Перше енергокрісло: хто очолить «Нафтогаз» після Коболєва

У березні закінчується трудовий контракт голови правління НАК «Нафтогаз» Андрія Коболєва. Ця посада має не лише професійну, а й значиму політичну складову – як одна з найбажаніших у країні для різноманітних груп впливу й персон, що претендують на посаду. Перші зможуть отримати преференції від доступу до ресурсної бази, а другі – плацдарм для політичної кар'єри й паралельні фінансові бонуси.

Каденція Андрія Коболєва, призначеного в НАК 24 березня 2014 року, тривала довше, ніж очікували його недруги, але напевно менше, ніж хотів він сам. Його професійні успіхи на цій посаді здатне оцінити вузьке коло осіб, адже специфіку й потаємні нюанси роботи «Нафогазу» мало хто знає. І ще менше людей у цьому розбираються.

Однак тема «космічних» зарплат і премій у «Нафтогазі» відома всім без винятку: вона  навіть перекрила бренд «переможець «Газпрому», який Коболєв педантично вибудовував. У цьому контексті не йому на користь зіграв також факт, що історичний п'ятирічний контракт про транзит газу наприкінці минулого року підписав директор з розвитку бізнесу НАКу Юрій Вітренко.

Але такий розклад ніяк не заважає чинному голові «Нафтогазу» використовувати імідж «переможця «Газпрому» для затвердження власних позицій. Американський аналітичний центр Atlantic Council, ідеологом якого є колишній посол США в Україні Джон Гербст, виступив організатором дискусії «Як «Нафтогаз» обійшов Кремль і може зробити це знову», запланованої у Вашингтоні на 3 березня.

В анонсі, що отримала редакція Mind, Андрій Коболєв позиціонується як «один із лідерів у перемовинах із  «Газпромом», у результаті яких Україна «уклала справедливу довгострокову угоду». Сам же захід присвячено обговоренню досягнень «Нафтогазу» за останні шість років і ролі компанії в «амбітних реформах» українського уряду Олексія Гончарука.

Дискусії, що переходять у підкилимну війну, щодо наступника Андрія Коболєва тривають з осені минулого року. У лютому вони перейшли в надактивну фазу й набули статусу запеклої сутички. Mind пояснює, як відбувається зміна глави «Нафтогазу» і хто бере участь у цьому процесі.

Хто претендує на посаду голови правління НАК «Нафтогаз» після закінчення контракту Андрія Коболєва?

На сьогодні потенційних кандидатів троє:

• Андрій Коболєв – представляє власні інтереси та інтереси умовних «західних інвесторів»;
• Юрій Вітренко, директор з розвитку бізнесу НАК, – представляє інтереси Ігоря Коломойського (сам Вітренко такий взаємозв'язок наполегливо спростовує);
• Кандидат, якого буде відібрано на відкритому конкурсі або призначено без нього, – різні групи впливу, залежно від результату (далі Mind розповість про деякі нюанси таких обговорень).

Які шанси Андрія Коболєва зберегти свій пост?

Коболєв не приховує, що не проти зберегти за собою нинішню посаду. Лобістів своїх інтересів поки що глава НАКу шукає за межами України.

Джерела Mind у структурі «Нафтогазу» розповідають, що впродовж декількох місяців він прагне вибудувати відносини з німецькою владою й оточенням канцлера Німеччини Ангелою Меркель, проводить багато часу в Німеччині та Австрії. Це вказує або на неформальний вплив, який має уряд Німеччини на відбір керівника компанії в Україні, або на ілюзії кандидата.

Крім адміністративного ресурсу, він намагається застосувати й корпоративний. Коболєв відстоює ідею корпоратизації НАКу – це може робитися в інтересах конкретної групи інвесторів, для яких він є гарантом дотримання їхніх позицій і які таким чином зацікавлені в тому, щоб він залишився біля керма компанії.

У середині лютого Андрій Коболєв повідомив, що провів консультації з інвестиційними банками та потенційними інвесторами, де обговорював можливість виведення «Нафтогазу» на IPO, підготовка до якого почнеться у квітні.

Безсумнівний зовнішній інтерес до IPO НАКу виявлявся у 2017–2018 роках, але достовірно невідомо, чи збереглася така зацікавленість тепер. Швидше за все, нині немає жодних конкретних домовленостей про участь західних компаній у корпоратизації «Нафтогазу». А заяву Андрія Коболєва про підготовку до IPO, найімовірніше, було адресовано наглядовій раді та зовнішнім партнерам як сигнал про готовність представляти їхні інтереси.

При тому, що коло прихильників продовження повноважень Коболєва на посаді глави НАК вельми розмите, противників такого сценарію – більш ніж достатньо. Проти його призначення виступає Ігор Коломойський, ситуативний союз із яким припинився на не найкращій ноті.

Не прагнуть тісно співпрацювати з Андрієм Коболєвим і в Офісі Президента – там, швидше за все, відповідно до традиційної політичної практики, мають у своєму розпорядженні чималий компромат. За рахунок цього й утримували в останні місяці Коболєва від активної участі в управлінні компанією. Отже, західним кураторам – союзникам нинішнього очільника держхолдингу, якщо вони дійсно існують, доведеться не просто пасивно схвалити призначення, а тиснути на українську владу.

Чи стане новим главою «Нафтогазу» Юрій Вітренко?

Якщо Юрій Вітренко очолить компанію, то принаймні в його очах це відновить історичну справедливість. Його кандидатура була основною на цю посаду ще в березні 2014 року. Але тоді, відразу після анексії Криму, уряд Арсенія Яценюка відлякали його родинні зв'язки з одіозною та проросійськи налаштованою Наталією Вітренко, а також можлива реакція суспільства на це призначення. У результаті «номером один» у компанії став Андрій Коболєв, а Юрій Вітренко обійняв посаду виконавчого директора.

Влітку 2019 року Вітренко був запрошений на Банкову як один із кандидатів на прем'єр-міністра. Лобістом його призначення (ймовірно, в інтересах Ігоря Коломойського) був Андрій Богдан. Після відставки останнього позиції Вітренка послабшали – зокрема, майже синхронно з відходом глави ОП, він був виведений з наглядової ради «Укроборонпрому». Інсайдери не сумніваються, що це сталося в рамках «полювання на відьом Богдана», організованого новим главою Офісу президента Андрієм Єрмаком.

Вітренко – опора Коломойського в розв'язанні проблем з «Укрнафтою». Обмін рівноцінний: виконання побажань олігарха за просування по службі в компанії або уряді.

Кандидатуру Вітренка «умовно підтримує» один із ключових співробітників ОП – Сергій Шефір. Однак близькість Юрія Вітренка до Ігоря Коломойського, яка раніше була бонусом, тепер є слабкою стороною кандидата: асоціації з олігархом викликають роздратування президента Володимира Зеленського після зливу «плівок Гончарука». З цієї причини Шефір навряд чи ризикне надто старанно лобіювати Вітренка, який у своїх останніх інтерв'ю став акцентувати на тому, що його «особливі стосунки з Коломойським» – лише чужі фантазії.

Кандидата буде відібрано на відкритому конкурсі або без нього?

Позиція «А можна всіх подивитися?» гаряче підтримується наглядовою радою «Нафтогазу», яка має вирішальний голос при призначенні керівника і перебуває у скрутному становищі, вибираючи між Вітренком і Коболєвим.

Щоб розширити список кандидатів, пропонується провести відкритий конкурс на посаду голови правління держкорпорації. Один з активних прихильників цієї ідеї – міністр економрозвитку Тимофій Милованов. Він не має й не може мати свого кандидата на цю посаду. Однак хоче у такий спосіб сподобатися Заходу в особі наглядової ради НАК, зокрема, й у світлі власної майбутньої відставки.

У Кабміні та ОП ідея з конкурсом не знаходить підтримки – там не хочуть ризикувати з процедурою відкритого відбору.

Конкретні прізвища претендентів уголос не озвучуються – вони факультативні, враховуючи, що кандидатів розрізняють виключно за групами впливу.

Свою людину – без конкурсу й ультимативно – хоче поставити Андрій Єрмак. Міністр енергетики Олексій Оржель у цьому є його слухняним інструментом.

Прем'єр Олексій Гончарук не має власної позиції – точніше, його позиція збігається з позицією Андрія Єрмака та Ігоря Коломойського – тобто проти відкритого конкурсу.

Також інтерес до призначень у «Нафтогазі» проявляє Арсен Аваков, чий вплив давно вийшов за межі ввіреного йому МВС. Аваков виступає категорично проти формату відкритого конкурсу. До кінця незрозуміло, робить це він із власної волі або в інтересах Ігоря Коломойського. Але, безумовно, у НАК працюють люди, наближені до міністра внутрішніх справ. Зокрема, йдеться про співробітників у «Укргазвидобуванні» і директора з корпоративної безпеки держхолдингу, генерал-майора міліції Костянтина Пожидаєва.

Затвердження Пожидаєва на посаді голови «Нафтогазу» може також принести користь компанії ДТЕК Ріната Ахметова, з якою була пов'язана його кар'єра у 2005–2007 роках, коли він керував службою безпеки цього найбільшого енергохолдингу.

Однак справа тут не в безмежному прагненні «скупити Україну», як люблять звинувачувати найбагатшого громадянина країни його опоненти. Стратегічне партнерство ДТЕК і «Нафтогазу» може виявитися вигідним для обох компаній при завоюванні європейського енергоринку, де останні роки активно розвивається інтеграція у сфері постачання газу й електроенергії – для досягнення амбітних цілей щодо декарбонізації економіки.

Втім, перспективи «Нафтогазу» можуть отримати непередбачуваний розвиток, враховуючи специфічну роль компанії в українській політиці та економіці. «Там стільки різних інтересів намішано, що навіть складно уявити, наскільки це гримуча суміш. І це одна з головних причин, яка постійно заважає «Нафтогазу» перетворитися на ефективну компанію зі зрозумілими функціями ринку, замість того щоб залишатися «складносурядною структурою» з перехресними фінансовими внутрішніми потоками», – зізнається співрозмовник Mind всередині НАК.

Але ніщо не заважає очікувати, що найближчі роки стануть поворотними в історії держхолдингу, після того як буде поставлено крапку в нинішній боротьбі за крісло його головного керівника.

Рішення щодо призначення голови правління НАК «Нафтогаз» має бути прийнято протягом березня або відстрочено проведенням конкурсу на квітень, а то і травень. Цей процес усі зацікавлені сторони та групи впливу намагаються узгодити з майбутньою зміною уряду.