Надія Васильєва: «Ми маємо підтримати колег по щастю бути жінкою»

30 листопада в Україні стартувала програма цифрової освіти для регіональних лідерів-жінок UNEW. Це масштабний проєкт, який реалізується в рамках Програми EGAP від ​​Фонду Східна Європа, спільно з Mind, який розробив платформу та здійснює медіасупровід проєкту.

Як потрапити в програму, чому там навчатимуть і що можна отримати на виході – із цими питаннями Mind звернувся до ідейного лідера проєкту Надії Васильєвої.

«Ми хочемо виховати амбасадорів цифрових ініціатив»

– Як народилася ідея запустити програму з цифрової освіти для жінок у регіонах?

– Ми з Олександрою (Олександра Орда, співзасновник UNEW. – Mind) давно хотіли створити платформу для жінок в Україні, яка б допомагала розвитку локального бізнесу та підтримувала жінок у їхніх починаннях. Як згадує Олександра, ми самі пройшли всі етапи створення бізнесу в Україні, билися в зачинені двері чиновників і не могли отримати кредити від банків, бо в нас постійно питали: «А коли прийде чоловік? Чи батько, чи хоч хтось серйозний?».

Це було давно. Після цього я пройшла корпоративний досвід, дійшовши до самої верхівки, вигорівши і перейшовши потім у власні або партнерські проєкти, але на лідерські позиції і з чітким розумінням умов.

Випробувавши все це на власній шкурі, ми зрозуміли, що треба ділитися досвідом і всіляко підтримувати колег по нещастю, щоб жінки не втрачали віри в себе, а хотіли щось змінювати в тій реальності, яка їх не влаштовує. Весь мій попередній досвід роботи в регіонах з різними компаніями показав, що всі зміни в більшості випадків драйвують жінки – вони активні, їм «найбільше треба», вони насправді хочуть поліпшити життя у своїх громадах та сім'ях. І водночас саме жінок дуже мало в мить ухвалення рішень, значущих для громад.

Наприклад, представники Мінцифри і такі самі громадські організації, як наша, запрошені для обговорення ініціативи в їхній галузі – і жодної жінки немає на нараді, окрім представників національного рівня. Як таке може бути? Будь-який програміст знає: якщо ти робиш щось масове для всіх, а збираєш для обговорення людей з однаковим досвідом, темпераментом, інтересами, рішення в тебе вийде однобоке.

Тут працює так само: якщо в групі з ухвалення рішень немає жінок, то, по-перше, у переліку планів вкрай рідко з'являються соціально значущі сімейно орієнтовані проєкти, по-друге, не буде проєктів із захисту прав жінок, а по-третє, рішення, які потім реалізують, будуть, найімовірніше, зручніші для чоловіків і не враховуватимуть інтереси всіх інших.

– А чому вирішили зробити акцент на допомозі саме в диджиталізації? У регіонах вистачає проблем і в інших сферах.

– По-перше, у цифрі жінці легше пробитися нагору лише завдяки своїм професійним якостям. Якщо жінка розбирається в цьому питанні, вона стає все більш незалежною та самостійною, незалежно від місця проживання і місця народження, сімейного статусу й віку, чого в реальному аналоговому житті досягти вкрай складно.

По-друге, коли я працювала в «Майкрософті» і співпрацювала з різними фондами регіонального розвитку, що підтримують реформу децентралізації, як-от «Добре», представники громад постійно говорили, що цифровізація «не на часі». Разом із фондом «Добре» я їздила регіонами, пропонуючи цифрові проєкти, для початку пов'язані більше з розвитком інфраструктури та підключенням віддалених куточків країни до мережі інтернет, проте стикалася з нерозумінням, навіщо це потрібно, якщо навколо так багато соціальних проблем? Тут спрацьовує той самий менталітет: про яку дорогу ви кажете, спочатку нам потрібно побудувати аптеку або лікарню. Тільки в мене запитання: як вам без дороги доставлять медикаменти, лікарів та обладнання? Те саме і з розвитком, і з інформацією: немає інтернету – навряд чи ви станете досить освіченою сучасною людиною, навіть якщо у вас у селі є супербагата класична бібліотека.

Розумієте, в Україні сформувалася проблема, яка згодом зростатиме, якщо не почати розв'язувати її прямо зараз. Через ту високу планку, яку поставила собі в цій сфері держава, і бурхливе зростання диджиталізації у великих містах між ними та регіонами збільшується розрив. Поки він не поглибився незворотно, нам потрібно максимально вирівняти ситуацію та залучити до диджиталізації всіх, інакше потім усунути проблему буде неможливо, що може призвести до значного розшарування суспільства та потенційних серйозних конфліктів.

– Що потрібно, щоб вирівняти ситуацію? Провести всюди інтернет?

– Наявність мережі – це, звичайно, дуже важливо, але не менш важливо – дати доступні пристрої, інформацію, знання, показати, що це за інструмент, як ним правильно користуватися та які можливості для життя, бізнесу й розвитку він надає. Інакше, навіть якщо ми туди заведемо високошвидкісний інтернет, одразу збудуємо інфраструктуру, люди просто не знатимуть, що з усім цим робити. Крім того, потрібно зростити ініціативу на місцях, адже якщо немає локального попиту, то й ззовні ніхто не підтримає розвиток регіону, вийти на державно-приватне партнерство буде дуже важко.

Розраховувати, як у нас буває, тільки на державну систему чи на національних мобільних операторів не доводиться, бо це колосальні інвестиції, які мають окупатися, а для цього потрібний попит. Тобто має розвиватися екосистема. Особливість цифри якраз у тому, що в ній не грають поодинці, для її розвитку потрібні партнерські екосистеми. Інакше це занадто дорого та неефективно.

Власне, ці дві проблеми і підштовхнули нас до створення проєкту. Перше – ми не хочемо, щоб цифровий стрибок України перетворився на цифровий стрибок лише міст-мільйонників. І друге – для нас важливо, щоб у цифрових ініціативах з'явилося більше жінок, які історично підтримували свої господарства й спільноти, навіть якщо це не надто вигідно, особливо на початковому етапі.

Тут я хочу навести приклад мого досвіду роботи генеральним директором у компанії «Емвей», де мені вдалося познайомитися з жінками та чоловіками – лідерами від природи. Більшість людей, які розпочинають свою підприємницьку діяльність із «Емвей», – жінки. І саме тому, що спочатку будувати цей бізнес вкрай складно через високу конкуренцію, потрібно багато сил та енергії для прориву, на першому етапі цим завжди займаються жінки. І вся сім'я проти захоплення цих жінок підприємництвом, доки вони не стають лідерами. І лише після перших серйозних успіхів до бізнесу приєднуються їхні партнери-чоловіки.

– Це і є мета проєкту?

– Так. Ми хочемо виховати амбасадорів цифрових ініціатив, які бажають і змінюють життя своєї громади на краще вже сьогодні. Якщо залучити до навчання жіночу половину населення країни, це допоможе рівномірно розподілити цифровізацію на всій території України, незалежно від розміру міста, села чи регіону.

«Я бачу в цьому проєкті можливість «поставити реактивний двигун на улюблену мітлу»

– Що стоїть за назвою UNEW?

– Дослівний переклад: «Ти – нова». Мої діти люблять жартувати: «Мам, ти взяла мітлу й думаєш, прибрати чи полетіти?» Ось я бачу в цьому проєкті можливість «поставити реактивний двигун на улюблену мітлу» – і назва повністю відповідає цьому уявленню про оновлення, відкриття нових можливостей, нових сил у собі за допомогою нових інструментів.

– Кого ви запрошуєте до проєкту?

– Жінок-лідерів із регіонів. Це мають бути харизматичні громадські діячки або чиновниці, які мають сили, енергію, вплив і повноваження у своєму регіоні та вже просувають власні ініціативи. Для нас важливо, щоб це були активні жінки, які володіють усім, щоб правильно скористатися отриманими в нас знаннями та можливостями: характером, умінням залучати й переконувати людей, полем застосування, нашими цінностями та бажанням працювати для розвитку суспільства.

І ще важливо, щоб вони лояльно ставилися до диджиталізації. Не обов'язково розумітися на цьому, але хоча б не відчувати внутрішнього опору. Переконувати категоричних супротивників у нас немає часу.

– Добре. Якщо, наприклад, я чиновниця, у мене є ідеї і я вважаю себе досить активною та харизматичною, що я маю зробити, щоб потрапити до проєкту?

– Для початку треба розібратися, чи потрібна вам ця цифровізація та чи готові ви витратити свій час на навчання й комунікацію. Якщо внутрішнє рішення ухвалено, необхідно заповнити анкету-заявку. Із цим варто поквапитися, бо кількість місць обмежена й конкурс ми влаштовувати не будемо: якщо люди підходять нам за всіма параметрами, то перші, хто подав, і навчатимуться. Після реєстрації учасниця отримає тест, який потрібно пройти, щоб ми могли оцінити рівень її цифрової грамотності.

– Це матиме значення під час прийняття в програму?

– Ні, якщо ви отримали тест, то ви вже прийняті до спільноти. І тепер нам просто потрібно зрозуміти, у яку за рівнем групу вас потрібно відправити, потрапите ви в перший проєкт, чи ні, щоб вам там було комфортно, і підібрати відповідного ментора.

– Скільки часу ви відводите на реєстрацію з моменту старту?

– Півтора місяця – до 15 січня. А на тих, хто встигне зареєструватися до 17 грудня, чекає «новорічний подарунок» – вебінар-практикум «Як спланувати майбутній рік» від міжнародного експерта з управління часом, лідера BogushTime Мили Богуш-Данд. Вона викладає з 1990-х, допомогла багатьом людям, третина списку «Форбс-Україна» – її клієнти.

А потім коли всі місця заповняться, ми зберемо всіх учасниць для особистого знайомства.

– Зберемо? Хіба це офлайн-проєкт?

– Не зовсім. Усі активності: навчання, робота з менторами – будуть онлайн. Але перше знайомство та свято закінчення з презентацією проєктів ми хотіли б провести в реальності.

«Потрапляючи до ком'юніті, отримуєш там «я», помножене на кількість людей у ​​цій спільноті»

– Чому конкретно навчатимете учасниць?

– Навчальна програма складається з чотирьох модулів, загалом 40 годин: 20 годин онлайн-сесій та 20 – самостійної роботи. Перший модуль присвячений державній політиці цифрового розвитку країни, другий розповість про кейси диджиталізації в Україні та світі, третій – про те, як трансформувати аналогові проєкти в цифру, а під час четвертого – учасниці разом із менторами працюватимуть над власними цифровими проєктами.

– У фіналі вони мають їх представити на суд громадськості?

– Так. На самому початку, коли вони заповнюватимуть анкети, мають чітко сформулювати, двигуном якої ініціативи вони є, що хотіли б масштабувати або вже просувають. Це не обов'язково має бути щось цифрове. Уже під час навчання ми покажемо, як можна практично будь-яку аналогову ідею вирішити за допомогою цифри, і допоможемо це реалізувати, але в жодному разі не робитимемо це за них.

Ми навчимо наших амбасадорів користуватися інструментарієм, щоб у майбутньому вони могли робити все самі. Покажемо конкретні приклади в Україні та світі, розповімо про кейси цифровізації місцевого самоврядування. Познайомимо з менторами – людьми, які вміють працювати із цифрою та не раз реалізовували диджитал-проєкти, щоб і після закінчення навчання вони могли зв'язатися та поставити запитання, удатися за порадою. Тож на виході вони не просто отримають оцифровану ініціативу, а й зможуть самостійно сформувати бюджетний запит й оформити цей проєкт так, щоб можна було подати його від свого імені на бюджетування та реалізацію.

Особливо це важливо для депутатів місцевих рад, мерів, їхніх заступників, голів ОТГ, їхніх заступників, керівників верхнього рівня, проєктних менеджерів, губернаторів та їхніх заступників. З мого досвіду, у цих чиновників часто виникають чудові ідеї, які вони не вміють правильно сформулювати й оформити, щоб регіональний бюджет виділив на це кошти.

– Ви плануєте провести конкурс цих проєктів?

– У цьому немає потреби. Наприкінці ми влаштуємо фінальну презентацію проєктів, де будуть присутні всі потенційно зацікавлені: представники Міністерства цифрової трансформації, представники асоціацій мерів, ОТГ, донори. Це допоможе нашим учасникам у майбутньому залучити зовнішні інвестиції, досягти реалізації своїх ініціатив. Крім того, вони зможуть побачити проєкти одна одної та обмінятися досвідом.

Часто так буває, що в одному регіоні тільки розробляють проєкт, а в іншому його вже давно реалізували, так що це корисно – бачити ситуацію, яка ширше за власний регіон. Адже іноді власні проблеми здаються унікальними, а ситуація – безвихідною. Натомість, коли потрапляєш до спільноти рівних і сильних, отримуєш там «я», помножене на кількість людей у ​​цій спільноті.

«Проєкт не закінчиться із закінченням навчальної програми»

– Хто ваші ментори?

– О, це унікальні люди. Розповім про декого. На ролі менторів ми підбирали людей лише за їхніми досягненнями в цифровій економіці. З багатьма з них я разом навчалася чи працювала, тому вони з радістю відгукнулися на пропозицію взяти участь у проєкті.

Наприклад, Олена Мініч, директор Департаменту інновацій та інтелектуальної власності Міністерства економічного розвитку та торгівлі, до приходу до держсектору була гендиректором українського мобільного оператора, гендиректором чеського оператора, працювала у Великій Британії. Вона була двигуном реформи інтелектуальної власності та патентування в Україні, яка дуже добре знає телеком-інфраструктуру. Жила в США, Великій Британії, Чехії. Людина з величезним досвідом та знаннями.

Ще одна знаменитість – Михайло Шмельов, директор із технологічної політики «Майкрософт». У цій компанії він відповідав за весь ринок колишнього СНД і не тільки добре знає локальне законодавство, місцеву специфіку різних країн, їхні державні обмеження, так само, як і будь-які технологічні аспекти національних мереж і цифрових рішень. Свого часу здійснював реформу державних органів, був одним із розробників українського ЗНО, працював із військовими, зараз є консультантом Верховної Ради з питань цифровізації та кібербезпеки.

Менторів наразі вже понад десять, і про кожного я можу довго розповідати.

– Кожна учасниця матиме свого ментора?

– Так, ми спеціально запрошували спеціалістів із різних галузей, щоб вони могли допомогти в конкретній сфері. У нас у команді, наприклад, є дуже цікавий ментор – лікар Олена Стоянова, кандидат медичних наук, яка однією з перших зробила цифрову платформу для лікарів та їхніх клієнтів, досягнувши більш ніж 20 000 візитів на день, і зараз здійснює цифрове просування інноваційних методик у YouTube, Instagram, Facebook тощо, агітує за телемедицину та диджиталізацію в медичних послугах, вона українка болгарського походження, має три медичні освіти (педіатр, дерматолог та імунолог), працювала і в Україні, й у Болгарії. Має багато цифрових продуктів, програми для смартфонів, веде свій YouTube-канал.

– Навряд чи такий масштабний проєкт із стратегічною метою може просто припинитись із закінченням навчальної програми. Як ви бачите продовження?

– Зрозуміло, не може, адже його мета – створити спільноту, зростити амбасадорів. Ми хочемо, щоб вони стали нашими лідерами, очима та руками в регіонах, щоб залучали до цифровізації більше людей на своєму регіональному рівні, щоб вони взагалі відчули, що завдяки цифрі для них відчинені всі двері, всі ринки, незалежно від їхнього економічного стану та географічного положення. А ми розвиватимемо цю спільноту, якщо пілот проявить себе, підтримуватимемо й допомагатимемо всім, чим зможемо, у реалізації масштабних проєктів і пошуку фінансування.