Західна преса про війну в Україні: як реагувати на шантаж путіна, чому Європа готується до паливної кризи, а російський флот у Чорному морі приречений на поразку
Як закордонна журналістика бачить перебіг протистояння з путінською навалою
Mind продовжує готувати дайджести найактуальніших публікацій про Україну в топовій іноземній пресі. Ми намагаємося визначити найбільш показові інформаційні тренди, здатні вплинути на рішення іноземних урядів і великих світових компаній щодо України, а також позицію цих урядів і корпорацій, яка може подаватися між рядків найрейтинговіших ділових видань. Попередній випуск можна прочитати тут.
Foreign Affairs: «Червоні лінії», що проходять українським фронтом, і як реагувати на шантаж путіна
Фото: eurasia.expertLiana Fix, Michael Kimmage, 19.07.2022
Попри розмови про перетин «червоних ліній» Заходом та росією, справжні «червоні лінії» не порушено. Ще на початку війни сторони виробили низку негласних правил: з одного боку – це мовчазна згода росії на постачання важкої зброї союзниками та розвідувальної підтримки України, з іншого – невикористання західних військ поза межами NАТО. Це опосередковано включає погодження західних держав на конвенційну війну росії в межах кордонів України, доки конфлікт не призведе до використання зброї масового знищення.
Поки що ці невидимі правила працюють. І це доказ того, що ані президент США Байден, ані президент росії путін не бажають масштабної війни. Проте така війна, безперечно, можлива. Адже жоден міжнародний механізм у реальності не діє. Конфлікт може вийти з-під контролю, враховуючи потужність росії та непрозорість ядерної доктрини москви.
Попри те що США постачають величезну кількість техніки в Україну, Байден підкреслив різницю між самообороною України, якій беззаперечно відданий Вашингтон, і українськими ударами по самій росії. Військова підтримка України вивірена за цим принципом. Байден хоче, щоб Україна перемогла на своїх умовах і на своїй території.
Дотримуючись негласних правил, путін і Байден фактично повернулися до засад холодної війни. Зокрема, СРСР та США ніколи офіційно не погоджувалися щодо того, як вести війни через проксі. Жодна зі сторін, наприклад, не встановила основних правил для Корейської війни – першого гарячого конфлікту епохи холодної війни.
Вашингтон та його союзники відкрито надають українським військовим важке озброєння, проводять військову підготовку за межами України та обмінюються розвідданими. Водночас росія не націлює ракети на конвої зі зброєю, які прямують в Україну, поки вони перебувають на території NATO. росія також не перешкоджає потоку політичних лідерів США та їхніх союзників до Києва. Такий вид обмежень був би немислимим під час Другої світової війни, але був типовим для холодної війни.
Досі Сполучені Штати діяли з обережністю. Вашингтон налагодив канали військового розв’язання конфлікту, які добре послужили обом сторонам у Сирії. Найкраща відповідь на шантаж, до якого полюбляє вдаватися путін, це ігнорувати його. Не завжди потрібно боротися зі словесною потворністю. Її також можна стратегічно ігнорувати.
Немає срібної кулі, щоб уникнути масштабної війни. путіна можна стримати лише застосуванням сили, але застосування сили ніколи не буває без ризику. Першим кроком до доброї довгострокової політики є усвідомлення того, що велика війна, ймовірно, триватиме роками, буде гноїтися в центрі міжнародного порядку. Тож політикам та дипломатам союзників саме час навчитися орієнтуватися в умовах відсутності порядку.
The Times: російський флот у Чорному морі приречений на поразку, але для повернення Криму Україні потрібна більша підтримка
Фото: mil.ruУкраїна готується знищити західною зброєю чорноморський флот рф та повернути Крим, заявив заступник міністра оборони України Володимир Гаврилов.
«Рано чи пізно в нас буде достатньо ресурсів, щоб вичавити росію з Чорного моря та Криму. Крим – це українська територія, тому будь-яка ціль там для нас є легітимною. росії доведеться залишити Крим, якщо вони хочуть існувати як країна», – сказав Гаврилов.
Колишній президент росії медведєв попередив, що будь-яка атака на Крим призведе до «судного дня». За його словами, відмова Києва та Заходу визнати контроль кремля над регіоном становить «системну загрозу».
Аналітики вважають, що Україна врешт-решт зможе повернути території, які росія здобула з лютого, якщо матиме достатньо високотехнологічної зброї. Однак щоб піти далі й повернути Крим, потрібно збільшити підтримку Заходу.
The Guardian: На Європу очікує найбільша паливна криза з часів завершення Другої світової війни, але деякі країни до цього вже підготувалися
Фото: bbc.comРізке зростання цін на пальне є найбільш смертоносним макроекономічним шоком для політиків, оскільки воно сприяє інфляції, нівелюючі економічне зростання.
Клаус Мюллер, очільник регулятора енергетики в Німеччині, заявив, що ціни на газ для споживачів можуть зрости втричі до 2023 року. Споживачі, які зараз платять 1500 євро на рік за газ, у майбутньому повинні будуть платити 4500 євро і більше.
Томас Матуссек, колишній посол Німеччини в Лондоні, сказав ВВС: «Ми вступаємо в найбільшу економічну кризу, яку Німеччина пережила після закінчення Другої світової війни».
З іншого боку, деякі країни захищені краще. Італія, наприклад, заповнила набагато більше, ніж 65% своїх газових сховищ, і перебуває на шляху до досягнення своєї мети досягти рівня сховищ у 90% у жовтні, повідомив на вихідних Роберто Чінголані, міністр з екології Італії.
Іспанська компанія Enagas заявила, що іспанцям нема чого боятися відключення від росії, оскільки іспанці можуть отримати доступ до газу з інших місць.
Натомість росія може спробувати вимкнути електроенергію в якомога більшій кількості європейських країн. У путіна буде лише один шанс на це, і якщо він зазнає невдачі, а запаси Європи будуть достатньо великими, щоб вижити до наступного літа, Захід опиниться на межі виходу з-під залежності від російського газу. путін назавжди підірве головне джерело доходу росії та найбільший ринок експорту газу.
Фіона Хілл, колишній помічник держсекретаря США, стверджує, що для москви це пов’язано з виборчими ризиками, особливо у 2024 році, коли путін хоче продовжити свій термін. Вона каже, що «путіну здається, що у нас немає часу, тоді як у нього самого цокає годинник».
Голос Америки: Чи забезпечать NASAMS перемогу України в повітрі й у чому полягають системні недоліки російських ВПС
Фото: wikipedia.org1 липня 2022 року США вперше анонсували надання Україні систем ППО середньої дальності NASAMS. Це норвезько-американські установки «земля – повітря», що надійшли на озброєння НАТО у 1998 році. Перш ніж вони з'являться на фронті, українські розрахунки мають пройти курс підготовки. Цей факт привернув увагу експертів, багато з яких називають його переломним.
В арсеналі українських ППО вже є переносні комплекси Stinger. Вони не тільки запускаються з плеча, а й встановлюються на автомобілях, бронемашинах, навіть гелікоптерах і безпілотниках (модифікація ATAS або неофіційно – AIM-92). Проте радіус дії Stinger не перевищує 8 км при висоті цілі до 3,5 км. Це зброя ближнього бою, що застосовується переважно проти гелікоптерів і штурмовиків, які здійснюють безпосередню підтримку наземної операції.
Також в Україну постачають британські ПЗРК Starstreak. У них відсутня боєголовка – враження відбувається трьома дротиками по 0,9 кг за рахунок енергії удару. Але головне – якщо Stinger наводиться сенсором тепла на двигун літака і його можна обманути тепловими пастками, то Starstreak управляється вручну технологією SACLOS (напівавтоматичне управління по лінії візування).
Starstreak не можна обманути за допомогою теплових або радіолокаційних перешкод. Його радіус дії 7 км по горизонталі і стільки ж по вертикалі.
NASAMS істотно відрізняється. Вона використовує самонавідні ракети AIM-120, які давно застосовуються на винищувачах. Твердопаливна ракета важить 152 кг за довжини 3,7 м, несе боєголовку вагою 18–23 кг, а головне – розганяється до чотирьох швидкостей звуку (Mach 4) – 4900 км/год.
Така швидкість дозволяє їй працювати не тільки проти літаків, а й проти більш швидколітних цілей, так що NASAMS потенційно здатний захистити практично від усього, що летить з боку ворога, включаючи літаки, гелікоптери, безпілотники і крилаті ракети – на відстані 25–50 км залежно від модифікації, на висоті до 21 км.
Наведення комплексне і включає не лише радар із доплерівським ефектом, а й електрооптичний сенсор, термографічну камеру, функцію швидкого самовідключення для того, щоб утруднити виявлення, тощо.
В історії застосування NASAMS є кілька цікавих епізодів. Так, ця система неодноразово застосовувалася для захисту повітряного простору навколо Білого дому під час президентської інавгурації.
Наявні в Україні системи ППО давно застаріли. Так, С-125 «Печора» надійшла на озброєння ще в 1961 році, «С-300» – у 1975-му. Певна кількість «С-300ПМУ» Україні вже під час війни передала Словаччина.
Серйозним питанням захисту українського неба є не просто кількість поставлених західних систем, а й їхня інтеграція. «Складність і унікальність російсько-української війни полягає в тому, що і росія, і Україна мають відносно надійні системи ППО, через що і Росії, і Україні дуже важко отримати навіть локальну перевагу в повітрі, – вважає британський військовий експерт Гаррі Халем.
Використання більш сучасних систем ППО/ПРО є критичним для політичного контексту війни: «Західні системи протиповітряної оборони дійсно здатні запобігти ударам росіян по території України з використанням далекобійних крилатих боєприпасів», – каже Гаррі Халем.
В якийсь момент питання постачання в Україну МіГ-29, що збереглися в країнах НАТО, обговорювалося дуже активно. У відкритих джерелах повідомлялося про постачання «частин» літаків, проте загалом адміністрація США критично висловлювалася до ідеї постачання в Україну авіатехніки. Дані про кількість наявних у розпорядженні України бойових літаків суперечливі. Вважається, що до нападу росії в Україні було 36 МіГ-29, 34 СУ-27, 31 СУ-25, 14 СУ-24. Плюс їхні навчальні версії («спарки»), вертольоти та транспортна авіація.
Якщо зважити на повідомлення військового відомства росії про знищені українські літаки, то вийде, що весь авіапарк було знищено вже кілька разів, тому наводити ці цифри взагалі безглуздо. Генерал-лейтенант ВПС США у відставці Девід Дептула наводив у New York Times цифру в 55 робочих винищувачів МіГ-29, що може свідчити про борти, які надійшли зі Словаччини та Польщі.
Постачання західної авіатехніки в Україну всерйоз не обговорювалося взагалі. Причин кілька. З неполітичних необхідно виділити, по-перше, необхідність створення дорогої наземної інфраструктури обслуговування та ремонту, по-друге – наземної інфраструктури управління та координації бойових місій. Зрештою, необхідність тривалого тренування пілотів.
«Курс навчання пілота F-15 триває шість місяців. Відтак ще півтора року, щоб він став здатний побачити картинку в цілому, – розповідає Девід Росс, який літав на східнонімецькому МіГ-29. – Мені дуже сподобався огляд із кабіни. Прекрасний професійний інжиніринг: все у кокпіті на своїх місцях. Але, порівняно з концепцією F-15, МіГ набагато більше покладається на управління та цілевказівку із землі. Пілот більше підпорядкований керівнику польотів, який має сам вибрати для нього мету, вказати відстань тощо».
До речі, цей підхід притаманний усій радянській та російській системі: не лише військовій, а й цивільній авіації та космонавтиці. Льотчик, якщо порівнювати з керівником польотів, має у східній концепції набагато менше прав у прийнятті рішень, ніж на Заході.
Через це Росс вважає постачання американських бойових літаків в Україну нереальним – не з політичних причин. Просто час та ресурси, що підуть на цей проект, дадуть більший ефект, якщо їх докласти в іншій військовій сфері.
Марк Солонін нагадує, що ракети AIM-120, які використовує NASAMS, спочатку були створені як ракети класу «повітря – повітря», тому якщо їх розмістити на F-16, то з урахуванням його радіусу дії Україна отримає мобільний та ефективний комплекс ППО. При цьому екстраординарних навичок ведення повітряного бою або дій щодо наземних цілей від пілотів не вимагається, адже вони літатимуть над своєю територією в тіні своїх наземних ППО, а повітряні бої, які були візитною карткою Luftwaffe у Другій світовій війні, геть не притаманні ВПС росії – ні раніше, ні тим більше тепер.
«Наземні системи ППО, мабуть, найважливіші на цьому етапі війни. У довгостроковій перспективі саме вони визначатимуть, чи перейде в наступ одна зі сторін і чи отримає вона перевагу в повітрі в конкретний момент», – резюмує Гаррі Халім.
Сьогодні російська авіація після втрат і невдач перших тижнів намагається триматися подалі від українського повітряного простору, запускаючи ракети з району своїх аеродромів базування десь під Курськом чи над Каспійським морем. «Єдиний спосіб, за допомогою якого росіяни ще можуть подолати українську ППО і проникнути всередину країни, – це завдання ракетних ударів з великої відстані. Тоді як безпосередня підтримка наземної операції повністю віддана артилерії», – констатує Гаррі Халім.
«Коли у вас 15, 20, 60 або більше літаків у повітрі одночасно – найскладніше завдання це скоординувати їх один з одним, – розповідає пілот F-15 Девід Росс. – Це завдання системи командування та управління. І ми жодного разу не побачили, щоб росіяни так літали». На малій висоті вони досить легко ставали жертвами вже згаданих Stinger.
«Ще у 2008 році в Грузії була помітна погана робота російських ВПС, – продовжує Девід Росс. – Вони зазнали багато втрат, і через 14 років, здавалося б, мали зробити висновки в Україні. Одначе наявні факти цього не підтверджують, а натомість ми бачимо великий обсяг нескоординованих дій між авіацією та сухопутними військами». Девід Росс наголошує: для проведення операцій SEAD пілоти повинні проходити зовсім інший тренінг, росія таких людей не має.
«Виконання таких місій вимагає великої підготовки і досвіду. У росіян просто не виявилося потрібного людського капіталу. І це одна з основних причин, через яку в них тепер виникають проблеми. Справа не в тому, що радянські технології гірші, справа в необхідності набагато серйознішої та якіснішої підготовки пілотів винищувачів та бомбардувальників», – вважає Гаррі Халім.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
