Секрети розумної сили: 6 уроків кінострічки «Хрещений батько»

Прем'єра кримінальної драми Френсіса Форда Копполи «Хрещений батько» відбулася пів століття тому. Фільм, знятий кіностудією Paramount Pictures у розпал Вотергейтського скандалу та війни у ​​В'єтнамі, блискавично став класикою. За досить скромного бюджету – $6 млн – він загалом зібрав у прокаті близько $270 млн. Прибуток був настільки високим, що вартість акцій компанії Gulf & Western Industries, якій належала Paramount, за той рік зросла в 4,5 раза – з 77 центів до $3,3 за одиницю.

«Хрещеного батька», як і належить класиці, давно розібрали на цитати. «Я зроблю йому пропозицію, від якої він не зможе відмовитись», «Залиш пістолет, захопи тістечка». «Нічого особистого, Сонні, лише бізнес». Але одна з найвідоміших цитат із книги так і не потрапила на екран: «Адвокат із портфелем може вкрасти більше, ніж сто хлопців із пістолетами».

Mind вибрав кілька епізодів та фактів з історії створення легендарної кінострічки, які здатні переконати, що успіх можливий у будь-якій складній справі, навіть якщо всі обставини від самого початку проти такого результату. Головний слоган фільму – «Справжню силу не може бути дано, її може бути взято» – як ніколи актуальний за нинішніх українських реалій.

Діяти всупереч стандартам та очікуванням

Ніхто не вірив в успіх кримінальної драми Френсіса Копполи, але «Хрещений батько» назавжди змінив Голлівуд і став культурним феноменом. Уже буквально наступного дня після прем'єри у Нью-Йорку 24 березня 1972 року стало зрозуміло, що численні критики та скептики категорично помилялися.

Плюсом, та й то досить сумнівним, від початку підготовки до екранізації була лише однойменна книга Маріо П'юзо. Хоча роман, що вийшов 1969 року, і став популярним, але серйозні газети на кшталт The New York Times вважали його низькопробним чтивом і дорікали авторові за «зайву драматизацію». Проте твір 67 тижнів не полишав списку бестселерів The New York Times і був перекладений стількома мовами, що П'юзо втратив їм лік.

До Френсіса Копполи, в послужному списку якого тоді було чимало провальних фільмів, можна додати великий перелік маловідомих акторів, частина з яких узагалі вперше в житті опинилася на знімальному майданчику. Аль Пачіно, Джеймс Каан і Дайан Кітон на початку 1970-х вважалися акторами другої, якщо не третьої обойми. Навіть єдина зірка – 47-річний Марлон Брандо в голлівудських фільмах давно не знімався.

Крім того, Коппола зняв у фільмі багато родичів і навіть дав рідній сестрі Талії Шайр одну з головних ролей – вона грає Конні, дочку Віто Корлеоне. У масовках знялися дружина, мати та двоє синів Копполи. Його батько в одній зі сцен грає на піаніно. Ба більше, дочка режисера, Софія, яка  тоді тільки-но народилася, з’являється на екрані – у сцені хрещення немовляти. Софія Коппола, до речі, зіграла ще й доньку Майкла Корлеоне в третій частині «Хрещеного батька».

З погляду Голлівуду такий кастинг виглядав непрофесійно. «Усі казали мені, що картина затягнута і досить нудна», – згадував Френсіс Коппола, якому, коли до нього звернулися із пропозицією зняти «Хрещеного батька», було лише 29 років.

Попри це Копполі вдалося якимось дивом створити на великому екрані чарівне магічне дійство, яке змусило критиків наступного ранку після прем'єри визнати його фільм класикою кінематографа.

«Коли в залі спалахнуло світло, я пережив ⁠найжахливіший момент у своєму житті. Ніхто не плескав. Народ сидів і приголомшено мовчав», – так згадує прем'єру продюсер ⁠Ал Радді.

Рухатися вперед і навчатися у процесі

Хоча Коппола вважав «Хрещеного батька» однофільмовим проектом, 1974 року на екрани вийшла друга частина, яка, на думку багатьох критиків, навіть перевершила першу. І, між іншим, стала першим сиквелом, який одержав «Оскара». 1990 року глядачі побачили й довгоочікувану третю.

Здавалося, що за «Хрещеним батьком» будуть нові творчі удачі, але за півстоліття Френсіс Коппола  зняв ще лише один блокбастер – «Апокаліпсис сьогодні» 1979 року. Зараз іменитий режисер вирощує виноград у величезному каліфорнійському маєтку та робить вино.

Студія Paramount, Коппола та його компанія American Zoetrope до 50-річного ювілею «Хрещеного батька» відреставрували стрічку за допомогою цифрових технологій – вже вдруге (перша реставрація відбулася у 2007 році).

«Зрозумійте, хоч я і був режисером, але не знав, як знімати «Хрещеного батька». Я завжди знімав фільми, не знаючи, як їх знімати, і навчався у процесі фільмування. Напевно, тому в мене така дивна кар'єра!» – зізнався якось Френсіс Коппола.

«Працювати над «Хрещеним батьком» було важко. Я був молодий. Мене всі шпиняли, я відповідав. Я дуже зрадів, коли закінчилася робота над фільмом, і пообіцяв більше не мати з ним нічого спільного. Навіть не хотів знімати другу частину… Хоча, з іншого боку, мені ніколи не набридає його дивитися», – згадує режисер.

Домовитися з мафією і не облажатися

Слово «мафія» узвичаїлося американцям у 1950-і роки після розслідування організованої злочинності в США комітетом, очолюваним сенатором Естесом Кефовером. Воно означало італо-американську частину американської організованої злочинності.

Звісно, люди, які її очолювали, воліли б, щоб це слово лунало якомога рідше. І також природно, що коли воно стало основою бестселера Маріо П'юзо, «хрещені батьки» не могли сидіти склавши руки. Усі свої знання з теми письменник почерпнув із бібліотечних книг та газет. Ні він, ні хто інший зі знімальної групи в реальному житті ніколи не зустрічалися зі справжніми мафіозі. Але завдяки фільмуванню вони отримали таку можливість.

Незабаром після початку роботи над «Хрещеним батьком» посипалися погрози. Мафіозі вимагали припинити знімати. Поліція навіть попередила продюсера Ала Радді, що за ним стежать бандити, чим викликала у нього паніку.

Керівництво студії Paramount вирішило, що з бандитами легше домовитись, ніж боротися. На зустріч відправили продюсера. Домовитися з Джо Коломбо, батьком однойменного клану, однією з п'яти «сімей» Нью-Йорка, виявилося напрочуд легко. «Хрещений батько» поставив лише одну умову: прибрати зі сценарію слово «мафія». Оскільки воно зустрічалося лише один раз, Ал Радді з радістю пообіцяв, що назва сицилійської мафії жодного разу не пролунає з екрана.

Деякі зустрічі стають доленосними

Одним із секретів успіху «Хрещеного батька» була повна автентичність акторів своїм героям. До кастингу Коппола з помічниками підійшов творчо. У картині, як і вимагало керівництво студії, знімалося багато італійців, але не всі вони були професійними акторами.

Наприклад, роль Карло Ріцці – чоловіка Конні, який зрадив Сонні Корлеоне, отримав такий собі Джані Руссо.

Після виходу картини на екрани цей уродженець «Маленької Італії» став актором та медійною персоною. До фільму Джанні торгував кульковими ручками в самому центрі Нью-Йорка, на П'ятій авеню, біля готелю Sherry-Netherland, де мешкав знаменитий мафіозі Френк Костелло. Вони познайомилися. Джанні, схоже, чимось сподобався Костелло, і той, проходячи повз, щоранку давав йому п'ятидоларову купюру.

Зрештою Руссо за протекцією Костелло став справжнім мафіозі. Він стверджував, що непогано знав таких «хрещених батьків», як Карло Гамбіно та Джон Готті. Також він похвалявся, що був знайомий із багатьма відомими жінками, зокрема Мерілін Монро.

На загальний подив, Руссо отримав роль Ріцці. Сам він пояснював це своїми зв'язками. Його друзі нібито зателефонували президентові Gulf & Western Industries Чарлі Блахдорну, який купив студію Paramount у 1966 році, і замовили за нього слівце.

Стійкі зв'язки бувають несподіваними

Говорячи про дивовижні перетини долі, яка зіштовхувала бандитів із кінематографістами, не можна не згадати відому історію про складні взаємини актора та музиканта Френка Сінатри, який дружив із багатьма мафіозі, і Маріо П'юзо.

Вважалося, що п'яницю та бешкетника Джонні Фонтеня, який мріяв підкорити Голлівуд, Маріо написав якраз із Сінатри. Чи був Френк Сінатра справді прообразом Фонтеня, не знає ніхто. Але достеменно відомо, що П'юзо писав Віто Корлеоне з Френка Костелло.

Сінатра, природно, заперечував будь-який зв'язок із Фонтенем, але це не завадило йому при зустрічі в нічному клубі накинутися на П'юзо з кулаками. Письменнику довелося накивати п’ятами. Пізніше він розповідав, що Сінатра погрожував переламати йому ноги, вибити з нього дух і чомусь обізвав звідником.

«Вважаю, що корупція в американському кінобізнесі може бути набагато сильнішою, ніж у Вегасі чи мафії», – заявив Маріо П'юзо незадовго перед смертю 1999 року.

Голлівудський рецепт успіху

Ще до того, як розпочати реалізацію ідеї з «Хрещеним батьком», віцепрезидент із виробництва Paramount Pictures Роберт Еванс довго думав над тим, чому фільми про гангстерів не збирають повних залів. Відповідь надійшла о другій годині ночі.

«Усі вони [фільми про гангстерів] мають одну спільну рису. У них навіть грають не сицилійці, а євреї. Їх написано, знято та спродюсовано євреями», – розповів він виконавчому віцепрезиденту Paramount Стенлі Джаффе, якого розбудив о шостій ранку.

Рецепт успіху простий, вважав Еванс. В успішному фільмі про мафію всі довкола мають бути якщо не сицилійцями, то хоча б американцями італійського походження. «Це буде правильним кроком з погляду етики. Сидячи у залі, необхідно фізично відчувати запах спагеті», – пояснив Роберт Еванс колегам.

Проте виконати таку просту умову виявилося нелегко. 1969 року в Голлівуді не знайшлося жодного більш-менш пристойного режисера італійського походження. Розв’язання цієї проблеми, причому дуже спірне, знайшов Пітер Барт, помічник Еванса. «Пропоную віддати фільмування Френсісу Копполі», – вразив він учасників наради у кіностудії.

Paramount кілька разів працював із Копполою, довговолосим та бородатим інтелектуалом, але у режисерському рейтингу студії він пас задніх. Не здобувши лаврів у Голлівуді, Френсіс відкрив у Сан-Франциско продюсерську фірму American Zoetrope.

«Він неймовірний. Якби ви чули, як цікаво він розповідає про свою італійську родину!» – переконував скептиків Барт. У відповідь на репліку Еванса, що Коппола – ненормальний, Пітер знизав плечима: «Не сперечаюся, але він – геній».

Важко уявити «Хрещеного батька» і без Аль Пачіно, котрий зіграв молодшого сина Віто Корлеоне. З іншого боку, можна сміливо говорити, що й Аль Пачіно навряд чи став би таким, яким його всі знають, без цієї стрічки. «Я всього досяг завдяки «Хрещеному батькові». Для актора це [роль Майкла] як виграш у лотереї», – розповідає Аль Пачіно.

Керівники Paramount Pictures не хотіли знімати невідомого актора, та ще й надто низькорослого для головної ролі, на їхню думку. Кандидатуру Аль Пачіно відстояв Френсіс Коппола. Він побачив актора в 1969 році у бродвейській виставі «Чи носить тигр краватку?» і відразу зрозумів, що іншого Майкла Корлеоне просто не може бути.

Аль Пачіно досі не розуміє, чому фільм, який його зробив зіркою, так подобається глядачам у всіх країнах на всіх континентах. «Можливо, справа в тому, що це дуже хороша сімейна історія і що її приголомшливо розповіли Маріо П'юзо і Френсіс Коппола», – підсумував він.