Mind пояснює: що це за нафтопровід, у привласненні якого звинувачують Петра Порошенка

Ранок понеділка, 23 травня, для п'ятого президента України Петра Порошенка розпочався не з кави.

Народний депутат Віктор Медведчук, якого звинувачують в державній зраді та сприянні тероризму і який перебуває під вартою, розкрив схему незаконної приватизації магістрального нафтопроводу «Самара – Західний напрямок», заявивши про причетність до неї Петра Порошенка під час перебування главою держави. Відповідну заяву опублікувала Служба безпеки України, додавши до неї розлоге відео з детальними роз'ясненнями Віктора Медведчука та візуалізацією схеми роздержавлення.

Прибічники Петра Порошенка відразу ж заявили про політичне підґрунтя всього, що відбувається. Не ризикуючи прямо звинувачувати Володимира Зеленського, що все одно марно за нинішнього рейтингу останнього, представники п'ятого президента називають зізнання Медведчука «піаром СБУ». Ще один контраргумент: під час війни будь-які внутрішні конфлікти «не на часі», оскільки розколюють націю та послаблюють оборону перед зовнішнім ворогом.

Швидше за все, прихильники Порошенка не помиляються в тому, що політичне підґрунтя в звинуваченнях – і особливо в їхній формі – безсумнівно, є. Однак вони забувають про те, що принцип «не розгойдувати човен» має працювати в обидва боки. Згідно із загальноприйнятою та найбільш правдоподібною версією, у перші дні війни під час зустрічі на Банковій лідерам парламентських фракцій було запропоновано перемир'я аж до обнуління всіх претензій, зокрема юридичних, якщо всі політики виступатимуть єдиним фронтом. Такої домовленості було досягнуто – і справді вся перша половина березня пройшла в режимі політичної тиші та відсутності критики з боку опозиції.

Потім риторика поступово почала змінюватися: на думку представників влади, команда Петра Порошенка цей пакт про «внутрішній ненапад» порушила. Зокрема, є думка, що спроби протиставлення Залужний/Зеленський мають саме його авторство.

Таким чином, винесені у медійне поле заяви Віктора Медведчука можна розглядати як спосіб зупинити ці негласні нападки. Зазначимо: немає однозначних підстав стверджувати напевно, що Петро Порошенко мав відношення до процесів, які підривають престиж влади. Хоча повірити в це дуже легко. Але навіть якщо колективна Банкова страждає на колективну параною, то становище п'ятого президента України це не полегшує і не пом'якшує тяжкості висунутих проти нього звинувачень.

Mind на основі заяв Віктора Медведчука пояснює, про який нафтопровід йдеться, у чому його значущість та наскільки обґрунтованими є звинувачення щодо його присвоєння минулим главою держави.

Що являє собою нафтопродуктопровід «Самара – Західний напрямок», яким оперує ТОВ «Прикарпатзахідтранс»?

Нафтопродуктопровід «Самара – Західний напрямок» – це частина комплексу нафтопродуктопроводів «Дружба». Будувався з 1965 по 1987 рік. Призначався для прокачування світлих нафтопродуктів з росії по території білорусі та України до країн Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ): Угорщини, Польщі, Чехословаччини тощо.

Якими є його потужності?

За радянських часів НПП прокачував до 2 млн тонн нафтопродуктів. Половину – до України, половину – до країн Східної Європи. Окрім безпосередньо трубопроводів має потужності із зберігання нафтопродуктів. Найбільші – поблизу терміналів у Новоград-Волинському (Житомирська область) та Смизі (Рівненська область).

Чому виникло спірне право власності на цей об'єкт?

Після розвалу СРСР продуктопровід не було передано державі Україна та він  залишився спірним.

НПП експлуатувало Прикарпатське управління «ПрикарпатТрансНафтапродукт» (зареєстроване у 1993 році) з офісом у Рівному.

З 2001 року воно було перетворено на дочірнє підприємство «ПрикарпатЗахідТранс», яке належало російській АК «Транснафтопродукт». Акціями останньої володіє російська держкомпанія «Транснєфть».

Коли нафтопровід нібито почав контролювати п'ятий президент України Петро Порошенко?

Зі свідчень Віктора Медведчука: У 2016 році тоді президент Порошенко звернувся до мене з проханням, враховуючи мої контакти та ставлення до мене керівництва російської федерації, про придбання труби, або «ПрикарпатЗахідТрансу», який володів нею. Трубою я почав займатися на прохання Порошенка. Він звернувся до мене, щоб я переговорив з президентом рф владіміром путіним, щоб «Транснєфть» могла продати цю трубу і щоб можна було викупити цю трубу, як потім з'ясувалося, паном Порошенком.

Переговори про продаж розпочалися у 2016 році, а сама схема з безмитного прокачування дизеля діяла до травня 2019 року.

Яка роль судів у цій справі?

Зі свідчень Віктора Медведчука: Для того щоб цей трубопровід став приватною власністю, необхідно було вжити низку дій – насамперед, задіяти судову систему, яка заперечувала, що трубопровід є власністю «Транснєфті». Щоб дати можливість «Транснєфті» продати, необхідно було зробити все, щоб вона знову володіла [НПП] та приймала рішення про продаж. І тут пан Порошенко вирішував усі питання як із судовою системою, так і у питаннях адміністративних органів через можливості президентської посади.

У березні 2011 року Господарський суд Рівненської області задовольнив позов заступника генпрокурора України на користь Фонду держмайна України про передачу НПП на баланс ФДМУ.

Аргумент судді: усі інфраструктурні об'єкти поблизу союзних республік, побудовані за часів СРСР, після розпаду Союзу відійшли урядам незалежних держав.

Рішення не було виконане. Російський «Транснєфтєпродукт» вимагав його скасування в судах.

21 квітня 2015 року Господарський суд Рівненської області (суддя Ярослава Гудзенко) задовольнив заяву дочірнього підприємства «ПрикарпатЗахідТранс» про перегляд рішення 2011 року та передав НПП назад російському «Транснєфтєпродукту».

Аргумент судді: об'єкти, збудовані за часів СРСР, були списані. А роботи з оновлення та експлуатації фактично створили новий об'єкт. Насправді була списана лише ділянка НПП «Грозний – Армавір – Трудова», яка проходила територією України.

Суди у цій справі продовжуються кілька років. Одне з останніх рішень – ухвала Верховного суду від 30 травня 2018 року, який залишив без задоволення касаційну скаргу заступника генпрокурора про повернення НПП у власність ФДМУ.

Як було реалізовано угоду та хто були номінальні власники схеми постачання НПП?

У 2017 році дочірнє підприємство було перереєстровано у ТОВ «Прикарпатзахідтранс». Тоді ж АК «Транснєфтєпродукт» нібито продала НПП швейцарській компанії International Trading Partners, що належить громадянинові Німеччини, який проживає у Швейцарії, Анатолію Шеферу.

На початку 2019 року контрольний пакет у ТОВ «Прикарпатзахідтранс» (51%) через білоруську компанію «Нафтобітумний завод» купив білоруський бізнесмен Ніколай Воробей.

Єдиним постачальником дизпалива (ДП) з НПП стала швейцарська компанія Proton Energy Нісана Моїсеєва, громадянина Ізраїлю. Proton Energy уклала ексклюзивний контракт із АТ «Роснєфть» на постачання дизпалива. На Proton Energy залишається найбільша маржа продажу ресурсу «Роснєфті».

Крім того, у 2016 році Нісан Моїсеєв купив у «Роснєфті» їхню мережу заправок в Україні під брендом ТНК, яка зараз працює під брендом «Глуско». Мережа належить швейцарській компанії Моїсеєва Glusco Energy S.A.

Найбільшим покупцем ДП у Мойсеєва в Україні стали компанії групи Wexler українського бізнесмена Петра Белза. Його ж група управляє мережею заправок Glusco.

Нещодавно ця мережа перейшла в управління «Нафтогазу України».

Хто чий?

Анатолій Шефер, напевне, підставна особа, найнятий менеджер-юрист. Продаж «Роснєфть» оформили з метою відвернути громадську увагу від того факту, що українські суди передали НПП російській компанії. Крім того, після перепродажу активу важче повернути його до держвласності через суди.

Ніссан Моїсеєв – довірена особа кума президента рф владіміра путіна. У листопаді 2016 року журналісти зняли приліт Віктора Медведчука на його особистому літаку з Москви до компанії Ніссана Моїсеєва.

Петро Белз до продажу НПП Шеферу був нафтотрейдером другого ешелону. Ніколи не мав великих обсягів постачання, як і власної мережі АЗС для збуту.

Сам він стверджує, що став великим покупцем ДП із труби за рахунок того, що разом із Мойсеєвим «вчасно інвестував у термінал автоналиву в Новоград-Волинському та в робочий стан труби».

Wexler використовував близько половини імпорту ДП із труби. У першій половині 2019 року – близько 100 000 т на місяць із 200 000 т, які прокачував НПП в Україну.

Ймовірно, що у схемі був потрібен свій трейдер усередині країни – для гарантованого збуту дизпалива. Запросили бізнесмена середньої руки, котрий знає ринок.

Ніколай Воробей – один із трьох акціонерів білоруської логістичної компанії «Бреміно груп», яка отримала податкові пільги від уряду білорусі. Білоруські ЗМІ пов'язують його із старшим сином президента рб Віктором Лукашенком.

Як працювала схема постачання?

Proton Energy Моїсєєва купувала ресурс у «Роснєфті» або у БНК (Білоруська нафтохімічна компанія) та продавала в Україні на терміналі у Новоград-Волинському українським споживачам. До серпня 2019 року в нього купували ДП практично всі великі мережі АЗС.

Найбільшим оптовим покупцем була Wexler, що належить Белзу, який до президентських виборів 2019 року постачав цей ресурс найбільшим державним споживачам – «Укрзалізниці» та Міноборони.

Proton Energy Мойсеєва платила за прокачування ТОВ «Прикарпатзахідтранс» Воробея – Шефера. Тариф на прокачування офіційно не називався. Держава на нього не впливала. Хоча в інших галузях доходи природних монополій транспортування енергоресурсів ( «Укртранснафта», «Укренерго», «Оператор ГТС») регулювала НКРЕКУ.

Саме на Proton Energy Мойсеєва залишалась найбільша маржа за рахунок низьких закупівельних цін «Роснєфті» та високих ринкових цін в Україні. За підрахунками голови парламентського комітету з ПЕК Андрія Геруса, до серпня 2019-го маржа Proton Energy доходила до $40 на тонні ДП.

Якщо врахувати, що у 2018 – першій половині 2019 року імпорт ДП по трубі був на рівні 200 000 тонн, то чистий прибуток Proton Energy міг становити близько $100 млн на рік.

За даними Mind, цей прибуток санкціонований «Роснєфтью», за наказом путіна йшов Віктору Медведчуку, який на ці гроші фінансував телеканали 112, ЗІК, NewsOne.

Що є доказом (непрямим та/або прямим) причетності вищого керівництва України до схеми?

Зі свідчень Віктора Медведчука: Більшість цих подій пов'язана безпосередньо з тоді чинним президентом України і, природно, робилася завжди на прохання пана Порошенка…

Схема поставок дизпалива НПП не могла бути побудована без сприяння української влади. Насамперед – судів, на які має вплив президент країни. А також Антимонопольного комітету, який видавав дозволи на концентрації під час продажу НПП. Спочатку «Транснафтопродуктом» Шеферу, потім Шефером – Воробею.

Налагодження схеми такого рівня потребувало участі президентів трьох країн: України, рф та білорусі. рф – продавець ресурсу та співвласник трубопроводу, рб – транзитер та співвласник трубопроводу, Україна – споживач та транзитер до Європи.

Також від українського президента значною мірою залежало забезпечення безмитного режиму постачання – і таким чином максимізація прибутку.

Саме Медведчук був зв'язковим між трьома сторонами.

Чи змінилося щось після того, як Петро Порошенко перестав бути президентом?

Зі свідчень Віктора Медведчука: Дії з прокачування дизеля по трубі припинилися у травні 2019 року, тобто після закінчення президентських повноважень пана Порошенка.

Позбавлення політичних опонентів джерела фінансування стало головною причиною запровадження мита на імпорт ДП трубою. Відповідно до постанови КМУ №624 від 17 липня 2019 року: 3,75% – з 1 серпня 2019 року та 4% – з 1 жовтня.

Ініціатором спецмита став Андрій Герус.

Було обрано вдалий час, тому що влітку 2019 року світові ціни на нафту і нафтопродукти пішли вниз.

У 2018-му – на початку 2019 року з НПП в Україну імпортувалося 40% від усього імпорту ДП до країни. Ще 50% завозилися залізничним транспортом із білорусі та рф.

Белз, як партнер Мойсеєва, заявив, що з серпня 2019 року прокачування ДП з НПП буде зупинено. Белз організував PR-кампанію, наполягаючи на тому, що мита призведуть до зупинки НПП, а це спричинить дефіцит дизеля в Україні та зростання цін «на пістолеті». Герус звинувачував Wexler у шантажі ринку.

Чи зупинилося прокачування по трубі?

Тимчасово – так. ДП по трубі було зупинено з серпня 2019 року. Ціни на оптовому ринку підвищилися. Великі гравці законтрактували обсяги ДП через морські порти. Wexler виконав свої контракти на серпень, імпортувавши ресурс із рб залізницею.

Дефіцит, як і погрожували трейдери, таки виник. Але не через брак ресурсу для придбання, а через те, що «Укрзалізниця» не змогла швидко обробити додатковий обсяг постачань ДП, що перемістився із труби на залізницю. До жовтня дефіцит було ліквідовано.

У грудні «Прикарпатзахідтранс» відновив прокачування ДП в Україну. За експертними даними, імпорт з НПП становив близько 50 000–60 000 тонн у грудні 2019 року.

Відновлення поставок стало можливим через зростаючий спред між котируваннями в північних портах, на які орієнтуються імпортери з рб і в Середземномор’ї, до яких прив'язана ціна «Роснєфті» для Proton Energy Мойсеєва. Навіть з урахуванням 4% мита, його ціна стала конкурентною порівняно із ресурсом білоруської БНК.

Хто був основним вигодоодержувачем від схеми?

Зі свідчень Віктора Медведчука: Офіційно Петро Порошенко витратив $23 млн. Труба заробила майже вдвічі більше, ніж було сплачено. За рік заробіток склав $41–42 млн.

Найбільший прибуток продавця віддається російською стороною Віктору Медведчуку на його політичну діяльність в Україні та фінансування проросійських медіа.

Після введення мита із серпня 2019 року прибуток від схеми постачання суттєво скоротився.

Постачання відновилися у грудні, тому що, з одного боку, цьому сприяла кон'юнктура ринку, з іншого – менеджерам схеми постачання (Мойсеєв, Белз) стало зрозуміло, що вони не змогли пролобіювати скасування мита на імпорт з НПП.

Чим усе, ймовірно, закінчиться?

Прихильники Петра Порошенка наполягатимуть на версії про політичні переслідування та розраховуватимуть на зміну влади в Україні. Навряд чи ми побачимо повторення кейсу Юлії Тимошенко – якщо Петру Порошенку запропонують залишити країну, швидше за все, він цією пропозицією скористається, не чекаючи на вирок суду.

Для Віктора Медведчука залишається відкритою можливість бути обміняним та виїхати до російської федерації.