$100 млрд в енергосектор і локалізація виробництва. Як Україні майже з нуля створити індустрію обладнання для «зеленої» енергетики
Та як допомогти Європі послабити залежність від імпорту технологій із Китаю
Урядова стратегія повоєнного відновлення України передбачає створення модерної економіки країни за керівним принципом Build Back Better – «Відбудувати краще, ніж було» (переклад, який застосовують у Кабміні).
Це словосполучення вперше з’явилося в Національному плані відновлення, який було презентовано на Ukraine Recovery Conference у 2022 році у швейцарському місті Лугано.
«Відбудова з кращою якістю та застосуванням більш просунутих технологій, ніж ті, що використовувались у втрачених активах. Узгодження відбудови України з принципами ЄС: «зеленого» переходу й цифрової трансформації» – так пояснюється значення терміну в тексті документа.
У контексті відновлення української енергетики такі пріоритети означають якісну трансформацію галузі та поглиблення її інтеграції з ринком ЄС. Тому питання переходу до розширення виробництва електроенергії з відновлюваних джерел із максимальною користю для національної економіки набуває дедалі більшої актуальності.
Щоб знайти відповідь, українські і європейські фахівці об’єдналися та провели комплексне дослідженняперспектив розвитку в Україні локального виробництва обладнання, що має попит у галузі відновлювальної енергетики (ВДЕ), – сонячних панелей, вітрових турбін і накопичувачів енергії. Дослідницький проєкт був реалізований німецькою консалтинговою компанією Berlin Economics і державним підприємством «Укрпромзовнішекспертиза» за участі громадської організації «Інститут розвитку національної економіки».
Напередодні офіційної презентації цього звіту в Україні Mind мав ексклюзивну можливість ознайомитися з його ключовими висновками, огляд яких пропонує своїм читачам у цій публікації.
Промисловий потенціал
Як розповів Mind учасник проєкту Вадим Ємець, керівник ГО «Інститут розвитку національної економіки», міжнародна група експертів вперше оцінила потенціал України в локалізації виробництва обладнання для технологій «зеленої» енергетики у світовому контексті, де позиції лідера останніми роками відвоював Китай.
Вони здійснили аналіз можливостей розгортання повного циклу виробництва сонячних панелей, вітрових турбін і літій-іонних акумуляторів, провели порівняння вартості створення такого виробництва в Україні та за кордоном, окреслили ключові проблеми, що впливають на його інвестиційну привабливість, а також розробили рекомендації для уряду щодо подальших кроків зі стимулювання розвитку відповідного виробництва в Україні.
«Головна цінність цього звіту для бізнесу полягає в тому, що він окреслює орієнтири: які напрями виробництва обладнання для «зеленої» енергетики є найбільш перспективними для розгортання в Україні, які умови необхідні для їхньої реалізації та які рішення має ухвалити уряд для використання наявного потенціалу. Для підприємців «зелена» енергетика перестає бути абстрактним поняттям, адже вони отримують чітке уявлення про інвестиційні можливості у цій сфері», – пояснив Вадим Ємець.
У підсумку результати дослідження, проведеного за фінансової підтримки European Climate Foundation, показали, що найкращі перспективи в Україні має виробництво вітрових турбін. Це пояснюється вже наявним досвідом у цій галузі, налагодженим випуском окремих компонентів – генераторів, мотогондол, веж, а також сировинною базою – покладами заліза, марганцю, галію та графіту в українських надрах.
Для масштабного виробництва сонячних панелей в Україні потрібно збудувати заводи з виробництва базових конструкційних матеріалів, а саме: полікристалічного кремнію та листового скла.
«Перевагою для цього є низка можливостей включно з наявністю високоякісних кварцитових пісків, досвіду виробництва полікристалічного кремнію та потужностей із проєктування такого виробництва», – каже співавтор дослідження, директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза» Володимир Власюк.
Щодо літій-іонних акумуляторів, то в Україні поки що немає практичного досвіду, однак є запаси сировини, які можуть бути використані в майбутньому для їх виробництва. Такою сировиною є поклади літію та графіту, з яких відповідно можна виробити акумуляторні катод та анод.
Та за певних умов усі три згадані напрями можуть у перспективі перетворитися на важливі сегменти, які відіграватимуть значну роль у відновленні та розвитку повоєнної української економіки й енергетичного сектору.
«Існує очевидна потреба у прискореному впровадженні ВДЕ та акумуляторних батарей. Цей підвищений попит у поєднанні з іншими стратегічними можливостями може сприяти утворенню належних умов для локалізації виробництва «зелених» технологій в Україні», – зазначається у звіті, створеному під егідою Berlin Economics.
До того ж Брюссель ставить за мету скоротити залежність від Китаю в імпорті «зелених» рішень. Тому локалізація виробництва обладнання має бути спрямована не лише на задоволення внутрішнього попиту, а й на сприяння інтеграції України в європейські ланцюги постачань.
На думку експертів, вигідне географічне розташування, потужний потенціал ВДЕ та процес євроінтеграції теж створюють передумови для позиціювання України як довгострокового енергетичного партнера Євросоюзу. Це актуальна перспектива, враховуючи цілі ЄС зі скорочення викидів парникових газів на 55% до 2030 року та на 90% до 2040-го (порівняно з рівнем 1990 року) і план REPowerEU, який передбачає збільшення частки ВДЕ до 45% до 2030 року.
Основні конструктивні елементи вітрового генератора. Джерело: ДП «Укрпромзовнішекспертиза»
Локальні можливості для вітрової генерації
Як зазначається в дослідженні, виробничо-збутовий ланцюг вітрових турбін складається більш ніж із 8000 компонентів, серед яких – габаритні елементи (лопаті понад 100 м завдовжки), які потребують високої інженерної точності та складної логістики.
Для галузі вітроенергетики критично важливою є розвинена промислова база, а також налагоджені ланцюги постачань складових елементів. В Україні вони частково сформовані завдяки історичному досвіду, ресурсній базі та зв’язкам із суміжними секторами (зокрема, виробництвом енергетичного обладнання та промислових турбін).
Собівартість виробництва вітрових турбін (потужність 3-4 МВт)
Показовим прикладом є завод «Френдлі Вінд Технолоджі», який був заснований 2012 року на базі Краматорського заводу важкого верстатобудування під назвою «Фурлендер Віндтехнолоджі». Це підприємство мало потужність виготовлення до 100 турбін на рік (3,5–5,2 МВт) з часткою локалізації до 80%. У 2022 році, з початком повномасштабної війни, воно було релоковане до міста Перечина (Закарпатська обл.), що супроводжувалося зміною назви.
Відтоді й рівень локалізації знизився до 50–55% унаслідок втрати вітчизняних постачальників металопрокату та сталевих заготовок (йдеться про Маріупольський металургійний комбінат, «Енергомашспецсталь», «Дніпроспецсталь»). Поточний випуск «Френдлі Вінд Технолоджі» становить 25 турбін на рік, з планом збільшення до 40 одиниць у 2026 році.
Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини» (колишній «Турбоатом») – найбільший виробник промислових турбін (теплових, атомних, гідравлічних), який має потенціал адаптації потужностей для виробництва вітрових турбін.
Згаданий досвід показує, що виробництво обладнання для ВДЕ в Україні може бути конкурентоспроможним і має перспективи для розвитку.
Склад сонячної панелі. Джерело: ДП «Укрпромзовнішекспертиза»
Сонячна енергетика з українським акцентом
Світовий ланцюг створення вартості сонячних фотоелектричних систем є висококонцентрованим. У ньому домінує Китай завдяки здатності виробляти всі ключові компоненти за найнижчою ціною. Конкуренцію йому зможуть скласти лише ті виробники, що орієнтуються на масштабні ринки збуту, володіють розвиненими виробничими потужностями та мають доступ до дешевого фінансування, що дозволяє випускати якісну продукцію за конкурентними цінами.
Володимир Власюк у розмові з Mind звернув увагу на можливості створення в Україні повного ланцюга випуску обладнання для сонячної енергетики – від полікристалічного кремнію до готових сонячних панелей.
Зараз напрям виробництва сонячних панелей заблокований залежністю від імпорту з Китаю кремнієвих пластин. Китай може регулювати ціну на такі пластини, і тим самим визначати рентабельність виробництва готових панелей, де ці пластини є основним компонентом собівартості.
На думку експертів, щоб обійти цей бар’єр, Україні потрібно побудувати завод із випуску полікристалічного кремнію, а краще – полі- і монокристалічного кремнію. Ця продукція є основним конструкційним матеріалом для виробництва кремнієвих фотопластин і мікрочипів. Тож поява такого заводу закладе основу для розгортання довгого ланцюжка зі створення доданої вартості як в обладнанні для сонячної генерації, так і в електроніці.
Для появи такого заводу в Україні є сировина у вигляді високоякісних кварцитів, а також досвід у проєктуванні такого виробництва. Ці знання, до речі, успішно застосував Китай, коли запросив на роботу наших проєктантів у 1990-ті роки. Орієнтовна ціна будівництва – близько $1 млрд. Але доступ до дешевих кредитних ресурсів може скоротити витрати.
Автори дослідження також вказують на те, що низька вартість робочої сили – одна з головних конкурентних переваг України у виробничому сегменті. Для заводу сонячних панелей потужністю 1 ГВт в Україні витрати становлять 1,1 євроцента/Вт проти 5,5 – у Німеччині та 6,7 – у США.
Додаткові сильні сторони України – високий рівень інженерної та ІТ-освіти, а також досвід фахівців у суміжних галузях. Але війна та міграція зменшили кадровий резерв, особливо у сфері монтажу й інсталяції, що вимагає розвитку спеціалізованих навчальних програм, щоб уникнути дефіциту працівників.
«Чисто економічна конкуренція з Китаєм буде складною, оскільки він уже збудував резерв потужностей, щоб завадити появі подібних заводів в інших країнах. Але варто брати до уваги й безпекові питання для зміцнення ланцюгів постачання критичних матеріалів. Тому економічна ефективність – не єдиний критерій, на який має орієнтуватись Україна разом із партнерами з ЄС і США при будівництві такого заводу в Україні», – зазначає Володимир Власюк.
Як ідеться в дослідженні Berlin Economics: «На шляху до вступу в ЄС Україні важливо активніше інтегруватися в європейський ланцюг доданої вартості, у тому числі через просування експорту та забезпечення стимулів для виробників. Можливе партнерство із сусідніми країнами (Польща, Румунія), які розвивають власні сонячні технології, для взаємного забезпечення окремими складовими сонячних панелей».
Українські сонячні, вітрові та накопичувальні потужності
А як щодо «своїх» акумуляторних батарей?
Україна перебуває на ранньому етапі інтеграції у виробничо-збутовий ланцюг літій-іонних батарей, проте має певний ресурсний потенціал і досвід. Зокрема, на території країни є власні запаси літію, марганцю та графіту, які можна розробляти після завершення війни. Ці компоненти є ключовими у виробництві накопичувачів енергії, тому їхні поклади формують основу для нового напрямку в енергетичній промисловості.
Ситуацію певною мірою ускладнює світовий надлишок виробничих потужностей у Китаї, що знижує ціни та створює бар’єри для нових гравців.
Щоб зменшити залежність, Євросоюз і США зараз активно шукають шляхи диверсифікації ланцюгів постачання. Україна має змогу позиціювати себе як стратегічний партнер, особливо у видобувній і переробній галузях, забезпечуючи стабільний ланцюг постачання критичних напівфабрикатів та компонентів на підприємства західних партнерів.
Провідні постачальники фотоелектричних модулів за обсягом постачань у першому півріччі 2025 року
Джерело: Solarbe Consulting
Економічний ефект
Експерти оцінили, що до 2050 року Україні знадобиться обладнання для відновлюваної енергетики на суму $84,5 млрд. Якщо весь цей обсяг буде вироблено в Україні, то галузь зможе забезпечити значний макроекономічний ефект, зокрема зростання ВВП країни приблизно на 41%.
Найбільші переваги матимуть такі дотичні напрями як виробництво електричного устаткування, оптова й роздрібна торгівля, транспорт і складське господарство, а також металургійна промисловість. Зростання економічної активності стимулюватиме створення нових робочих місць і підвищення рівня життя населення.
Після завершення програми модернізації енергосистеми та збільшення частки ВДЕ-генерацій, в Україні зростатиме щорічна потреба в заміні застарілих СЕС і ВЕС. Оскільки середній строк експлуатації обладнання становить 20–25 років, постійна заміна й ремонт стануть стабільним джерелом внутрішнього попиту.
Формуванню кластеру також сприятиме пільгове оподаткування для інвесторів, пільгове фінансування державним коштом і будівництво індустріальних парків зі спеціальними режимами.
Додаткову роль мають відігравати й механізми енергоринку, які стимулюють попит на ВДЕ. Це, зокрема, гарантії «зеленого» походження електроенергії, які допомагають уникати додаткових витрат при експорті товарів, і запровадження Net Billing – моделі розрахунків між власником ВДЕ та оператором енергомережі, яка передбачає можливість заробітку на продажу надлишків і купівлі дефіцитних обсягів електроенергії за різними тарифами.
У підсумку експерти вказують на перспективи масштабної розбудови енергетичного сектору з поступовим підвищенням рівня локалізації обладнання.
«Протягом наступних 25 років інвестиції в енергетичний сектор перевищать $100 млрд. Без локалізації ці витрати збільшуватимуть імпорт, а не внутрішнє виробництво. Натомість локалізація стимулюватиме внутрішні інвестиції та наукові дослідження», – роблять висновок автори дослідження з Berlin Economics.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
