Книга місяця: навіщо читати фантастичний роман Салмана Рушді «Два роки, вісім місяців і двадцять вісім ночей»

Сюжет. Наприкінці XII століття в Іспанії, якою тоді володіли араби, жив суддя, особистий лікар халіфа і філософ Ібн Рушд. Через вільнодумні погляди його було заслано із Севільї до маленького села, де він, уже літній чоловік, познайомився з чарівною жінкою Дунією, яка народила йому незліченну кількість дітей. Філософ, як і багато великих мислителів, виявився людиною ненадійною, дітей своїх не визнав, натомість нарік їх Дуніязатом − племенем, що населить всю Землю. І покинув свою чарівну коханку, так і не дізнавшись, що весь цей час − два роки вісім місяців і двадцять вісім ночей − з ним була джинія, прекрасна Царівна Блискавок.

Мине 800 років – і почнеться війна світів, у якій нащадки Ібн Рушда і Дунії битимуться з джинами-чародіями. Великими містами, від Нью-Йорка до Лондона, керуватиме ірраціональне, пануватиме безлад і ставатимуться дива. З’являтимуться пророки антигравітації, а серця людей захопить «посткохання». Два роки, вісім місяців і двадцять вісім ночей проминуть у запеклій боротьбі між двома світоглядами: вільним антропоцентричним і тоталітарним теоцентричним. У цій війне не може бути компромісів – і переможе лише одна зі сторін.

Видавництво: «Видавництво Старого Лева».

Наклад: 3000 примірників.

Бекграунд. Твори Салмана Рушді, одного з найвідоміших романістів сучасності, зазвичай зараховують до магічного реалізму. Магія, про яку пише Рушді, походить з Індії, арабських казок і аверроїзму. Зокрема, «Два роки, вісім місяців і двадцять вісім ночей» є присвятою «Казкам тисячі й однієї ночі».

Водночас твір Рушді – це майстерний ребус, в якому зашифровані численні натяки на сьогодення, його президентів, диктаторів, окремі країни. Зевс, Індра, Платон, Шопенгауер, Магрітт, ZZ Top… Письменник, подібно до своїх неспокійних джинів, крутитиме читача у вирі алюзій. І лише сприйнявши «Два роки...» як взірець інтелектуальної літератури, якій притаманні неабияке почуття гумору та іронії, оповідь заради оповіді, можна сповна насолодитися масштабним сюрреалістичним полотном, що поєднує, здавалося б, цілком непоєднувані речі.

Не випадковою є схожість між прізвищем Рушді та іменем одного з героїв Ібн Рушд. У своїх мемуарах, які вийшли 2012 року, письменник зазначав, що його батько змінив прізвище саме на честь великого мислителя. Якщо дуже постаратися, в останньому на сьогодні романі Рушді (наприкінці цього року в США має вийти новий твір – Golden House) можна знайти багато автобіографічних елементів.

Вам сподобається, якщо: ви полюбляєте мовні ігри і складну образність, які не дають мозку розслабитись, а також прагнете літератури для роздумів, а не для відпочинку.

Вам не сподобається, якщо: ви далекі від культури Сходу, а від книги хочете, щоб вона була реалістичною і зі струнким сюжетом без філософствувань.

Головна причина прочитати: знайти межу між літературною містифікацією, стилізацією та провокацію. У романі «Два роки, вісім місяців і двадцять вісім ночей» Рушді доволі прямолінійно висловлює свої політичні погляди. Письменник критикує ісламських фанатиків, іронізує над американською демократією, але робить це як справжній казкар: граючись словами і видаючи сентенції, варті цитування.

---

Ще три новинки квітня

Патрік Модіано, «Щоб не загубитися у місті»

Роман лауреата Нобелівської премії з літератури 2014 року. Тонкий психологізм, вишукана оповідь, історія, що залишає по собі інтригу і бажання закрити цей зумисно відкритий фінал, роблять читання «Щоб не загубитися у місті» інтелектуальним задоволенням. У центрі твору − письменник-відлюдник, який завдяки непередбачуваному випадку поринає у спогади. Подорож у минуле воскрешає загадкове кохання, а заразом і відчуття, що людині для щастя потрібна інша людина.

Колсон Вайтхед, «Підземна залізниця»

Кілька тижнів тому роман Вайтхеда отримав Пулітцерівську премію, перед тим ставши літературною сенсацією, яку рекомендували Опра Уїнфрі та Барак Обама. Це пронизлива у своїй простоті й відвертості розповідь про рабиню Мейбл, яка, щоб урятувати свою маленьку дочку, вирішує втекти від господаря підземною залізницею, що веде туди, де можна стати вільною. «Світ може бути лихим, але люди не мусять такими залишатися, адже можуть відмовитися від зла», головне − опанувати безнадію і діяти, адже ризик − це шлях до світу та свободи.

Ніколь Версхооре, «Боги»

Чи справді всі рішення ухвалюють боги? Що робить людину справжньою? Чи розкриває кохання нашу сутність? Відповіді на ці питання містяться в оповіданнях зі збірки «Боги» бельгійської письменниці та журналістки Ніколь Версхооре. Нове для українського читача ім’я добре відоме у франкомовному світі. Стиль Версхооре нагадує репортаж, але ведеться він не з місця подій, а з емоційних глибин, звідки промовляти значно важче. Жива, невимушена, трохи меланхолійна проза письменниці прагне діалогу з читачем, відмовлятися від якого − робити гірше тільки собі.