Прокачати мозок: що потрібно людству, аби порозумнішати

Людству була нагально потрібна ця книжка. Чи відтепер ми порозумнішаємо? Спробуйте віднайти відповідь на це питання в книжці Жана-Франсуа Марімона «Чому люди тупі? Психологія дурості».

Бекґраунд. «Коли ти плачеш, завжди знайдеться дурень, який скаже тобі: “Привіт, усе гаразд”?»

Дурість скрізь. Для неї немає меж і кордонів. Їй байдуже, чи у вас дві вищі освіти й науковий ступінь, чи ви ледь спромоглися закінчити середню школу.

Усі ми в різних варіантах створюємо та поширюємо дурість. А іноді навіть свідомо підтримуємо її (маніпуляції ЗМІ – яскравий тому приклад).

Таким є наш людський світ і саме так працюють наш мозок і психіка. Жодна людина не застрахована від помилок атрибуції та когнітивних викривлень. Жодна. То що ж, усі ми – дурні?

Оригінальна назва: The psychology of stupidity

Видавництво: «Клуб Сімейного Дозвілля». 

Наклад: 3250 примірників.

Сюжет. Скажімо краще так: усі ми час від часу робимо чи верземо дурниці. І це нормально. Хоча й може видатися дивним. До речі, ми постійно в житті когось називаємо дурнем, і дуже рідко – себе. Бо у своїх очах ми, звісно ж, не можемо бути дурисвітами. І це теж цілком нормально.

Просто ми часто вдаємося до дій, не надто заглиблюючись в аналіз. Але й із цим можна впоратися. Якщо вже й почуватися час від часу дурнем, то краще озброїтися знаннями про цей феномен нашої ЦНС і розуміти процеси.

Французький науковий журналіст Жан-Франсуа Маріон у своїй книжці зібрав найяскравіші дослідження та міркування в галузі людської дурості найрізноманітніших фахівців: психіатрів, психологів, дослідників поведінкової економіки, філософів, письменників, неврологів, соціологів, наукових журналістів, нейропсихологів, літературознавців, викладачів, математиків, докторів природничих наук.

Кожен із них дав ексклюзивне інтерв’ю до цієї книжки або надав свої есе, дослідження, статті. Такий розлогий погляд на природу дурості є найцікавішим способом донести до людей погляди з різних наукових аспектів і дозволити їм самостійно опанувати інформацію й дійти власного висновку.

У книзі немає оцінок, відсутні якісь чіткі правила поведінки, ви не знайдете в ній конкретного визначення поняття дурості. Натомість ви дізнаєтеся багато наукових фактів про те, як працює наше мислення, чому емоції переважають, навіщо нам маніпуляції, що таке когнітивні упередження та ще купу всього надважливого й найцікавішого про нашу з вами голову.

Вам сподобається, якщо: шукаєте пояснення певним власним думкам та діям, які вас напружують і змушують почуватися глупаком.

Вам не сподобається, якщо: у вас діагностовано нарцисизм або ви – класичний мудак.

Головна причина прочитати: наші дії не визначають нашої особистості. Прийміть цей беззаперечний факт. Так, важко й неприємно визнавати, що ми утнули якусь дурницю. Просто прочитайте цю книжку, усвідомте, як працюють емоції, та тренуйте свій розум.

Ще три книжки, які допоможуть зрозуміти, чому люди є такими:

Річард Тейлер, Кас Санстейн «Поштовх» 

Кожна людина щодня робить безліч виборів. Та чи завжди правильними є рішення, які нам доводиться ухвалювати? Психологи стверджують, що ні. Адже більшу частину виборів ми робимо підсвідомо, не замислюючись, спираючись на власні установки та минулий досвід, тобто на «автопілоті».

На думку авторів, у світі багато так званих архітекторів вибору. Саме вони за допомогою певних маркетингових та психологічних інструментів підштовхують людей рухатися в потрібному їм (архітекторам) напрямку. Та, на жаль, цей напрямок не полегшує життя самій людині. 

---

Роберт Саттон «Мудакам тут не місце»

У своїй книзі автор ділить мудаків на «тимчасових» та «сертифікованих», показуючи таким чином, що кожен з нас іноді може вести себе занадто брутально відносно до інших. І якщо явище має тимчасовий характер, то ще не все втрачено.

Наводячи результати численних соціальних досліджень, Саттон доводить токсичність мерзотникополісів, якими він називає офіси, де мешкають мудаки.

---

Деніел Канеман «Мислення швидке і повільне» 

В основі підходу до суджень, запропонованого Канеманом, два режими мислення – Система 1 і Система 2.

Перша запускається, наприклад, коли ми бачимо розлючену людину: ми миттєво оцінюємо ситуацію, причому автоматично, не вдаючись до аналізу. Друга підключається, коли ми розв'язуємо математичний приклад, тобто витягаємо з пам'яті правила і цілеспрямовано застосовуємо їх до конкретного завдання. Думаючи про себе як про особистість, ми зазвичай маємо на увазі Систему 2 – свідоме, розумне «Я».

Але, як показують дослідження нейробіологів, головна «дійова особа» в ухваленні рішень – Система 1, а Система 2 – лише другорядний персонаж, який вважає себе протагоністом.