«Відьма» («Тельма»): чим цікавий містичний трилер від норвежця Йоахіма Трієра

Сюжет. Тельма приїхала вивчати біологію до Осло. Батьки хвилюються за доньку: щодня у телефонних розмовах перевіряють, чи вчасно вона повернулася додому, і навіть знають розклад її занять.

Родина Тельми – дуже релігійна, тому на першій студентській вечірці дівчина відчуває дискомфорт. Однокурсники не розуміють, як це – не вживати алкоголь і не курити, якщо ти нарешті отримав свободу. Невдовзі Тельма наважується взяти від життя максимум і потрапляє у вир нового досвіду: перша найкраща подруга виявляється водночас і першим коханням. Взаємним і палким.

Та разом із цим у дівчини починаються дивні напади, подібні до епілептичних. А навколо неї у цей час коїться щось незрозуміле: речі переміщуються у просторі, гасне світло… Ретельне медичне обстеження доводить, що напади – наслідок стресу, а не епілепсія. Тельма дізнається, що з дитинства її батько-терапевт давав їй сильні заспокійливі. Дівчина розгублена: як діяти далі, щоб нарешті віднайти спокій і полегшення?

В українському прокаті: з 22 березня

Бюджет: 45,7 млн норвезьких крон

Бекґраунд. Оригінальна назва стрічки – «Thelma». Helheim, скорочено Helm, в германо-скандинавській міфології означає «світ мертвих». Це також співзвучно із англійським hell, що перекладається як «пекло». Тому в українському прокаті стрічку вирішили випустити під назвою «Відьма».

Прем’єра фільму відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Торонто та отримала прихильні відгуки преси. Минулого року стрічка висувалася від Норвегії на здобуття «Оскара».

Для українських глядачів «Відьма» стане першим фільмом Йоахіма Трієра, який можна побачити на широкому екрані. Його попередня робота «Голосніше, ніж бомби» за участі Ізабель Юппер, Джессі Айзенберга та Гебріела Бірна була номінована на «Золоту пальмову гілку» у Каннах.

Йоахіма Трієра споріднює із данським кінорежисером Ларсом фон Трієром не лише прізвище, а й любов до вивчення потаємних бажань сумирних скандинавів, у душах яких іноді водяться ще ті «чорти». Та на відміну від стрічок данця, після перегляду фільмів норвежця Трієра немає важкості. Все, що він зображує, виглядає дуже природно (до слова, природи у «Відьмі» багато) і жодним чином не викликає відрази. А реальність плавно перетікає у міфологію і фантазії персонажів, як продовження їхньої сутності.

Водночас, режисерові вдалося зробити дуже тонкий «хірургічний надріз» у тому самому місці, де стикується віра і релігія. У понятті більшості людей це поєднання зрослося, а у фільмі воно кровоточить. Адже справжня віра зміцнює насамперед віру в самого себе, а надмірна релігійність, навпаки, її вбиває. І героїні, приголомшеній контрастом між світом релігії, в якому вона росла і виховувалася, і світом сучасної свободи (читай – вседозволеності), належить віднайти саме віру в себе. Вилікуватися від самозречення, пройти дно, в якому вона саму себе сприймає як аномалію (напади – чистої води психосоматика), порушити безліч заборон і прийняти себе як носія особливого дару. Нехай і не канонічного у розумінні сім'ї.

«Відьму» можна розглядати і як гучне мистецьке засвідчення, що думки матеріалізуються. Фільм за тематикою і настроєм перегукується із трилером «Дівчина в тумані» Донато Каррізі, який з’явиться в українському прокаті уже з 29 березня. Каррізі, як і Йоахім Трієр, досліджує тему «солодкого плоду», а також вплив родини і виховання на подальше світосприйняття людини.

Вам сподобається, якщо: ви любите неквапливе скандинавське кіно, якому властива інтрига і певне напруження, але водночас події розгортаються без надриву і поступово сягають гармонійного завершення.

Вам не сподобається, якщо: ви віддаєте перевагу ритмічним екшнам чи жахам – за трейлером та назвою може здатися, що містика у стрічці переважає, хоча філософська складова, символізм та естетика кадру мають у ній не менше значення.

Головна причина подивитися: прослідкувати тонке психологічне дослідження відносин сучасних батьків і дітей, європейського суспільства і релігійного світу, побачити своєрідне трактування загадкового і непередбачуваного хюґе. І вкотре переконатися у тому, що справжнє самопізнання неможливе без інвазійних методів діагностики.