Ростислав Дубовий (№39) – генеральний директор, ТОВ «БДК Груп», один зі спонсорів партії;
  • Дмитро Торнер (№44) – керівник ТОВ «Хімтрейд», чоловік телеведучої NewsOne Ольги Торнер. «Хімтрейд» заснований офшорною Rulata Ventures, кінцевим бенефіціаром якої є Дмитро Фірташ;
  • Дмитро Фірташ – бенефіціар «Регіональної газової компанії» (22 обласних і міських газопостачальних і розподільчих компанії, близько 70% ринку), знаходиться під екстрадиційним арештом у Австрії (був задоволений запит Міністерства юстиції США. – Mind).

Потенційні ризики: глобальний конфлікт інтересів, пов'язаний з проєвропейським вибором України, який впливатиме на розстановку сил у ВР-ІХ, а також вплине на ринки газу, вугілля, виробництва добрив, дорожнього будівництва тощо.

Наталія Королевська та її №4 у списку ОПЗЖ відповідають за гендерний баланс, з дотриманням якого в суворих маскулінних лідерів партії завжди були проблеми. Незважаючи на те, що вже понад 10 років вона займається політикою (пік кар'єри Королевської – посада міністра соцполітики в уряді Миколи Азарова), її бізнес-минуле досить різноманітне. На початку «нульових» Королевська керувала компанією «Луганськхолод» (ТМ «Королівське морозиво»), ТОВ «Холодінвест» (виробництво і зберігання заморожених напівфабрикатів), а також мала відношення до сільгосппідприємства «Агромета».

Також вона пов'язана з більш серйозним бізнесом, представленим компаніями «Солур», «Юніон Трейд Груп» і «Укрспецмет». Всі три діють переважно на території Луганської області, де збирають брухт кольорових металів та відправляють його нібито на переплавку «в окремі райони Донецької та Луганської областей». Номінальним бенефіціаром бізнесу є офшорна UkrRosEnergy Investments (Кіпр).

Примітно, що брат Наталії Королевської, Костянтин, зробив блискучу кар'єру чиновника в Росії. Він працював у мерії Москви за Юрія Лужкова, а у 2010–2011 роках обіймав посаду заступника міністра регіонального розвитку Російської Федерації. Підтримує приєднання (анексію) Криму Російською Федерацією.

Сергій Льовочкін з видимою гордістю носить титул «сірого кардинала» і всіляко підтримує власну демонізацию. З 1996 року, фактично відразу після закінчення ВНЗ, він перебував у владі та поступово наблизився до самого її епіцентру: працював у Адміністрації президента Леоніда Кучми (перший помічник. – Mind), в апараті прем'єр-міністра Віктора Януковича, а в період президентства останнього – як глава його Адміністрації.

Добровільна відставка Льовочкіна з цього поста в листопаді 2013 року краще, ніж всі громадянські протести, дала чіткий сигнал політикуму: четвертий президент України – «збитий льотчик». На користь версії про «палацовий переворот» говорить те, що в ніч розгону студентів на Майдані Незалежності в Києві, що стало початком активної протестної хвилі, події в столиці знімала і видавала у ефір камера телеканалу «Інтер», співвласником якого був Льовочкін.

Бізнес Сергія Льовочкіна зав'язаний на монетизації його основного ресурсу – влади. У середині 1990-х він був співзасновником компаній найрізноманітнішого профілю – аграрного, торговельного, нафтогазового, інвестиційного, фінансового, навіть Київської взуттєвої фабрики. Однак у міру набору політичної ваги він наважувався на операції все більшого масштабу – зазвичай у сфері посередництва в надвеликих угодах.

Так, «Кліринговий дім», що належить Льовочкіну, купив у держави і продав структурі Дмитра Фірташа RSI Erste GmbH 84,4% акцій ВАТ «Кримський содовий завод», лобіював монопольне становище в Україні консорціуму «ЄДАПС», який займається виробництвом захищених голограмами документів. Він також є співзасновником кількох компаній, що входять у Group DF Фірташа. Компанії Льовочкіна засвітилися в структурі управління групи «РосУкрЕнерго» – компанії-прокладки, формального постачальника російського газу в Україну.

Сергій Ларін – «найвірніший син» Партії регіонів, тривалий час входив до її політради і політвиконкому, у 2010–2013 роках обіймав посаду голови Кіровоградської ОДА, а у 2013–2014 роках – заступника голови Адміністрації президента Януковича.

Сергій Дунаєв – екс-мер Лисичанська, що контролює єдиний в Україні завод з виробництва float-скла (термополірування. – Mind) для виробництва вікон – ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій».

У статусі народного депутата у 2014 році він подав законопроект, яким пропонував списати всю заборгованість підприємства, а також компенсувати збитки, отримані заводом у результаті проведення АТО. Правда, не всі борги сформувалися внаслідок військових дій – тишком-нишком Дунаєв просив списати і заборгованість за спожитий природний газ, яка накопичувалася не один рік.

У 2017 році ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій», що орендувало у ФДМУ цілісний майновий комплекс Державного скляного заводу «Пролетарій», було оголошено банкрутом з сукупним фінансовим результатом мінус 2,5 млрд грн.

Юлій Іоффе причетний до будівництва в Україні розвиненого капіталізму з 1992 року, коли він був призначений віце-прем'єр-міністром з ПЕК. Відтоді далеко від влади Іоффе не йшов – був радником президента Леоніда Кучми з ПЕК, членом наглядової ради НАК «Нафтогаз України», довіреною особою кандидата в президенти Віктора Януковича, а також неодноразово обирався до Верховної Ради від ВО №№ 55, 248, 111 і 112 (всі – Луганська обл. – Mind).

Останні декілька років Юлій Іоффе виконував обов'язки президента у «ДВ-нафтогазовидобувна компанія», бенефіціарами якої в різний час були офшорні DV Corporation, Co Investments, Lettaer Business Corp. та ін.

Юлія Льовочкіна, рідна сестра Сергія Льовочкіна, свого часу «відзначилася» в так званій «амбарній книзі» Партії регіонів, де навпроти її прізвища значиться сума в «987 654» без зазначення валюти платежу. Минулого року резонанс викликав рядок з декларації Льовочкіної, згідно з яким вона винна власній кіпрській компанії Serada Enterprises понад $5 млн. На що могла витратити такі гроші екс-заступник директора Ostchem Holding AG (Австрія), невідомо навіть Дмитру Фірташу, кінцевому бенефіціару цієї компанії.

На початку та всередині «нульових» Льовочкіна працювала в дочірньому підприємстві ДП «Укрспецекспорт» – «Укроборонсервісі», яке спеціалізується на торгівлі боєприпасами, а її тепер уже колишній чоловік Арсеній Новиков – у НАК «Нафтогаз України», коли його очолював Юрій Бойко.

Григорій Мамка потрапив до списку ОПЗЖ завдяки таланту не бізнесмена, а слідчого. Старший товариш молодого офіцера, Юрій Соловйов, який віддав 20 років життя службі в лавах відомств по боротьбі з розкраданнями (ВБРСВ – рос. ОБХСС) і податкової міліції Донецької області, підтримав колегу і склав йому протекцію аж до посади заступника начальника Головного слідчого управління МВС.

І після звільнення Соловйова з органів зв'язок між ними не перервався. У 2016 році Соловйов, що служив до виходу у відставку заступником начальника управління оперативних розробок – начальником відділу протидій організованим формам злочинності в сфері економіки Державної служби по боротьбі з економічними злочинами МВС, закликав своїх колишніх підлеглих вступати до лав партії «Розумна сила». Однак це політичне утворення не витримало конкуренції з ОПЗЖ, чим і пояснюється перехід Мамки до нової для нього партії.

Віталій Борт – єдиний депутат ВР-VII, який міг похвалитися зв'язками серед «кримінального елементу» і одночасно серед високопоставлених правоохоронців. З одного боку, серед знайомих Борта можна було побачити Юрія Пічугіна («Пічуга», екс- «смотрящий» за Україною за дорученням покійного злодія в законі №1 Аслана «Діда Хасана» Усояна. – Mind); з іншого боку, з вересня 2011 по грудень 2012 року штатним помічником депутата Борта був Юрій Артюхов, кадровий співробітник СБУ, у 2014–2015 роках він послідовно обіймав посади начальника управління СБУ по Києву і області та першого заступника голови СБУ.

Сьогодні Віктор Борт працює заступником директора ТОВ «ДС Пром Груп», яке виступає на тендерах спаринг-партнером «Київавтодору» і Служби автомобільних доріг у Луганській області.

Олег Волошин – екс-керівник департаменту інформаційної політики МЗС України. Свого часу він «прославився» винаходом оригінальної, але абсолютно законної схеми виведення грошей на офшорні рахунки. Справа в тому, що Закон України «Про здійснення державних закупівель» (у редакції від 01.06.2010. – Mind) дозволяв посольствам, торговим представництвам тощо закуповувати товари і послуги за межами території України без проведення тендерів. Схему випробували на офшорній Investinua Capital (company No. 0587694877, Evesham Road, Lomdon, E15 4AL. – Mind), яка уклала з МЗС договір «про розробку концепції позиціонування України на світовій арені». І хоча на розробку «Спритка і Гарнюні», брендів іміджевої кампанії для Євро-2012, тоді було витрачено «лише» $100 000, зате скільки бюджетних коштів пішло потім на інші аналогічні проекти, ніхто так і не дізнався.

Олександр Качний – «рибний король» початку нульових, зумів побудувати великий бізнес у одній з найскладніших і найнебезпечніших галузей. Його родина володіла 15 підприємствами рибного господарства, зокрема рибодобувними, з переробки, зберігання і транспортування риби, а також невеликим рибоконсервним заводом. У 2005–2006 роках за квотою СПУ він обійняв профільну для себе посаду директора департаменту рибного господарства Міністерства АПК. Конфлікт інтересів був у наявності, і судячи з усього, реалізувався – у червні 2006-го Качного звільнили з цієї посади. При цьому навіть опоненти визнають, що за свою недовгу каденцію він домігся видатних результатів у реформуванні галузі – можливо тому, що знав її зсередини.

СПУ висунула Качного на посаду першого заступника голови Київської обласної ради. У 2010 році Качний змінив партійну прописку і очолив облраду вже від імені Партії регіонів. У цю каденцію він надав Віктору Януковичу і його оточенню важливу послугу – підписав документи про надання в користування мисливському клубу «Ярик» 31 000 га землі в Київській області. Оскільки це була не єдина угода з землею, схвалена Качним, він увійшов і досі зберіг своє місце в найближчому оточенні Бойка і Льовочкіна.

Ростислав Дубовий представляє в ОПЗЖ нове покоління. 29-річний бізнесмен, офіційно зареєстрований у Рубіжному, відомий на батьківщині тим, що не раз перебував під слідством. А ще – політичною нерозбірливістю: у 2014 році він балотувався до ВР-VIII за списком Радикальної партії, у 2015-му – до міської ради Рубіжного від партії «Наш край».

У 2019-му, якщо, звичайно, ОПЗЖ отримає 20% або більше голосів виборців, він представлятиме у ВР-IX ТОВ «БДК-груп» (продаж палива), яку створив на паях разом з Антоном Керімовим, сином Іскандера (Ігоря) Керімова, відомого в Києві 1990-х і пізніше під кримінальної кличкою Татарин.

Група Медведчука

Mind X-ray: рентген бізнес-інтересів кандидатів від «Опозиційної платформи – За життя»

Віктор Медведчук

Посада/статус: голова громадської організації «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір – право народу», екс-голова Адміністрації президента Кучми (2002–2005), кум президента Росії Владіміра Путіна, член Мінської підгрупи з обміну полоненими (до травня 2019 року).

Як потрапив до списку: один з бенефіціарів об'єднання.

Бізнес-інтереси: нафтогазовий сектор, медіа-ринок, внутрішня і зовнішня політика держави.

Бізнес-партнери/зв'язки:

  • Василь Німченко (№6) – народний депутат ВР-VIII, заступник голови громадського руху «Український вибір»;
  • Нестор Шуфрич (№7) – народний депутат ВР-VIII, колишній член СДПУ (о);
  • Тарас Козак (№10) – народний депутат ВР-VIII, формальний власник медіа-активів: «112», «Україна», NewsOne, ZIK;
  • Михайло Папієв (№13) – народний депутат, ВР-VIII, колишній член СДПУ (о);
  • Григорій Суркіс (№17) – футбольний функціонер, президент громадської організація «Україна – Китай»;
  • Юрій Загородній (№19) – проректор з міжнародних питань і питань європейської інтеграції, ТОВ «Львівський медичний інститут», заступник голови громадського руху «Український вибір»;
  • Анатолій Бурмич (№20) – співробітник спецслужб, начальник відділу Асоціації ветеранів загону «Альфа» СБУ;
  • Олександр Колтунович (№22) – науковий співробітник, відділ земельних відносин та природокористування, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», керівник економічних програм руху «Український вибір»;
  • Віктор Чорний (№27) – директор ТОВ «Детективна охоронна компанія «Шторм», віце-президент Федерації бойового самбо, його компанія здійснювала охорону вуличних акцій руху «Український вибір»;
  • Іван Чубірко (№38) – заступник директора ТОВ «Ресурс Інвест Сервіс», що спеціалізується на торгівлі лісоматеріалами. Чоловік сестри Оксани Марченко – дружини Віктора Медведчука.
  • Ельхан  Велієв (№ 51) –  член Федерації бойового самбо, ФОП, отримував підтримку своїх проектів з боку Віктора Медведчука.

Потенційні ризики: ревізія зовнішньополітичного курсу України, відмова від асоціації з Євросоюзом, створення на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей адміністративних утворень на кшталт Абхазії, Північної Осетії або Придністров'я.

Не маючи можливості безпосередньо фінансувати проросійські рухи в Україні, Москва перейшла до тактики фінансової підтримки впливових осіб з українським громадянством, які в свою чергу повинні підтримати російські ініціативи в Україні. Одну з ключових ролей у цій схемі відіграє Віктор Медведчук.

Після 2014 року він став безальтернативним кандидатом на позицію лідера проросійського руху – непричетний до команди Віктора Януковича, якого вважали в обох таборах відповідальним за розрив відносин з РФ, до того ж досвідчений і той, хто довів свою ефективність.

При цьому одіозність Медведчука настільки велика, що навіть у самому російському таборі далеко не всі прагнуть його повернення у владу. В Україні з ним не ризикнув співпрацювати ані Віктор Янукович, ані група політиків, яких зазвичай називають проросійськими.

Але Медведчук дочекався свого часу, блискуче реалізувавши власний основний ресурс – близькість до Владіміра Путіна і можливість особистих контактів. Причому зробив це на піку його цінності – у розпал збройного конфлікту і необхідності вирішення питання з українськими полоненими і заручниками. У результаті Медведчук став тією постаттю, яка фактично виступила публічним представником інтересів Путіна в Україні – цей статус усіляко підкреслюється і підтверджується російськими ЗМІ, які справно фіксують його особисті зустрічі з президентом РФ.

Медведчук досить швидко продемонстрував успіхи у виконанні завдань Кремля: зумів об'єднати декілька проросійських угруповань, сформував потужну інформаційну інфраструктуру для просування певних ідеологічних гасел і почав активну пропагандистську кампанію з метою відновлення довіри українців до Росії.

При цьому йому вдавалося і вдається захищати свій рух від переслідування органами правопорядку України. Взагалі сам факт того, що в країні, яка знаходиться в стані фактичного військового конфлікту з іншою державою, спокійно відбувається формування і зміцнення потужного угруповання, що відкрито, публічно і безпосередньо працює на країну-агресора, є складним для розуміння.

Разом із політичною вагою зростала і фінансова. Дружина Медведчука, Оксана Марченко, виявилася власницею багатьох компаній у Росії – зокрема, з нею пов'язана фірма, що отримала доступ до одного з трьох найбільших нафтових родовищ у РФ. Марченко володіє 61% російської компанії «НЗНП Трейд», яка бурить нафтові свердловини в Ханти-Мансійському автономному окрузі Росії, низкою компаній в Україні (ТОВ «Тамаваровудекспорт», ТОВ «Галицька аграрна компанія», ТОВ «МБК Агротехніка» і ТОВ «Ландрас-Агро» та ін.) і кількома віллами в різних країнах.

Отримавши можливість імпортувати російський скраплений газ в Україну, Медведчук за допомогою впливу на органи влади постарався зачистити ринок від конкурентів. Наприкінці 2016-го і на початку 2017 року СБУ заблокувала роботу 16 традиційних компаній – імпортерів скрапленого газу в Україну під виглядом їх причетності до терористичних організацій на Донбасі. Водночас, згідно з журналістським розслідуванням, на ринок зайшли чотири нові компанії: «Глуск Україна», «Креатив Трейдинг», Wexler Global LP і Gikka Limited, пов'язані з Медведчуком.

Схоже, Віктор Медведчук прагне до формування власного, типового для України, олігархічного клану. Він робить бізнес в енергетиці, консолідує ЗМІ, має свою політичну групу, розвиває соціальну інфраструктуру тощо. Якщо раніше можна було точно стверджувати, що Медведчука більшою мірою все ж приваблює політика, то тепер уже важко розмежувати його меркантильні та ідеологічні мотиви.

Під час парламентської кампанії-2019 Віктор Медведчук веде в Раду досить небезпечних проросійських політиків і активістів, які економічно і політично міцно пов'язані з Росією і тому віддано і щиро лобіюватимуть проросійський курс України. Серед них – впливові олігархи, досвідчені політики і просто ділки, які хочуть нажитися на торгівлі національними інтересами.

Василь Німченко, який почав кар'єру з посади судді Подільського народного суду в Києві в 1976 році, закінчив її у 2005-му суддею Конституційного суду України. Серед колег він прославився висновком про те, що, «відповідно до Конституції 1996 року Леонід Кучма був вперше обраний на пост глави держави в 1999 році, а виконання ним обов'язків президента в 1996–1999 роках не може вважатися повним терміном президентських повноважень». Якби цей експертний висновок у 2003 році став основою рішення Конституційного суду, то Кучма чи його наступники могли б обиратися президентами скільки завгодно разів, вносячи зміни до Основного закону кожні 3–4 роки.

У ВР VIII скликання Німченко знаменитий голосуванням проти проекту закону «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях» і співучастю у зверненні групи депутатів до КС з вимогою перевірки на відповідність Конституції закону «Про очищення влади».

Нестор Шуфрич, онук керуючого дирекцією Держбанку СРСР в Ужгороді та син голови Закарпатського відділення спортивного товариства «Динамо», зять (по першій дружині) другого секретаря Закарпатського ОК КПУ Василя Ярошевца. 

Одна з перших компаній Шуфрича – «Вест-Контрейд», спільне українсько-американське підприємство – закуповувала вугілля на Донбасі, поставляла його на Бурштинську ТЕС, продавала електроенергію ВАТ «Оріана», а вироблений у Калуші гранульований магній експортувала. Такий протяжний за часом і в просторі виробничий ланцюжок, природно, вимагав покровительства вже не тільки місцевих, а й всеукраїнського рівня чиновників. Або як мінімум депутатів Верховної Ради.

Ця обставина пояснює, чому в 1998 році Шуфрич вступив до СДПУ (о) і за підтримки партії був обраний до ВР III скликання по ВО №70 (Закарпатська обл. – Mind). Свого часу Віктор Медведчук і Нестор Шуфрич настільки регулярно перебували поруч, що депутати ВР IV скликання навіть дражнили останнього «мобільником Медведчука».

Тараса Козака журналісти часто називають «гаманцем» Віктора Медведчука, однак цей статус не відображає масштабу його особистості та статків. Починаючи з 2001 року, коли він був призначений першим заступником начальника управління Державної податкової адміністрації у Львівській області (начальник – Сергій Медведчук, брат лідера «Українського вибору». – Mind), і закінчуючи сьогоднішнім днем, Козак керує або органами, що стягують податки і мита, або великим бізнесом.

Він прямо або опосередковано контролює компанію «Добробут Інвест» (Росія) з представництвами в Москві та Криму, телеканали ZIK, «112-Україна», NewsOne, офшорні Havanor Management, Turul Investments, Hakail Tumillon Investment, Ventolor Holding (усі – Кіпр) і Revelon Investments (BVI). У декількох компаніях, зареєстрованих у РФ, його партнером виступає Оксана Марченко.

Михайло Папієв пов'язав свою долю з СДПУ (о) також у 1998 році. Партія тоді шукала керівника обласної організації в Чернівцях, а Папієв – покровительства для свого бізнесу (НВО «Полімермаш», виробництво ПЕТ-пляшок, мінеральна вода «Драчинецька. – Mind). Цей союз приніс Папієву значні політичні успіхи – впродовж 20 років він був заступником губернатора Чернівецької області, народним депутатом, міністром праці та соціальної політики, губернатором, радником президента Януковича.

Григорій Суркіс був бізнес-партнером Віктора Медведчука ще з початку 1990-х – ГК «Омета», що їм належить, займалася торгівлею акціями та страхуванням. У 1995 році контрольний пакет «Омета-інстер» купила компанія «Укрнафта». Однак глобальний бізнес «Омети» прогорів, як і багато трастів середини 1990-х.

Суркіс – депутат ВРУ III і IV скликань, колишній член СДПУ (о). Найбільш відомий як екс-президент ФК «Динамо Київ» та Федерації футболу України, колишній віце-президент УЄФА. Саме його стараннями Україна отримала право на проведення чемпіонат світу з футболу у 2012 році.

Юрій Загородній – також давній соратник Віктора Медведчука по СДПУ (о) і екс-заступник глави Адміністрації президента (2002–2005).

Анатолій Бурмич і Віктор Чорний – це відповідно колишній перший заступник начальника ГУ «К» центрального апарату СБУ та віце-президент Федерації бойового самбо. Декілька останніх років вони разом забезпечують безпеку і захищають Віктора Медведчука і забезпечують правопорядок на публічних акціях «Українського вибору».

Олександр Колтунович фігурує на телеканалі «112 – Україна» і на сайті vybor.ua як «експерт з питань економічної інтеграції» України. Помічник депутата Василя Німченка.

Іван Чубірко – перший чоловік Діани, старшої сестри Оксани Марченко, і відповідно колишній родич Віктора Медведчука. Управляє великим лісозаготівельним бізнесом на Закарпатті. У 2003 році у листі на ім'я президента Леоніда Кучми нардеп Віктор Балога назвав Чубірка, який тоді був призначений радником губернатора Закарпатської ОДА Івана Різака, «колишньої правою рукою кримінального авторитета на прізвисько Кобила».

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті