Страус на ім’я Європа, або Чим Трамп зарадить Старому світу
ЄС варто розібратись у власних проблемах і стати сильнішим. Іншого шансу може вже не бути
У міру того як обраний президентом Дональд Трамп називає майбутніх (потенційних) членів команди, що кермуватиме Сполученим Штатами, світом шириться відчай і сподівання, що «дорослі все ж таки прийдуть» і долучаться до неї. Бо ведучий правого каналу з досвідом служби в Гуантанамо на посаді міністра оборони та антивакцинатор на чолі міністерства охорони здоров’я не справляють враження договороздатних політиків. Уже не кажучи про економічні ініціативи нової команди, що доволі швидко можуть занурити в рецесію найбільшу економіку світу.
Тому погляди багатьох зосереджені на Старому світі: Європа має хіба що не «єдиний в історії» шанс прокинутися від багаторічного сну, навести лад на континенті та пригадати, як це – бути великою та потужною силою, що має виправдані вплив і повагу по всьому світі.
Німецька халепа
За спостереженням редакції The Economist, найбільшими проблемами Європи наразі є, по-перше, Дональд Трамп, по-друге, давнеє та спокійне життя під «безпековою парасолькою» США та, по-третє, Німеччина, що готується до дострокових виборів унаслідок розвалу урядової коаліції.
По-перше, якби 5 листопада перемогла Камала Гарріс, Європа б задоволено й заспокоєно позіхнула та, перевернувшись на протилежний бік, повернулася б до сну. Перша президентська каденція Трампа й наступне за нею вторгнення росії до України в лютому 2022 року стали шоковою терапією для континенту. Зокрема канцлер Німеччини Олаф Шольц назвав вторгнення «зміною епох» (Zeitenwende) в обороні та безпеці.
Проте в міру перетворення війни в Україні на повільний тест на витривалість сторін, європейці стали повертатися до обговорення рахунків, міграції та систем охорони здоров’я. Дехто навіть повернувся до заспокійливих і самовдоволених оцінок якості життя та безпеки в Європі, корені яких лежать у 80 роках перебування під потужною військовою парасолькою США.
По-друге, перемога Трампа свідчить, що такі умови безпеки для Європи минули. Відверто кажучи, мало який регіон світу настільки постраждає від 47-го президента Сполучених Штатів. Його не влаштовує позитивне торгівельне сальдо Європи із США – під час передвиборчої кампанії він піддавав критиці німецькі машини. У безпековій галузі його жорсткий короткотерміновий (недалекоглядний?) підхід до альянсів США навчить європейців, що на Америку сподіватися більше не варто. Наче натякаючи на те, що буде далі, німецька урядова коаліція розвалилася в перший день тріумфу Дональда Трампа.
Новий старий американський лідер ставиться до європейської безпеки з позицій непостійності, що навряд чи може стати гарним фундаментом для структур на кшталт НАТО. Раніше цього року, критикуючи країни, що витрачають замало на безпеку та оборону, він заявив: «Ні, я не захищатиму вас… навпаки, я заохочу [росіян] робити все, що вони забажають. Ви маєте заплатити. Ви маєте заплатити по рахунках». Стаття 5 Уставу НАТО наголошує, що напад на одну країну НАТО дорівнює нападу на весь блок, і багато членів сподіваються на незмінність та обов’язковість цієї норми. Проте з поверненням Трампа до влади виконання статті 5 стає проблемним.
Погані новини для Європи надходять водночас із різних напрямків. В Україні росіяни дуже повільно, але просуваються – їхня швидкість може зрости, якщо українці припинять їх стримувати. Президент росії путін не робить таємниці зі свого бажання зашкодити як НАТО, так і Європейському Союзу. І якщо Трамп примусить Україну до «Карфагенського миру» або вийде з НАТО, у Європи виникнуть великі проблеми.
Європа має кошти та технології для збільшення допомоги Україні й завдання поразки путіну. Проте Велика Британія, Франція та Німеччина не сприймають серйозно загрозу їхній безпеці, ховаючись за нормою НАТО про спрямування не менше ніж 2% ВВП на оборонні потреби. Не розуміючи, що необхідно більше. Оборонні галузі країн Європи недостатньо потужні та дуже фрагментовані через протекціонізм урядів. Якщо створена й очолювана американцями командна архітектура НАТО в Європі зникне, місцеві будуть нездатні об’єднати свої армії та військово-промислові комплекси.
Навіть якщо знайти на це кошти, країнам континенту бракує лідерства та єдності. Однією з перешкод є зростання автократичних тенденцій у Європі, які точно будуть посилені перемогою Трампа. Ще однією є його план вести переговори з кожним європейським лідером окремо, бо це дасть йому більше важелів впливу. Щоб не зламатись, вони мають бути разом.
По-третє, раніше прогрес Європі забезпечувала робота відразу двох циліндрів франко-німецького двигуна. Сьогодні у Франції головує Емманюель Макрон, який не має парламентської більшості та надійного уряду. А розпад німецької коаліції трьох політичних сил лишає Олафу Шольцу останню надію на формування уряду меншості після березневих виборів.
Цей розвал назрів давно. Розділена, нездатна впоратися з економічними проблемами коаліція, на чолі якої стояв ненадихаючий Шольц, фактично не мала шансів на існування за часів Трампа. Європі потрібно більше грошей для України та більший оборонний бюджет ЄС. Проте коаліція відмовилася розглядати військовий аналог постковідного фонду відновлення, який спромігся влити в європейську економіку сотні мільярдів євро за останні три роки.
Частково цей параліч викликаний абсурдною нормою про «бюджетний дефіцит», який не дозволяє країні перевищувати видаткову частину на більшу, ніж незначний відсоток ВВП. Ця норма потребує реформування, яке у свою чергу потребує нового уряду. Ані Німеччина, ані Європа не можуть дозволити собі чекати цього п’ять місяців.
Європейська незмога
Талісманом Європи може стати страус, що ховає голову в пісок у надії перечекати неприємності, вважають оглядачі Bloomberg. Саме так ЄС зреагував на «Брекзит», внаслідок якого втратив другу за обсягом економіку континенту.
Європа раніше була відома амбітними та проактивними слоганами пасіонаріїв. Чого лише варті «Свобода! Рівність! Братерство!» або «Ніколи не здавайтесь – ніколи, ніколи, ніколи!». Тепер її стан краще характеризує безхребетне «Почекаємо та подивимося» Ангели Меркель.
Так, треба визнати, що перемога Трампа є екзистенційною загрозою сталому життю у ЄС. Під час минулої каденції він назвав Євросоюз «одним із найбільших ворогів США», а під час цьогорічної кампанії дав багато дивних обіцянок: припинити підтримку України, вийти з НАТО, запровадити 20% тарифи на товари з ЄС (і навіть більші – на автомобілі) та припинити будь-які обговорювання з ЄС документів чи ініціатив, у назві яких є слова «зелений» чи «глобальний».
Це буде боляче. У Goldman Sachs підрахували, що тариф у розмірі 10% на європейський імпорт коштуватиме Старому світу 1% сумарного ВВП ЄС; особливо постраждає Німеччина. Припинення підтримки України несе загрозу Естонії, Латвії та Литві; перекладення витрат на ЄС сильно ускладнить життя платникам податків у Європі.
Повернемося до талісмана. Європейський страус, за давньою звичкою, уже заспокоює себе: бурмотить у кучу бельгійського піску, що слова Трампа точно розійдуться зі справами. Врешті-решт, він не вийшов із НАТО за першої каденції. Багато залежить від того, хто буде ближче до його вух: віцепрезидент Джей Ді Венс, який може швидко позбавити Київ допомоги, або велика кількість впливових конгресменів-республіканців та спонсорів партії, які дуже не хочуть бачити, що путін отримає бажане. Знов-таки, саме Трамп закликав президента рф припинити військову ескалацію, нагадавши про «масштабну військову присутність Вашингтону в Європі».
Але це все – самозаспокоєння. Європейським лідерам нерозумно орієнтуватися на те, що Дональд Трамп став гнучкішим. Цього разу він має більшість в обидвох палатах Конгресу, а в його адміністрації буде напхано MAGA-активістів. Плани щодо тарифів здаються серйозними. Він навіть має підтримку в колись об’єднаній Європі – Віктора Орбана, Джорджі Мелоні та британського фаната брекзиту Найджела Фаража. Та й про які угоди може йтись, якщо переговорний стиль Трампа виграє в повільного пошуку компромісу, притаманного єврочиновникам.
І це ще не всі погані новини для Старого Світу. Попри публічне незадоволення Трампа тим фактом, що Європа начебто паразитує на США, американська економіка давно навіть не вважає європейську за конкурента. Середній щорічний дохід європейця на 30% менше за дохід американця. Майже всі новітні індустрії розвиваються на північноамериканському континенті. За останні 50 років у Європі не було засновано компанії, що отримала б капіталізацію понад $100 млрд. Серед 50 найбільших технологічних компаній світу – лише чотири європейські. У 2023 році ЄС витрачав лише 4,5% оборонного бюджету на R&D, США – 16%.
Ці невтішні дані, як і шляхи виправлення ситуації, містилися в доповіді, що її підготував Маріо Драгі для Єврокомісії. Американці уважно ознайомилися з документом і відмітили очевидне – ці всі чудові ініціативи мали бути реалізовані десятиліття тому.
Проблеми страусів
Якщо страуси дадуть собі раду висунути голову з піску, вони зрозуміють дві речі.
Перша – Трамп лише поглиблює наявні проблеми. Занепад Старого світу почався задовго до 2016 року (спитайте Маріо Драгі). Попри реверанси європейській культурі та цінностям із боку Демократичної партії США, Джо Байден залишив всі тарифи й обмеження, що їх запровадив його попередник. Для США значно цікавішою є Азія, аніж Європа.
Друга, ключова – новий президент США здатен стати каталізатором нового об’єднання Європи довкола умовно «антиамериканського порядку денного». Наприклад, європейський банківський союз як ідея вже давно перезріла – тож зараз її можна «продати» європейцям як альтернативу Волл-Стріт. Розвиток «зелених» індустрій може перетворитися на можливість конкурувати з Китаєм та трампістською Америкою – з додатковою цінністю порятунку планети. Інтеграція оборонної промисловості (і повернення Великої Британії до лона Європи) чудово «перепаковується» на єдиний шлях до незалежності від неадекватного очільника Білого дому.
Розрізненими, страуси падуть один за одним – спочатку від Трампа, потім долучиться Китай, а прикінчить стадо якась чергова права Ле Пен. Проте об’єднані спільним планом реформування, вони збільшать свою силу і знов представлятимуть одну з найбільших світових економік і знову уособлюватимуть те, що багато хто називає словом «Захід».
І тоді зовсім по-іншому до неї ставитиметься будь-який президент США, коли матиме проблеми з Китаєм і Близьким Сходом – регіонами, у яких Велика Британія, Франція та інші колишні колоніальні країни все ще мають гарні зв’язки та розуміння стану справ.
На жаль, немає причин сумніватися в загальній готовності нового президента США завдавати ударів по ЄС. Однак найкращою відповіддю Євросоюзу буде використати вибори як привід нарешті зайнятися розв'язанням своїх проблем та нагоду посилити свої позиції на світовій арені. Проте спочатку страусам доведеться висунути голову з піску.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
