Україна на Каннському кінофестивалі та кіноринку 2025: як перетворити національний павільйон на простір взаємодії та впливу

78-й Каннський кінофестиваль, що проходив із 13 до 24 травня 2025 року, став безумовно важливою подією для українського кіно.

Фестиваль відкрився спеціальною програмою «День України», у межах якої показали три документальні фільми, присвячені війні в Україні («Зеленський», «Наша війна», «2000 метрів до Андріївки»).

Паралельно з фестивалем проходив кіноринок Marché du Film (13–21 травня), де Україна була представлена Національним стендом.

У програмі «Двотижневик режисерів» відбулася світова прем'єра документального фільму Militantropos режисерів Єлизавети Сміт, Аліни Горлової та Семена Мозгового. Цей фільм досліджує трансформацію людини в умовах війни.

Також у програмі La Cinef було представлено короткометражний фільм «Моя бабуся – парашутистка» режисерки Поліни Піддубної.

Крім того, українська режисерка Марина Ер Горбач завдяки Українському інституту стала однією з п'яти обраних для створення фільмів у рамках нового фонду Кейт Бланшет Displacement. А продюсер Володимир Яценко отримав одну з найвищих культурних відзнак Франції – Орден мистецтв та літератури.

Україна була представлена на кіноринку Marché du Film з оновленим каталогом, що включає понад 260 фільмів та понад 50 компаній, які надають професійні послуги у сфері кіновиробництва. Каталог формували Українська Кіноасоціація за підтримки Держкіно та у співпраці з компанією MRM.

Водночас, участь серіалу «Спадок» у павільйоні Держкіно викликала обурення кіноспільноти через сумнівну якість проєкту та непрозорість відбору.

Український інститут уже вп’яте став партнером професійної програми Producers Network у межах Marché du Film. Цього року інститут представив українську делегацію з п’яти продюсерів: Анна Капустіна, Сашко Чубко, Ольга Тугарінова, Віка Хоменко і Віктор Шевченко.

Mind підбив підсумки участі України у цьогорічному Каннському кінофестивалі та поспілкувався з українськими продюсерами про те, чим відрізняється участь фільму в програмах фестивалю від його презентації на кіноринку Marché du Film – як за процедурою, так і за впливом на подальшу долю проєкту, що вони представляли цього року в Каннах та як ефективно просувати Україну на кіноринку.

Militantropos – документальний фільм, що досліджує, як війна трансформує людину, стираючи межі між особистим вибором і колективною долею. Режисери Єлизавета Сміт, Аліна Горлова та Семен Мозговий створили глибокий портрет воєнної суб'єктності, що отримав схвальні відгуки критиків.

Це перша частина запланованої трилогії, яка досліджує вплив війни на людей, навколишнє середовище та глобальні перспективи.

13 травня 2025 року Каннський кінофестиваль відкрився спеціальною програмою «День України», що включала показ трьох документальних фільмів, присвячених війні в Україні. Ця ініціатива була спільним проєктом мерії Канн, France Télévisions, Brut та самого фестивалю. Метою програми було вшанування тих, хто документує реалії війни та нагадування про її вплив на Україну та світову спільноту.

«Зеленський» (режисери Ів Жьолан, Ліза Вапне, Аріан Шемен)

Французький документальний фільм, що досліджує шлях Володимира Зеленського від актора до президента України під час війни. Стрічка розкриває еволюцію його публічного та політичного образу.

«Наша війна» (режисери Бернар-Анрі Леві та Марк Руссель)

Документальний фільм, що слідкує за українськими солдатами та цивільними в регіонах Сум та Покровськ між лютим і квітнем 2025 року. Фільм також включає інтерв'ю з президентом Зеленським та кадри з бригади Анни Київської, яка була озброєна Францією.

«2000 метрів до Андріївки» (режисер Мстислав Чернов)

Документальний фільм, що слідкує за взводом 3-ї штурмової бригади України, який намагається відвоювати село Андріївка, просуваючись через ліс. Зйомки тривали майже 18 місяців і є спільною роботою Frontline та Associated Press. Музику до фільму написав дворазовий лауреат Греммі Сем Слейтер.

Фото: REUTERS/Benoit Tessier. 

Ірландський музикант і фронтмен гурту U2 Боно представив на Каннському кінофестивалі документальний фільм Bono: Stories of Surrender. 

Анімаційний короткометражний фільм «Моя бабуся – парашутистка» режисерки Поліни Піддубної був обраний до програми La Cinef, яка представляє студентські роботи з усього світу. Фільм розповідає історію Альфії, молодої жінки в 1960-х роках у Центральній Азії, яка проходить підготовку як акушерка та парашутистка, коли її онука Поліна телефонує з 2022 року. На тлі вторгнення в Україну, Поліна намагається відновити свою ідентичність та подолати міжпоколінну травму.

Українська режисерка Марина Ер Горбач стала однією з п’яти лауреатів нового фонду Displacement, ініційованого акторкою та послом доброї волі ООН Кейт Бланшетт у співпраці з Міжнародним кінофестивалем у Роттердамі. Фонд надає гранти у розмірі €100,000 режисерам, які були змушені покинути свої країни або мають досвід у створенні фільмів про біженців.

Марина Ер Горбач зніме один з п’яти короткометражних фільмів, які будуть представлені на IFFR у 2026 році. Під час пресконференції в Каннах вона зазначила:

«Зворушена, що в часи, коли медійні й фінансові ресурси часто спрямовуються на хаос, Кейт Бланшет і партнери, які підтримали її ідею, обирають вкладати свої – в мистецтво. Для мене це саме те, що ми так часто називаємо людськими цінностями, тому що вся команда, яка стоїть за проєктом, насправді розуміє цінність почуттів, які народжує в людях кіно».

Ця активність стала можливою завдяки діяльності Українського інституту, який активно працює над розширенням культурної дипломатії у Франції. У 2023 році було відкрито Представництво Українського інституту у Франції, яке очолив Іван Рябчій. Це представництво стало важливим осередком для розвитку культурних зв'язків між Україною та Францією, сприяючи організації заходів, що популяризують українську культуру та мистецтво.

Загалом, діяльність Українського інституту на Каннському кінофестивалі 2025 року була спрямована на зміцнення позицій української культури на міжнародній арені, підтримку українських митців та розширення культурних зв'язків з іншими країнами.

Український інститут зокрема вже вп’яте став партнером професійної програми Producers Network у межах Marché du Film – Festival de Cannes. Цього року інститут представив українську делегацію з п’яти продюсерів:

Анна Капустіна (Albatros Communicos)
Сашко Чубко (Сучасне Українське Кіно)
Ольга Тугарінова (Kshtalt Productions)
Віка Хоменко (Moon Man)
Віктор Шевченко (Packgauz production)

Обрані учасники отримали можливість брати участь у всіх подіях в рамках програми Producers Network, зокрема, в ранкових круглих столах з міжнародними кіноекспертами (Breakfast meetings).

У межах Cannes Docs в секції Spotlighted Projects було представлено проєкт режисерки Зої Лактіонової «Прах, що осідає шаром на поверхні» продюсерки Наталії Лібет та копродюсера Віктора Еде.

Крім того, український продюсер Володимир Яценко (ForeFilms), номінований Українським інститутом, став запрошеним учасником програми Producers on the Move від організації European Film Promotion (EFP). Ця програма підтримує продюсерів з 20 європейських країн для зміцнення їхніх професійних зв’язків і проходить впродовж Marché du Film – Festival de Cannes.

Ветеран ЗСУ та кінопродюсер Володимир Яценко («Ти – космос», «Дике поле», «Додому», «Атлантида», «Люксембург, Люксембург») отримав одну з найвищих культурних відзнак Франції – Орден мистецтв та літератури.

Відзнаку присуджує Міністерство культури Франції за особливі заслуги в розвитку культури та популяризації мистецтва у світі.

«Це дві принципово різні події», – наголошує режисерка і продюсерка Валерія Сочивець («Ля Палісіада», «Із зав'язаними очима», «Дім за склом»). Участь у конкурсній програмі Каннського фестивалю – це ознака визнання, офіційна селекція, певний «знак якості». Якщо фільм потрапляє в одну з програм фестивалю – як-от Palme d’Or, Semaine de la Critique, Directors’ Fortnight, – увага міжнародної індустрії до нього забезпечена: «Про такі фільми пише міжнародна преса, і вони гарантовано матимуть фестивальну долю та міжнародний реліз».

Водночас Marché du Film – це комерційний майданчик, де з’їжджаються професіонали з усього світу, щоб шукати партнерів, сейлз-агентів, дистриб’юторів. «Щоб там представити проєкт, потрібно купити акредитацію, зареєструвати презентацію, орендувати зал або представити себе на стенді», – говорить Валерія.

Але навіть успішна презентація не гарантує якості продукту чи подальшого релізу – лише дає шанс на співпрацю.

Програма українського павільйону та участь у кіноринку

Формування програми павільйону відбувається з боку Держкіно. Валерія каже, що цього разу не відслідковувала, чи проводився відкритий конкурс для участі в офіційних презентаціях: «Ми просто вже звикли шукати можливості самі – і не чекати на офіційні запрошення».

Цього року компанія Валерії представляла кілька проєктів на кіноринку. Сашко Чубко презентував Times New Roman режисера Філіпа Сотниченка – копродукцію з українською компанією ВІАТЕЛ. Також В’ячеслав Туряниця та Інна Ласточкіна представляли новий короткометражний фільм у рамках Short Film Lab, а Інна долучилася до New Producers Room. Проєкти вже залучили ко-продюсерів і перебувають у фазі розвитку для подальшої участі в міжнародних фондах. 

На думку продюсерки Іванни Хіцінської («Королеви радості», Company of Steel), «об’єднання зусиль державних інституцій з визнаними незалежними продюсерами та кінематографічними обʼєднаннями, стратегічне планування, прозорі принципи відбору та регулярні відкриті опен-коли можуть зробити українську присутність на міжнародних подіях більш ефективною, інклюзивною та репрезентативною».

Іванна розповідає, що програма українського павільйону на Marché du Film формується кількома напрямами, залежно від типу активності: «Що стосується безпосередніх презентацій у межах павільйону, наскільки мені відомо, зараз не існує формалізованої відкритої процедури добору проєктів. Очевидно, в умовах обмеженого ресурсу та коротких термінів ухвалення рішень, частина активностей формується у координації між інституціями, з якими уже співпрацює Держкіно, та на основі попередніх напрацювань і професійних зв’язків. Та відкритий набір фільмів до офіційного українського каталогу уже працює і є доступним для всіх охочих. Це позитивна практика, яка дозволяє широкому колу кінематографістів презентувати свої проєкти міжнародним професіоналам у форматі павільйону. Спираючись на цей досвід, було б цінно поступово розвивати й інші форми відкритості – зокрема, оголошувати регулярні опен-коли на презентації у павільйоні на Marché du Film у Каннах, European Film Market у Берліні та інших заходах, визначаючи чіткі критерії добору таких проєктів. Це могло би залучити більшу кількість незалежної професійної спільноти, посилити інституційну довіру й зробити міжнародну репрезентацію українського кіно ще більш системною та інклюзивною».

Український фокус у VR, копродукції та документалістика

Іванна говорить, що цей рік у Каннах був для неї особливим: вона працювала у двох ролях – як продюсерка власної компанії WAYA Production та як учасниця делегації від Babylon’13: «Я представляла ряд проєктів, але виділю три головних. Перший – VR-документальний фільм Shelter 360, створений у копродукції з Нідерландами та Бельгією. Другий – Queens of Joy / «Королеви радості» (реж. Ольга Гібелінда), створений у копродукції із Францією та Чехією, який нещодавно отримав спеціальну відзнаку журі на фестивалі Crossing Europe в Австрії. Це історія про силу, свободу і творчість у часи війни. Третій – повнометражний DNA of the Nation (реж. Іван Сауткін), який ми розвиваємо у міжнародній ко-продукції з литовською компанією Zero Copy. Це глибоке дослідження української ідентичності через призму особистих історій та історичного контексту».

Кінопродюсер Сашко Чубко («Ля Палісіада») говорить, що «Каннський кінофестиваль давно виріс за межі лише конкурсної програми – це багатошарова індустрійна подія. Участь фільму у Каннах може означати зовсім різні речі. Офіційна програма фестивалю включає головний конкурс, у який з українців поки що потрапляє лише Сергій Лозниця. Менш мейнстримні фільми відбирають до секції «Особливий погляд» (там були «Бачення метелика» та «Додому»)».

Окрім цього, існують незалежні паралельні секції:

• Двотижневик режисерів (де були представлені, наприклад, «Мілітантропос» та «Памфір»);
• Тиждень критики (короткометражки Міли Жлуктенко, перемога Мирослава Слабошпицького);
• ACID – простір для андеграундного незалежного кіно.

Водночас Marché du Film – кіноринок, що працює паралельно з фестивалем. Це місце для укладання багатомільйонних угод, пошуку партнерів, ідей та грошей. Тут відбуваються програми Producers Network, Cannes Docs, Short Film Corner тощо. Участь у деяких із них – зокрема Short Film Corner – не є частиною фестивальної програми, але може бути корисною для молодих митців. 

Ризики корупції та якість представлення національного павільйону

Сашко Чубко розповідає, що павільйон Держкіно, як правило, організовується у партнерстві з кінофестивалем «Молодість» та продюсерською організацією (нині це Укркінофест). Його місія – промотувати країну як знімальний майданчик і представляти українське кіно. А Український Інститут зосереджений на підтримці окремих проєктів і професіоналів на міжнародних подіях, покриваючи частину функцій міжнародного представництва, які зараз не повністю виконує Держкіно: «Обидві структури, за правильного узгодження, можуть взаємодоповнювати одна одну, проте потребують чіткої координації».

«Павільйон – це не просто простір, а інструмент економічної дипломатії», – додає Чубко. Його ефективність залежить від:

• якості каталогу локацій, фільмів і компаній;
• відкритості до професіоналів із різним бекграундом;
• здатності залучати міжнародних партнерів.

Важливим аспектом є принцип прозорості. Хоча участь у павільйоні може бути доступною для будь-кого, Сашко Чубко наголошує: потрібна певна фільтрація, адже павільйон – це обличчя країни на глобальній сцені.

Система відбору до павільйону загалом виглядає демократичною.

Водночас через відсутність чітких критеріїв можливі прояви лобізму чи недостатньо високого рівня проєктів.

«Показовим є те, що якість павільйону прямо віддзеркалює стан державного управління в галузі», – каже Чубко.

Для справді ефективного представлення потрібні системні рішення: запровадження фінансових стимулів (кеш-рібейтів), підтримка продюсерів, створення сильної інституційної команди. 

Українські історії успіху у Каннах-2025

Цього року Сашко Чубко представляв проєкти Times New Roman Філіпа Сотниченка та «Серпанок» Юрія Катинського у межах програми Producers Network: «Завдяки підтримці Українського Інституту вдалося налагодити контакти з фондами, сейлз-агентами та європейськими продюсерами». 

«Щоб організувати подію у межах Каннського ринку, потрібно починати роботу заздалегідь – у грудні попереднього року», – радить продюсерка Наталія Лібет («Назавжди-назавжди», «Стоп-Земля», «Прах, що осідає шаром на поверхні»). Теми мають відповідати концепції чи країні ринку або відкривати дискусію на актуальні питання для індустрії.

1. Комунікація та залучення учасників

• Постійно відстежувати оголошення та дедлайни від ринку й фестивалю, щоб не пропустити жодної можливості для участі.
• Запрошувати фільми, продакшн-компанії та кінематографістів до співпраці – щоб вони могли використовувати простір павільйону для просування своїх фільмів і проєктів.
• Пропонувати ресурси, підтримку, ідеї щодо формату та видимості промоцій.
• Вести пряму комунікацію з менеджментом ринку, щоб, наприклад, запропонувати панельну дискусію або конференцію, присвячену українським фільмам чи актуальним темам у сфері кіно.

2. Промоція фільмів та подій

• Організовувати ресепшн у павільйоні, присвячений українським фільмам, які входять до фестивальної програми.
• Якщо покази фільмів відбуваються у різні дні чи в різних секціях, зробити кілька окремих ресепшенів, щоб кожен проєкт отримав увагу.
• Домовлятися з українськими та міжнародними PR-фахівцями  для професійного висвітлення подій та фільмів у ЗМІ. Вести перемовини з медіа – Screen International, The Hollywood Reporter, Variety – щодо публікації платної реклами про скринінги. Це зовсім недорого, але дуже ефективно.

3. Культурна програма: українська класика

• Щороку показувати у маленькому залі ринку один відреставрований український фільм – із супровідною дискусією. Це може привернути увагу студентів і молодої професійної аудиторії, якої в Каннах багато.

4. Видимість талантів

• Привозити українських акторів, операторів, монтажерів, щоб презентувати їхній талант міжнародній спільноті.