П'ять років без інновацій: чому Україна опинилася в «хімічному гетто»

Дешева робоча сила, низька орендна плата за землю, хороші ґрунти і достатня кількість вологи на довгий час стали формулою українського аграрного дива, зумовивши динамічний розвиток сільського господарства в останні 20 років.

Однак сьогодні багато з цих конкурентних переваг виявилися вичерпані або втрачені: вартість робочої сили й орендної плати виходить на східноєвропейський рівень, Україна все частіше страждає від посух, а доступ до технологій та інновацій іноді блокує сама держава. В українській практиці, де держрегулювання в кращому випадку зводиться до необґрунтованих обмежень і заборон, а в гіршому – є результатом безвідповідального  лобізму, потерпілими, як правило, виявляються всі.

Один із прикладів такого «пострілу в ногу» – триваюча вже п'ять років фактична заборона на ввезення, вивчення та державну реєстрацію зразків нових препаратів засобів захисту рослин (ЗЗР). Верховна Рада поточного скликання йде на канікули, залишивши це питання завислим, а представників аграрної галузі – з неможливістю планувати роботу та перспективою втратити ще один сезон.

Навіщо потрібні нові ЗЗР? Минулого року в Одеській області сталася найжорстокіша за останні 25 років посуха. Загинули сільгоспкультури на площі близько 500 000 га, місцеві фермери недобрали понад мільйон тонн очікуваного врожаю. У червні поточного року низку регіонів буквально заливає дощами. Наприклад, у Кіровоградській області – одному з основних сільськогосподарських регіонів країни – рівень опадів на початку червня був близький до історично рекордного. Збиток від стихії ще тільки належить оцінити.

Такі новини без ентузіазму сприймаються в будь-якій країні. А в країні, де на АПК припадає 40% валютної експортної виручки і майже 20% ВВП, вони подібні до катастрофи.

«Волатильність клімату – це основний на сьогодні ризик для агрокомплексу. Такі радикальні контрасти погодних чинників зумовлюють незвичну поведінку шкідників, бур'янів, комах. І, щоби протистояти цим змінам, у фермера має бути портфоліо сучасних технологічних рішень», – говорить Тарас Висоцький, перший заступник міністра аграрної політики і продовольства.

Пом'якшити вплив таких погодних коливань на врожай покликані засоби захисту рослин – препарати, які підвищують стійкість насіння та посівів до негативних явищ і загроз. Без них неможливо забезпечити адекватну врожайність, яка по абсолютній більшості культур в Україні і так нижче за середньоєвропейський рівень.

Чому не вдається їх запровадити? Протягом останніх п'яти років в Україні де-факто діє ембарго на ввезення, державні випробування та реєстрацію для подальшого використання зразків нових ЗЗР. Ухваливши п'ять років тому дерегуляційний закон «Про пестициди і агрохімікати», у його рамках затвердили і поправку до ст.4, яка заборонила ввезення препаратів, які не зареєстровані в країні виробництва. Під приводом захисту екології українських аграріїв фактично відрізали від більшості інноваційних продуктів.

Ба більше, природно-кліматичні умови і, наприклад, хвороби рослин та шкідники в країнах-виробниках ЗЗР відрізняються від українських. Відповідно препарат, зроблений для України, часто не потрібен або неефективний у Швейцарії, і навпаки. При цьому він може бути зареєстрований і використовуватися, наприклад, в Аргентині та Канаді, які своєю чергою його не виробляють.

Тому держави, у яких АПК становить значну частину ВВП, борються за право першими проводити дослідження інноваційних препаратів, розуміючи, що чим швидше вони потраплять на внутрішній ринок, тим швидше місцеві фермери отримають перевагу перед конкурентами. Україна через заборону на імпорт зразків ЗЗР таку перевагу втрачає.

«На сьогодні українському фермеру недоступні 95% сучасних інноваційних препаратів, з якими можуть працювати аграрії. І це знижує нашу конкурентоспроможність на світовому ринку, оскільки іноземні фермери такий доступ мають», – говорить генеральний директор асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Роман Сластьон.

За його словами, відсутність таких продуктів виливається в недобір 5–10% врожаю або 5–7 млн тонн щорічно. Наприклад, середня врожайність кукурудзи, на яку в Україні припадає понад 45% врожаю зернових, у нашій країні становить 7,2 т/га, тоді як у США цей показник сягає 10,5 т/га.

Як реагує ринок? У міжнародних компаніях – виробниках ЗЗР очікувано засмучені українськими обмеженнями. Але ще більше – щиро дивуються їм: інновації відіграють принципову роль у підвищенні продуктивності сільського господарства, і їхнє блокування катастрофічно шкодить аграрній галузі, одній з ключових для України. «Я вважав би це жартом, якби питання не було настільки серйозним», – говорить топменеджер однієї з компаній галузі, додаючи, що подібного обмеження немає в жодній країні Європи.

«Всі дуже швидко зрозуміли, що ця норма [про блокування ввезення зразків] хибна. Але ось уже п'ять років ми не можемо її змінити», – нарікає  народний депутат Микола Кучер, член комітету ВР з аграрної політики і земельних відносин, називаючи цю ситуацію «прикладом безвідповідального лобізму й корупції».

Через те, що на внутрішньому ринку не відбувається поновлення препаратів, у шкідників підвищується резистентність до них, і, як наслідок, сільгоспвиробникам доводиться збільшувати дозування. Навіть якщо винести за дужки шкоду для екології (а винести не вийде, враховуючи важливість екоповістки на глобальному рівні), то збільшення витрат на ЗЗР збільшує собівартість виробництва. І знову-таки знижує конкурентоспроможність українського товару.

При цьому інші конкурентні переваги, притаманні українському АПК, поступово тануть – і запас міцності, що довгий час забезпечував йому лідерство без витрат на технології, вже майже вичерпався.

«Вже не можна сказати, що в нас дешева робоча сила. Вартість землі теж зростає. Отже, боротися за ринки можна лише продуктивністю й ефективністю аграрного бізнесу. І для цього потрібні нові технології та інноваційні продукти», – наголошує професор Київської школи економіки Олег Нів'євський.

Ціна питання – близько $1 млрд, у які оцінюється ринок ЗЗР в Україні і 2/3 якого складають оригінальні препарати, а третину – генерики. «Це тиха війна, – вважає Микола Кучер. – Ніхто не сперечається, що Україна вже давно стала потужним аграрним гравцем, але без доступу до інновацій ми не можемо рухатися далі».

Що не так із законодавством? Протягом останніх п'яти років було безліч спроб відіграти ситуацію з імпортом нових ЗЗР назад – до здорового глузду. Черговий раунд цієї боротьби відбувався останній місяць у стінах парламенту, де розглядається законопроєкт №2289, який вносить зміни до спірної ст. 4 закону «Про агрохімікати та пестициди» і відкриває можливість вносити нові та більш екологічні препарати на поля.

Законопроєкт вносили до порядку денного вже 15 разів, але він так жодного разу і не дійшов до голосування. Це свого роду антирекорд для більш ніж лаконічного документа, який займає один аркуш А4.

«Прочитати його не становить труднощів. Суть документа, наскільки відомо, заперечень не викликає, тож коли він потрапить на голосування, то отримає підтримку. Але якимось дивом він виявляється в порядку денному там, де до нього точно не дійдуть», – нарікає заступник голови ГС «Всеукраїнська аграрна рада» Михайло Соколов.

Не допомогли навіть обіцянки спікера Дмитра Разумкова, які він дав наприкінці квітня на зустрічі з членами Європейської бізнес асоціації, що документ буде розглянутий відразу після голосування за складові земельної реформи. Але земельні законопроєкти №№2194 і 2195 вже благополучно ухвалені та навіть підписані президентом, а №2289 так і не дістався до голосування. І не був внесений до плану розгляду на останні перед літніми канікулами тижні.

«Таку ситуацію важко назвати випадковістю. Тому складається враження, що чиїсь особисті інтереси виявляються важливішими за інтереси цілої галузі», – робить висновок Соколов.

Аргументи  противників документа зводяться до того, що відкритий імпорт зразків спричинить шкоду для екології. Депутатів і громадськість переконують у тому, що «Україну пропонують перетворити на полігон для випробувань небезпечних хімікатів». Ця теза не витримує критики, оскільки в спірній нормі йдеться про незначні обсяги для наукових випробувань, а їхні одержувачі – вчені, а не сільгоспвиробники. «Йдеться про лічені каністри, а не тисячі тонн», – каже Микола Кучер.

У підсумку законопроєкт №2289 підтримує не лише Мінагро, а й  Мінекології, яке зацікавлене в сучасних зразках ЗЗР, оскільки вони більш екофрендлі. Зокрема, дозволяють використовувати менше води в робочому розчині для обприскування. Також найчастіше в нових препаратів продовжений ефект впливу, що знижує кількість обробок і також позитивно впливає на екологію та дозволяє Україні відповідати умовам Green Deal.

Що буде далі? Вимоги до засобів захисту рослин постійно підвищуються. Міжнародні виробники зазначають, щоб пройти реєстрацію, новому продукту потрібно бути значно безпечнішим, ніж попередні.

Михайло Соколов вважає, що, відкидаючи нові наукові досягнення, Україна шкодить самій собі. «На жаль, більш ранні препарати далеко не завжди досконаліші. Навпаки – часто це найгірше з доступних рішень, адже в міру розвитку науки вчені створюють ефективніші дієві речовини, які більш дружні до природи. Ми ж замкнули самі себе в гетто старих препаратів, які в розвинених країнах починають поступово забороняти через появу кращих альтернатив», – говорить він.

Також через побоювання одного рядка в законі Україна позбавляє себе багатомільйонних інвестицій в агронауку та виробництво, вважають експерти галузі. Більшість інноваційних компаній є власниками насіннєвих заводів або співпрацюють з такими, постачаючи препарати для протруювання. «А навіщо зараз завозити або виробляти гібрид, якщо немає потрібного препарату на українському ринку, щоб його ефективно виростити», – пояснює керівник агрохімічного напряму Європейської Бізнес Асоціації Віктор Погорілий. І нагадує, що інвестиції в агронауку впали на 90% порівняно з показником 2015/2016 року.

Прибічники інновацій в агросекторі наголошують: через парламентську невизначеність з прийняттям документа компанії не можуть планувати бізнес, тому що не розуміють, коли зможуть приступити до випробувань нових продуктів. З кожною відстрочкою зняття обмежень українські аграрії втрачають доступ до найкращих практик, а країна – валютні надходження, економічну стійкість і опиняється ще на один крок далі від інновацій і на один крок ближче до деградації аграрного сектору.