Таємниці «іранського боїнга»: чому Україна спочатку підтримала версію про ненавмисну помилку вояків

Минулого тижня глава МЗС України Дмитро Кулеба жорстко розкритикував остаточний звіт Ірану щодо катастрофи літака української авіакомпанії МАУ, що сталася 8 січня 2020 року під Тегераном. Кулеба заявив: висновок про те, що літак знищено через помилки оператора протиповітряної оборони, який визначив його як «ворожу ціль», – «цинічна спроба приховати справжні причини знищення літака».

Міністр наголосив, що аналіз отриманого від іранської сторони документа показує: Іран провів розслідування з численними порушеннями міжнародних стандартів. Сам звіт він назвав «збіркою маніпуляцій, мета якої – не з’ясувати істину, а виправдати Іран». Сьогодні його позиція схожа з позицією Канади та Великобританії. Але ми пам'ятаємо, що спочатку українська сторона прийняла позицію Ірану. Mind спробував дізнатися, чому.

Якою є офіційна версія катастрофи? 8 січня 2020 року боїнг авіакомпанії МАУ, що виконував рейс PS-752 за маршрутом Тегеран – Київ, загорівся в повітрі, ввійшов у штопор, впав на землю й розбився. Наступного дня світ дізнався, що літак був збитий зенітно-ракетним комплексом (ЗРК) ТОР-М1 системи ППО збройних сил Ісламської Республіки Іран.

Однак в тих офіційних повідомленнях і в новинах було допущено помилку. Згаданий ТОР-М1 контролював Корпус вартових ісламської революції (КВІР, 2019 року визнаний США терористичною організацією. – Mind), що перебуває в складі іранської армії лише формально. А насправді, за словами Великого аятолли Хосейна Алі  Монтазері, «є єдиним у своєму роді органом, щомає широкі релігійні, політичниі та військові повноваження» під керівництвом нащадка пророка Мухаммеда, начальника військової розвідки, головнокомандувача збройними силами, Великого аятоли Алі Хаменеї.

Що таке КВІР? Корпус було створено 1979 року як об'єднання воєнізованих загонів мусульман-шиїтів, а 40 років по тому він став державою в державі й армією всередині армії. Наприклад, КВІР контролює в Ірані всі «стратегічні індустрії та комерційні сервіси, починаючи від будівництва дамб і трубопроводів до виробництва автомобілів», а також аеропорти й «чорний ринок», оцінюваний у $12 млрд/рік.

Для чого потрібні КВІР танки, кораблі, літаки, ракети та диверсанти? На це запитання одного разу відповів колишній президент Ісламської Республіки Іран Махмуд Ахмадінежад: «Капіталістична система й наявий світовий лад довели свою нездатність у належний спосіб розв’язувати проблеми суспільства і тим самим підійшли до свого кінця <...> Світ потребує управління такими доброчесними людьми, як Божественні пророки...». Уточнимо, божественний пророк – це 12-й за ліком і останній наступник Пророка імам Мухаммад аль-Махді. Одного разу, але невідомо, коли саме, він обов'язково принесе ісламському світу «благодать і достаток, яких не було ніколи» і «візьме з тиранів справедливу розплату». А завершиться пришестя ісламського Месії, за словами імама Мухаммада аль-Бакира, так: «Я передбачаю, що люди зі Сходу повстануть, аби зажадати істини <...> Вони повстануть зі зброєю в руках, і тільки тоді їхній голос буде почутий, але цього буде недостатньо, і такий результат не задовольнить їх. Вони продовжать протистояння <...> Загиблі вважатимуться мучениками», яких покличуть до Останнього Суду і дарують Воскресіння з мертвих...

Власне, ці дві цитати демонструють, чому командування КВІР ні до якої відповідальності за скоєне притягнутим бути не може. Адже, згідно з результатами офіційного розслідування, проведеного іранською стороною, катастрофа нібито сталася через «помилки оператора»: «Після тактичного переміщення підрозділ ППО не зміг скорегувати напрямок системи через людську помилку <...> Оператор визначив ціль, що летить на захід від аеропорту, як ціль, що наближається до Тегерану з південного заходу на відносно малій висоті <...> Не отримавши дозволу або відповіді від командного центру, оператор ідентифікував ціль як ворожу й випустив ракети по літаку всупереч запланованій процедурі».

Вивчивши попередній звіт (переданий Україні 31 грудня 2020 року) про перебіг розслідування і його остаточний варіант (переданий Україні не пізніше 17 березня 2021 роки) уряди Канади та України оцінили його вельми негативно.

На 46-й сесії Ради ООН з прав людини, яка відбулася в березні, Україна приєдналася до спільної заяви Великобританії, Канади та Швеції. Разом із партнерами наша країна закликала Іран «невідкладно надати відповідь на лист спеціального доповідача Ради ООН з прав людини Аньєс Калламар; негайно припинити переслідування й залякування сімей жертв як в Ірані, так і за його межами; забезпечити повне та прозоре розслідування кримінальних справ і неупереджене судочинство як частину його обов'язку забезпечити справедливість для жертв цієї трагедії; надати вичерпний та прозорий звіт про події, що призвели до цієї трагедії».

Що стало приводом для такої жорсткої заяви на адресу Ірану? І на підставі чого українська сторона назвала розслідування упередженим, представлені докази – вибірковими, а висновки – хибними?

Вранці 8 січня 2020 року міжнародний аеропорт Тегерана працював у звичайному режимі – рейс PS-752 був одним з 19, що вилетіли протягом декількох годин. І єдиним, який був затриманий через нібито перевантаження: протягом понад години співробітники наземних служб вивантажували 80 валіз зайвого багажу пасажирів.

О 6:15 за тегеранським часом американська система раннього виявлення, як писала 9 січня минулого року The Guardian, зафіксувала характерні особливості запущених ракет і спалах – вибух. Іранська зенітна батарея випустила дві ракети.

О 6:45 за Тегераном, або 5:15 за Києвом, глава Служби зовнішньої розвідки України Валерій Євдокимов доповів секретарю РНБО Олексію Данилову про авіакатастрофу «за участю невідомого літака». О 5:41 Євдокимов повідомив Данилову, що «літак – український». О 5:47 Данилов поінформував президента України Володимира Зеленського, який у цей час перебував в Омані.

О 7:15 за Києвом посольство України в Ірані зробило заяву: «Аварія двигуна з технічних причин. Версія теракту або ракетної атаки виключається». Вже 9 січня секретар РНБО Олексій Данилов повідомив: «Заяву посольства було санкціоновано нами. Це було необхідне рішення. Ми були зобов'язані розглядати варіант, що залишимося з проблемою сам на сам. Варіант, що літак був уражений ракетою, у першу ж добу був оцінений як 74% імовірності... Цю лінію було визначено Президентом Зеленським. Усі наші дії та кроки цій лінії відповідали».

І лише 17 січня 2020 року тодішній міністр закордонних справ України Вадим Пристайко «відкликав» цю версію: «Я як міністр закордонних справ приношу вибачення за дії посольства. Це була перша реакція в стані шоку... Посольство зробило помилку – не вказало, що це інформація іранської сторони», – заявив Пристайко.

Близько 8:30 ранку українські ЗМІ з посиланням на Офіс Президента написали, що «Володимир Зеленський терміново перервав поїздку в Оман і повертається до Києва». Проте о 16:31 президент Зеленський телефоном з Маската повідомив, що «проводить постійні консультації з нашими іноземними партнерами». І лише о 19:30 він вилетів чартерним рейсом з Маската до Києва. Тим часом о 10:56 з'явилася інформація про виявлення чорних скриньок – мовного і польотного реєстраторів.

О 2:37 наступного дня літак з Володимиром Зеленським та його сім'єю здійснив посадку в Жулянах, а вже о 3:30 в Офісі Президента відбулася нарада, де були відсутні Іван Баканов і Андрій Богдан. Учасники наради закликали «не маніпулювати інформацією, поки фахівці не дослідять обставини трагедії». А о 9:00 9 січня Deutsche Welle з посиланням на «іранських слідчих» повідомила: «Чорні скриньки отримали пошкодження, частину записів втрачено».

Російська газета «Комерсант» цього ж дня висунула версію влучення ракети як пріоритетну. «Зокрема, експерти вказують на отвори в уламках літака, що абсолютно очевидно на фотографіях, зроблених на місці катастрофи», – написало видання.

А о 11:45 секретар РНБО Олексій Данилов повідомив, що є сім версій: «Чотири – у відкритому доступі, три є поки закритими».

Наступного дня генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг заявив: «Немає сумнівів, що літак був збитий іранської системою ППО». Але о 19:42 на публіці вперше з початку 2020 року з'явився (після повернення з Куршавеля) голова СБУ Іван Баканов – і спростував версію РНБО: «Дійсно, версія про влучення ракети ЗРК ТОР-М1 привертає сьогодні найбільшу увагу суспільства. Однак досить відкрити інструкцію з експлуатації ЗРК, щоб виникла низка питань, які вимагають додаткових відповідей. Зокрема, йдеться про дальність польоту ракети, нюанси управління комплексом тощо. Всі питання наразі опрацьовуються...».

Його слова дивним чином збіглися з позицією Ірану. Так, наступного дня голова Організації цивільної авіації Ірану Алі Абедзаде заявив: «З наукової точки зору неможливо, щоби ракета збила український літак <...> Тому версію про те, що літак був збитий ракетами, можна виключити...».

О 22:13 9 січня Володимир Зеленський звернувся до міжнародних партнерів України: «якщо ви маєте докази, просимо надати їх». Але станом на вечір того дня доказів на місці вже практично не було. Як передало інформагентство CBS News 10 січня: «Журналісти щойно відвідали місце аварії літака. Дев'ята ранку за місцевим часом. За словами жителів, майже всі уламки літака були прибрані 9 січня <...>. Великі шматки фюзеляжу й носа літака були вилучені, а вивезення уламків і тіл жертв почалося в день катастрофи».

З 15 по 17 січня 2020-го Офіс генпрокурора та СБУ тричі зверталися до іранської сторони із запитом про правову допомогу, пов'язану з передачею Україні бортових самописців, але тричі отримали відмову: чорні скриньки настільки пошкоджені, що «їх можна відкрити лише в певних лабораторних умовах в іншій країні». При цьому прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо заявив, що «Іран не має досвіду й технічних можливостей для розшифровки чорних скриньок. Офіційна Україна промовчала.

Яку таємницю могли зберігати чорні скриньки? Одна з можливих відповідей на це питання, за версією Bellingcat, виглядає так. О 06:15 за Тегераном апаратура борту PS-752 надіслала в ефір блок польотної інформації (курс, висота польоту, швидкість набору висоти тощо), достатній для ідентифікації літака та рейсу. Далі рахунок пішов на секунди. Через 1:35 секунди борт PS-752 стає видимим для локатора ЗРК ТОР-М1. Спливає 1:51 секунди – і відбувається пуск першої ракети. Дистанція до цілі – приблизно 11,2 км. Останній відправлений блок польотної інформації зафіксований ще через 1:58 секунди.

Ці озвучені Bellingcat події могли б підтвердити або спростувати показання приладів. Але, згідно з результатами переданого Україні розслідування, проведеного в Ірані, записи приладів, на жаль, не збереглися.

Чому в перший день українське посольство підіграло іранській стороні? У коментарі Mind експерт, колишній викладач Київського вищого інженерного радіотехнічного училища (КВІРТУ), який побажав залишитися неназваним, повідомив, що 9 січня 2020 року (після повернення Володимира Зеленського та Андрія Єрмака з Оману) до ветеранів КВІРТУ звернулися співробітники Офісу Президента за консультацією. Їх цікавило, що таке ЗРК ТОР-М1, особливості його бойового застосування тощо. Після цього спочатку в Києві, а потім і в Тегерані народилася версія про «ненавмисну помилку» оператора, який нібито переплутав Боїнг-737 з якоюсь «крилатою ракетою».

Зрозуміло, витік такої інформації спричинив би стрімке посилення санкцій, раніше введених США проти Ірану. Ексвикладач КВІРТУ звертає увагу на особу загиблої під час катастрофи Олени Малахової, директора компанії «СкайАвіаТранс» і бенефіціара Volaris Business (Единбург, Шотландія, зареєстрована 10.05.2016), чиї літаки в листопаді – грудні 2018 року і в травні – серпні 2019 року здійснили понад 40 рейсів до Афганістану, ОАЕ, Ємену, Туреччини та Лівії.

Експерт припускає, що борти (UR-CMC, UR-COZ, UR-CRP. – Mind), зареєстровані в Україні, брали участь у постачанні зброї, боєприпасів, військової техніки та/або продукції подвійного призначення до «гарячих точок», зокрема до Лівії, де були атаковані та знищені в липні – серпні 2019 року. Він також звертає увагу, що через півтора року після атаки на українські літаки в Лівії та через рік після загибелі Олени Малахової єдина офіційна версія польотів UR-CMC, UR-COZ і UR-CRP –  «перевезення гуманітарних вантажів». Про те, коли, як надовго і з якою метою Малахова літала в Іран, невідомо взагалі нічого.

Про літаки, які перевозили, зокрема, безпілотники «Байрактар» з Туреччини до Лівії, журналісти знають лише те, що їх експлуатувала компанія Europe Air, яка пізніше раптово змінила назву на «ОптГрупДон». Засновниками Europe Air були громадяни України, а офіційним аеропортом базування значився Кривий Ріг. Але якщо пройти за ланцюжком засновників-замовників-експлуатантів далі, то сліди Малахової та літаків губляться на Британських Віргінських островах (Infinite Seal), у Вірменії, Греції, Індії, Пакистані, Великобританії (група компаній із загальною назвою Veteran Avia), ОАЕ (Rayyan Air Pvt., Aerospace One, Agneet Sky, Aeolus, Aerospace Company, Aircon Beibars, Aristeidis A. Pappas тощо), Молдові, Румунії та в Росії («Гріксона Ейр»).

Який з цих слідів зможе вивести спецслужби Канади та Великобританії на зв'язки покійної Олени Малахової та її бізнес-партнерів в Ірані, ми, можливо, дізнаємося, коли влада Канади або Великобританії опублікує результати свого розслідування катастрофи рейсу PS-752.

Привід для надії дає озвучена в лютому інформація про те, що канадський уряд та органи безпеки вивчають аудіозапис, на якому людина, впізнана як міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф, обговорює можливість того, що знищення рейсу PS-752 було навмисним актом. Заріф каже: можливо, «диверсанти» (військовослужбовці сил спеціального призначення «Кудс». – Mind) навмисно збили літак: «Навіть якщо ви припустите, що це був організований навмисний акт, вони ніколи не скажуть ані нам, ані будь-кому ще... це зробили б двоє, троє «занурених» розвідників... Є причини, з яких їх ніколи не розкриють. Якщо вони це зроблять, це відкриє деякі двері в оборонні системи країни, заявити про які публічно буде не в інтересах нації... Цю інформацію не буде розкрито КВІР».

У розмові з джерелом, особу якого Канадська служба безпеки та розвідки (RCMP) не розкриває, Заріф як  приклад вказує на Росію як на країну, що була звинувачена в причетності до катастрофи рейсу MH-17 Malaysia Airlines 17 липня 2014 року, але яка ніколи не зізналася в цьому. Натомість українська влада тоді поводилася однозначно та послідовно.