Санкції чи фікції: чому «Енергоатом» віддає перевагу постачальнику з РФ замість українського виробника

Слово «санкції» знов увірвалося в лексикон українського політичного істеблішменту. Американські санкції проти Андрія Деркача та інших, як і українські санкції проти Віктора Медведчука, стали найважливішими темами в публічній і не тільки риториці політиків різного калібру. При цьому з економічної діяльності повністю «вивітрилися» санкції, введені в 2015–2019 роках проти російських підприємств. Візьмемо, наприклад, «Енергоатом», у якому, як визнав минулого тижня навіть в.о. міністра енергетики Юрій Вітренко, присутній менеджмент підсанкційного Деркача.

Що сталося? 22 січня «Енергоатом» оголосив тендер на 74,5 млн грн. Предмет торгів – комплект деталей для реактора Запорізької АЕС, що призначені для ущільнення головного роз'єму корпусу реактора з кришкою верхнього блоку, а також для кріплення кришки до корпусу. Це обладнання 1-го, тобто найвищого, класу безпеки. До складу вузла ущільнення головного роз'єму входять шпильки, гайки, шайби, прокладки. Традиційних постачальників таких деталей із досвідом поставок на українські (і не тільки) АЕС лише два: підсанкційне російське ПАТ «Іжорські заводи» і чеська Skoda J.S., яка теж належить російським власникам.

Чи можуть такі деталі робити в Україні? Можуть. З 2017 року в межах реалізації програми імпортозаміщення (розроблена відповідно до наказу НАЕК «Енергоатом» №798 від 23.09.2014) оператор АЕС провів перемовини з низкою українських підприємств. Так з'явилися виробники запчастин для РДЕС – Бориславський завод «РЕМА», запчастин для трубопровідної арматури – Івано-Франківський «ІФАЗ» і багато інших. Зокрема, виробник деталей головного ущільнення роз'єму реактора – Новокраматорський машинобудівний завод (НКМЗ). Усі вони погодилися пройти всі кола випробувань і погоджень, щоб замістити традиційних російських постачальників. У разі НКМЗ – ПАТ «Іжорські заводи», проти яких спочатку Мінфін США, а згодом і Україна ввели економічні санкції.

На саме впровадження, розроблення технічних умов, держекспертизу ядерної та радіаційної безпеки НКМЗ знадобилося близько двох років. Причому навесні 2020 року розроблення техумов вийшло на фінальну стадію (до «Енергоатома» відправлений доопрацьований документ з урахуванням зауважень компанії та станції).

Для остаточного затвердження Держатомрегулювання залишилося виготовити дослідні зразки і на приймальній інспекції за участю представників Держінспекції ядерного регулювання України та НАЕК «Енергоатом» провести контроль калібрами метричної нарізки. В принципі зробити це НКМЗ готовий хоч зараз, якщо ЗАЕС надасть комплект контрольних калібрів, про що поінформовані «Енергоатом» та атомна станція. І після цієї контрольної процедури протягом приблизно місяця узгоджуються Технічні умови з ДІЯРУ й «Енергоатомом».

Чи може НКМЗ брати участь у тендері? З точки зору нинішньої команди управлінців НАЕК «Енергоатом» – ні, не може. З двох причин, які при відстороненому погляді виглядають дещо штучними.

Перша: у тендерній документації (у техвимогах та умовах постачання) прописано обов'язкову наявність узгоджених технічних умов при подачі тендерних пропозицій. Хоча є поширена практика узгоджувати техумови вже під час постачання. Особливо, коли термін постачання – березень наступного року.

Друга причина: у тендерних технічних вимогах і умовах постачання прямо прописано вимогу до виробника електронного пристрою: «Виробник повинен мати досвід у виробництві корпусів реакторів ВВЕР-1000 і деталей ущільнення головного роз'єму реакторів ВВЕР-1000». Тобто не лише закуповуваних деталей, а й корпусів реакторів ВВЕР-1000.

А хто у світі виробляє корпуси реакторів ВВЕР-1000? Лише згадані вище підсанкційне російське ПАТ «Іжорські заводи» і чеська Skoda J.S.

На майданчику торгів у межах процедури передбачуваний постачальник (наразі неможливо дізнатися, хто саме) звернувся до замовника щодо цих двох пунктів. І отримав роз'яснення, що в специфікації до процедури закупівель такі умови про досвід виробництва взагалі не застосовуються, а ось повністю узгоджені ТУ (ТС), ТЗ і в Держатомрегулювання і в НАЕК «Енергоатом» на тендер необхідно надати. Що фактично виключає як НКМЗ, так і інших українських виробників з числа учасників торгів.

Нікого не бентежить той факт, що практично всі інші торги на закупівлю обладнання для систем, важливих у безпеці, припускають подачу проєктів ТУ, ТС або ТЗ та їхнє узгодження з НАЕК «Енергоатом» і Держатомрегулювання до моменту постачання.

Що означає це листування? Лише те, що тендер від самого початку прописано під закупівлю продукції підсанкційних «Іжорських заводів», про що прямо й повідомляють автори тендерної документації. І дискримінує українського виробника, з яким раніше, до приходу людей Андрія Деркача на підприємство, велася робота в межах імпортозаміщення та переходу на прямі постачання, що здешевлює вартість закупівель товарів і послуг для АЕС.

Що далі? А далі, вочевидь, буде закупівля деталей у «Іжорських заводів».

Чому атомна компанія ігнорує санкції проти російського виробника? Та тому, що десь на Печерських пагорбах хтось ігнорує ті ж санкції проти Андрія Деркача, зберігаючи підконтрольний йому менеджмент у лавах керівництва оператора атомного монополіста. Напевно, не всі 74,5 млн грн із дефіцитного бюджету збиткового «Енергоатому» підуть до країни-агресора. Але від цього українській економіці не легше.

Чи розуміють це в «Енергоатомі»? Безсумнівно. Інакше б у листопаді минулого року не з'явився лист, підписаний в.о. президента «Енергоатому» Петром Котіним, на адресу білоруського ТОВ «Атоммашпроект» про неможливість постачання на українські АЕС продукції ТОВ «Іжорські заводи».

Змінилося багато чого. Останнім часом опозиційні політики та ЗМІ раптово помітили, що в «Енергоатомі» керує команда підсанкційного Деркача. Це може бути пов'язано з підготовкою ґрунту для кадрових ротацій у держкомпанії.

З огляду на це, за зміною позиції щодо закупівлі іжорської продукції може стояти бажання Петра Котіна скоріше освоїти якомога більше коштів. А можливо, просто білоруська компанія не входить у «ближнє коло» нинішніх управлінців «Енергоатому». Втім, не виключений і третій варіант: спроба Андрія Деркача якомога в більшому обсязі виконати замовлення Москви зі створення проблем української промисловості. У цьому разі – НКМЗ, який СБУ кілька років тому не дозволила продати російському власнику.

Аналізуючи закупівлі в НАЕК «Енергоатом», можна було б говорити про просту корупцію – мовляв, з посередником завжди простіше й легше домовитися про відкати, ніж з українським виробником, який з переляку і в НАБУ та СБУ може поскаржитися. Усе це було б логічним, якби не «фактор Деркача».

Але в цій ситуації наслідки набагато гірші: в очах українського виробника, у якого кожну копійку пораховано, атомна енергетика дискредитується як замовник. Даремно витрачений час, гроші, людино-години на впровадження розроблення, яке скоротить залежність української атомної галузі від РФ.

Раніше Mind писав про те, як на закупівлю ЗІП для РДЕС Запорізької АЕС «Енергоатом» зволікав із узгодженням продукції виробництва Бориславської «РЕМА». Тепер практично за тією ж схемою постраждав машинобудівний гігант – Новокраматорський машинобудівний завод. Чи захочуть після цього мати справу з «Енергоатомом» інші виробники? А західні інвестори? І кому в нашій країні це вигідно? Питання, як завжди, риторичні. Але, цілком можливо, ми на них вже відповіли вище.