«Собака Електроніка 40 років по тому»: чим може бути цікавий український дитячий фільм «Фокстер і Макс»

В український прокат вийшов вітчизняний ігровий фільм «Фокстер і Макс». Перше, чим встигла відзначитися картина, ще навіть не з'явившись на екранах, – своєю цільовою аудиторією. Стрічка позиціонується як кіно для дітей та підлітків, що вже можна вважати подією: в Україні давно очевидний тотальний дефіцит такого роду кінопродукції. При бюджеті в 40 млн грн 90% витрат взяла на себе держава. Режисером виступив Анатолій Матешко, найбільше відомий глядачеві за серіалом «День народження Буржуя» і фільмом «Трубач».

Сюжет. У центрі сюжету – 12-річний хлопчина Макс, що «у кращих традиціях» страждає від булінгу в школі та нерозділеного кохання до однокласниці. Спроби самовираження у підлітка зводяться в основному до таємного захоплення графіті. А в цей час співробітники якоїсь секретної лабораторії протистоять злочинцям, і втрачений під час погоні балончик з нанофарбою випадково потрапляє до рук саме Максові. Хлопчина малює на стіні собаку, який «оживає», стаючи нанороботом, і згодом – кращим другом. А заодно – і «перепусткою» в нове життя, сповнене суперздібностями, пригодами і випробуваннями. Злочинці намагаються роздобути чарівного пса, і кінець кінцем їм це вдається, отже герою доводиться виявляти вже свої власні вольові якості.

Бекґраунд. Сюжетна основа очевидно «запозичена» у радянського культового телефільму – «Пригоди Електроніка» (1979), де за роботом Електроніком та його роботом-собакою ганяються злочинці, щоб використовувати для пограбувань. У «Фокстері і Максі» роботизовано лише собаку, і тут це (як можна здогадатися з назви самої стрічки) фокстер'єр, а не ердельтер'єр, як у кіно сорокарічної давнини.

Плюси і мінуси. Загалом фільм явно перенасичений запозиченнями, навіть як для постмодерністської картини і «витвору» канадського сценариста, якого залучили до роботи над «Фокстером...». Прийом, коли «нанопес» стає прозорим, явно відсилає дорослого глядача до фантастичного бойовика «Хижак» (1988) з Арнольдом Шварценеггером: там цей трюк неодноразово утнув небезпечний інопланетянин. «Повітряна» бійка в фіналі – копія бойових прийомів героїв «Матриці». А ідея, коли якась «чарівна» тварина допомагає недолугому героєві стати «молодчиною» – запозичена з казок: так вчиняли зі своїми підопічними багато персонажів, починаючи з Кота у чоботях.

Якщо роботи і девайси виглядають дуже «жваво», то гра багатьох акторів у картині – навпаки, занадто «штучною» і схематичною. Наприклад, цим можна дорікнути польському акторові Томашу Освецінському, що зіграв ватажка мафії. Так, типаж колоритний – м'язи, татуювання, але виглядає надто вже оперетковим лиходієм і безперервно повторює заїжджений штамп, нібито він «новий Наполеон». Приємним винятком є хіба що головний герой, помічник мафіозі і грабіжник-ніндзя, що переметнувся від мафії до «хороших»: актор Максим Томчик, який зіграв останнього, серйозно може потіснити в якості «українського Бреда Пітта» Романа Луцького, що раніше знявся в ролі Олексія Поповича (Олешка) в «Сторожовий заставі».

З плюсів, окрім спецефектів, варто відзначити сюжетну ідею, за якою мікронаноботи слідують за уявою господаря, намагаючись втілювати його найсміливіші мрії. Є непогані словесні знахідки: «Фрактальних снів вам», «Що ви закрутили, ботові діти!», «Я вас на молекули рознесу» тощо. Гарні й саундтреки – сучасна українська музика у виконанні ТНМК і Монатика.

Враження Mind

«Фокстер і Макс» – відмінне фентезі для одноразового перегляду з дітьми. Якщо піти на сеанс всією родиною – нудьгувати не доведеться. Опитаній на виході з глядацької зали дітлашні дуже сподобалися «собака, Макс і супербійки – на початку і в кінці». Але на повторний перегляд стрічка явно не тягне. У зв'язку з цим навряд чи є підстави передбачати для неї такий само касовий успіх, як у фентезі «Сторожова застава» (2017) режисера Юрія Ковальова, який при бюджеті в 40 млн грн зібрав 20 млн грн, що за українськими мірками – геть непогано.