Too big to fail: як і чому все-таки руйнуються компанії-гіганти
Три приклади, коли маніпуляції коштували занадто дорого, а «дружба» з державою не врятувала від поразки
Криза, в яку занурився весь світ через коронавірусну пандемію, змушує ставити під сумнів традиційні погляди на безліч проблем, починаючи від міжнародної торгівлі та закінчуючи оподаткуванням високих доходів. Для України все це наклалося на період реформ, підхльостуваних вимогами міжнародних донорів.
Парадокс – у тому, що роль держави зараз посилюється навіть у тих країнах, які за кращих часів вважалися взірцем вільної ринкової економіки з обмеженим урядовим втручанням. Трильйони державних субсидій і дешевих кредитів дозволили вижити компаніям у ЄС і США: влада платила своїм громадянам, щоб ті сиділи вдома. У багатьох європейських країнах з минулого року заборонені звільнення та примусові банкрутства. Американський центробанк брав участь у скуповуванні «поганих» корпоративних боргів, допомагав забезпечити кредитні лінії середнім і малим підприємствам, а також студентам.
Водночас Україна, залежна від зобов'язань перед західними партнерами, вимушено намагається поєднати розв’язання суперечливих проблем, які вимагають активної державної підтримки, з обмеженою участю влади в ринкових процесах. Ця колізія закономірно провокує політичне, соціальне й економічне напруження.
Наприклад, нещодавнє рішення уряду про обмеження цін на газ для населення було позитивно сприйняте громадянами та не викликало роздратування в керівництва держхолдингу «Нафтогаз України», в активі якого є порівняно дешевий ресурс власного видобутку. Проте цей крок викликав подив приватних газових трейдерів, які орієнтуються на біржові котирування, і Міжнародного валютного фонду, який відклав надання чергового траншу для України, запідозривши владу у зволіканні з реформами.
Пандемія знову поставила руба питання про виживання бізнесу та збереження ринкової конкуренції у важкі часи. У різних галузях зараз відбувається консолідація активів: великі компанії стійкіші до потрясінь, їм простіше отримати доступ до фінансування і відповідати на соціальні виклики суспільства. Держава також схильна підтримувати великих гравців і ухвалювати рішення на догоду монополіям, враховуючи їхню системоутворюючу роль в економіці.
Але й титани бізнесу можуть впасти в агонію. Mind згадує три разючих випадки, коли правило «Too big to fail» припинило працювати для великих корпорацій. Попри тісні зв'язки з урядами і чиновниками, ці компанії зазнали банкрутства, а наслідки їхнього краху істотно вплинули на безліч світових ринків.
Тут важливо зауважити, що такий сценарій – анітрохи не «напрацювання» сучасності. Протиріччя у взаємодії влади та бізнесу, що призводять до краху, – це своєрідна давня традиція, підтвердження чого можна знайти в безлічі історичних документів. І схильні до такого ризику компанії за всіх часів і зі всіх галузей. Тим важливіше враховувати цей факт сучасним великим бізнесам, які прагнуть до глобальної стійкості, при формуванні своїх стратегій та політик соціальної відповідальності.
Enron: бажане за дійсне
Енергетичний гігант із Техасу Enron колись був одним із найбільших в Америці постачальників енергії та вважався сьомою компанією в країні. І йшов до краху не один рік. Менеджери компанії, включно з вищою ланкою, вкрали мільярди доларів, вправно маніпулюючи фінансовими моделями і обманюючи інвесторів й акціонерів. Банкрутство Enron стало найбільшим у США падінням (станом на початок XXI століття).
Особливого успіху в махінаціях досяг виконавчий директор Enron Джефф Скіллінг, який зробив відмінну кар'єру, здолавши шлях від рядового співробітника до виконавчого директора за 11 років. Він очолив компанію в лютому 2001 року з річною зарплатнею у $132 млн.
Головна «звитяга» Скіллінга полягає в новій практиці бухгалтерського обліку, за якої майбутній прибуток враховувався як уже отриманий. Це дозволило Enron показувати в бухгалтерських книгах передбачувані доходи від операцій, які нерідко завдавали збитків.
Скіллінг створив для Enron образ успішного бізнесу. Він штучно завищував ціни на акції, що сприяло бурхливому притоку інвестицій, на яких в основному й будувалося уявне благополуччя загрузлого в боргах гіганта.
14 серпня 2001 року Джефф Скіллінг несподівано залишив посаду директора з особистих причин і почав продавати акції Enron. Загалом він продав їх на $60 млн.
«Особисті причини» розкрилися через три місяці. У грудні 2001-го Enron оголосив про банкрутство. Роботу втратили понад 20 000 людей. Причому багато хто втратив усі заощадження, включно з пенсійними. Інвесторам крах енергетичного концерну приніс багатомільярдні збитки.
До речі, рейтингові агентства, хоча і знали про проблеми Enron, понизили його високий кредитний рейтинг лише за чотири дні до банкрутства.
2004 року Скіллінга заарештували разом із засновником компанії Кеном Леєм. На слуханнях у комітеті американського Конгресу він заявив, що нічого не знав про майбутній крах. Список висунутих йому звинувачень складався з 35 пунктів, включно з шахрайством й угодами за допомогою інсайдерської інформації.
Захист коштував Скіллінгу $40 млн, але уникнути покарання йому не вдалося. У травні 2006 року присяжні визнали його винним у злочинній змові, одному випадку користування інсайдерською інформацією, у п'яти випадках надання аудиторам помилкових даних і 12 випадках шахрайства. 23 жовтня суддя засудив Скіллінга до 24 років і 4 місяців в'язниці та штрафу в $45 млн.
Втім, відсидів він лише половину строку та звільнився з в'язниці в лютому 2019 року. Йому тоді було 65 років. За гратами Джефф вивчив іспанську мову і навчив інших ув'язнених.
Кена Лея також було визнано винним у шахрайстві, але суддя не встиг винести йому вирок. Засновник Enron помер через півтора місяця після завершення процесу.
Lehman Brothers: колос на глиняних ногах
За більш ніж 150-річну історію інвестиційний банк Lehman Brothers пережив чимало катаклізмів, і довгі роки здавався непотоплюваним. Але впав під гнітом іпотечної кризи.
За 2003–2004 рік Lehman купив п'ять іпотечних банків, включно з банками BNC Mortgage й Aurora Loan Services Brothers, що видавали субстандартні іпотечні кредити (їх могли отримати позичальники з короткою або ненадійною кредитною історією, тому процентні ставки по них вищі).
Справи Lehman відразу стрімко пішли в гору. У період з 2004 до 2006 року прибуток банку зріс на 56%. До 2006 року в його портфелі було іпотечних закладних на $146 млрд.
У лютому 2007 року вартість акцій Lehman Brothers досягла рекордних $86,18 за акцію, а капіталізація наблизилася до $60 млрд. Однак уже до кінця першого кварталу цього року на ринку іпотечного кредитування США з'явилися перші ознаки бурі, що насувалася. У серпні, після краху двох хедж-фондів, які належали інвестбанку Bear Stearns, почалася іпотечна криза. Акції Lehman різко пішли вниз. Наприкінці року стався відскок, однак банк не скористався останньою, як незабаром з'ясувалося, можливістю скоротити величезний портфель іпотечних закладних.
17 березня 2008 року після фактичного краху Bear Stearns акції Lehman подешевшали на 48%. 9 червня банк оголосив збитки у ІІ кварталі в сумі $2,8 млрд. Літо минуло в безрезультатних пошуках партнерів. У перший же тиждень вересня акції впали ще на 77%.
Відмова 9 вересня Korea Development Bank купувати акції Lehman стала потужним ударом по банку, від якого той вже не оговтався. Наступного дня він оприлюднив катастрофічні результати ІІІ кварталу, включно зі збитками в розмірі $3,9 млрд. 11 вересня акції Lehman впали на 42%. До кінця тижня в нього залишився останній мільярд доларів готівки.
13 вересня стався черговий удар. Провал переговорів про допомогу з Barclays PLC і Bank of America Corp. показав навіть найстійкішим оптимістам, що Lehman Brothers вже ніщо не врятує.
15 вересня Lehman Brothers звернувся до суду із заявою про банкрутство і проханням про захист від кредиторів. На той момент його активи становили $639 млрд, а борги – $ 619 млрд.
На момент падіння восени 2008 року Lehman Brothers був четвертим інвестиційним банком США, у ньому працювали 25 000 людей. Його банкрутство, найбільше в історії США, стрясало фінансові ринки ще багато тижнів. Причому не лише в США, а й за кордоном. Достатньо буде сказати, що 15 вересня індекс Dow впав за один день на 500 пунктів.
Банкрутство Lehman спровокувало паніку в масштабах усієї планети і перетворило іпотечну кризу в США на глобальну економічну кризу, що тривала до кінця 2009 року.
Слідом за банкрутством Lehman Brothers 15 вересня 2008 року було оголошено про екстрену купівлю ще одного великого інвестиційного банку – Merrill Lynch. Купив його Bank of America – той, який за лічені дні до цього відмовився допомагати Lehman.
Багато хто сумнівався в правильності рішення уряду США відмовити Lehman у допомозі. Федеральна резервна система витратила загалом на підтримку фінансових організацій США, що опинилися в скрутном становище, $2,25 трлн, але чомусь на Lehman не було виділено ані долара.
У всіх негараздах Lehman звинувачували Діка Фулда, який очолював банк 14 років і отримав з 2000 до 2008 року майже пів мільярда доларів у вигляді бонусів.
Під час слухань у Конгресі один конгресмен назвав його «злодієм з Волл-стріт». Зараз 73-річний Фулд, що колись мав прізвисько «Горила», знову веде справи. Він очолює в Нью-Йорку консалтингову компанію Matrix Private Capital і працює з багатими клієнтами.
Ост-Індська компанія: позамежні апетити
Було б помилкою вважати, що великі потрясіння в бізнесі – особливість сучасної доби, на яку припав розквіт капіталізму та глобалізації. Щоб у цьому переконатися, достатньо згадати історію Британської Ост-Індської компанії. Вона з початку XVIII століття по шматочках поглинала індійський субконтинент, а потім утримувала його до 1859 року, коли британський уряд вирішив, що відтепер отримувати величезні дивіденди з «освоєння» Індії – виняткова прерогатива держави.
Цій історії шотландський вчений і публіцист Вільям Далрімпл присвятив свою книгу «Анархія. Ост-Індська компанія, корпоративне насильство і розграбування імперії», яка вийшла друком у вересні 2019 року й одразу стала бестселером.
Індія завжди була безвідмовним генератором розкоші. Від тканин до коштовних каменів, від золота до спецій – вона виробляла матеріальні блага, яких вистачало, зокрема, і на хабарі. А їх у країні брав кожен, хто так чи інакше був при владі. Такою була ситуація, коли в Індії з'явилися британці. Ост-Індська компанія з моменту створення 1612 року негайно занурилася в цей вир політичних інтриг і використовувала його у своїх цілях.
Найбільша світова корпорація свого часу почалася з групи дрібних англійських торговців і піратів, які об'єдналися, щоб зробити торгівлю з Індією ефективнішою.
Ост-Індська компанія була відкритим акціонерним товариством, і дуже скоро майже половина членів британського парламенту стали її акціонерами (чим відразу скомпрометували всілякі спроби парламентського розслідування проти її бізнесу).
Дивіденди були колосальними: будь-який корабель, який доставив в Англію індійські товари, робив їх у чотири рази дорожчими, ніж вони коштували в Індії. Потім корабель повертався до Індії, навантажений золотом і сріблом для подальших угод. Але компанії було всього замало, і тому вона проникла в саму серцевину індійської політики, укладаючи альянси то з одним, то з іншим сувереном, щоб не лише зберегти, але й розширити свою присутність.
До початку XIX століття приватна армія Ост-Індської компанії нараховувала 195 000 осіб – удвічі більше, ніж в армії самої Британії. При цьому персонал лондонського офісу найбільшої компанії світу налічував лише 35 осіб, які працювали в будівлі «у п'ять вікон завширшки».
З цієї будівлі Ост-Індська компанія керувала індійським субконтинентом і вершила долі сотень мільйонів людей. Вона не просто була «занадто великою, щоб збанкрутувати»: вона стала символом невтолимих корпоративних апетитів і перетворилася на реального суперника британського уряду.
І в 1859 році Британія вирішила, що з неї досить: уряд Її величності взяв Індію під свій контроль і включив приватне військо компанії до складу британської армії, а її флот було розформовано.
За наших днів, як зазначає Вільям Далрімпл, величезним транснаціональним корпораціям не потрібні солдати й моряки, щоб завоювати світ. Мушкети і фрегати наших днів – це Big Data, стеження, лобіювання та інші інструменти впливу. «Ще ніколи історія Ост-Індської компанії не була настільки актуальною», – резюмує британський публіцист.
Більше корисної інформації, новин та аналітики про світовий енергетичний ринок – на каналі Світлани Долінчук. Читайте тут про головні тренди в енергетиці та торгівлі енергоресурсами, нові технології в нафтогазовій галузі, енергопереході та декарбонізації.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
