Китай має змогу імпортувати із США обіцяну кількість енергоресурсів, але чи захоче - OilPrice

На загальну думку, зобов’язання в енергетичній галузі, які на себе взяв Китай в межах «першої фази» торгової угоди з США виконати неможливо. Цей висновок є невірним, пише галузеве видання OilPrice, натомість головне питання полягає у тому, чи хоче Китай це зробити.

Як відомо, за умовами угоди, Китай погодився в 2020 році закупити енергетичних продуктів на $18,5 млрд , в 2021- на $33,9 млрд, що на $52,4 млрд більше, ніж в 2017.

В енергетичному розділі укладеної угоди записано, що Китай буде закуповувати в Америці скраплений природний газ (СПГ), сиру нафту, нафтопродукти і вугілля, але там не вказується, якій із цих товарних груп буде відданий пріоритет і в якій мірі.

Експерти видання вважають, що «елемент сирої нафти є найскладнішим з низки нових квот на енергопродукти з двох причин». По-перше, для досягнення встановлених показників потрібні дуже великі перевізники сирої нафти (VLCC), що різко збільшить затрати на перевезення в кінцевій ціні сирої нафти для китайських покупців. Друга причина, через яку нові квоти на сиру нафту вважаються найважчими для виконання, полягає у тому, що логістичні проблеми (і викликані ними додаткові видатки) будуть викликані реконфігурацією, необхідною більшості китайських НПЗ, які орієнтовані на переробку більш важкої нафти (американська WTI є більш легкою та солодкою, ніж з Близького Сходу).

«Однак жодна з цих причин не є достатньою для того, щоб створити істотну проблему для нової структури влади в Китаї, яка почала формуватись, коли Сі Цзіньпін вступив на посаду Генсека Компартії КНР в листопаді 2012 року, а потім і президента Народної Республіки Китаю в березні 2013»,- пише видання.

З того часу,як говорять експерти, влада КНР «підкреслює переваги самостійності та прагне розвивати відносини з глобальними партнерами, щоб компенсувати припинення конструктивної взаємодії з США».

Це зрушення у свідомості проявилось у розширенні та поглибленні ролі Компартії у всіх ключових галузях економічного керівництва в країні та посиленням політичного нагляду за держпідприємствами Китаю.

«Сі скасував делегування економічного управління владі КНР, за яке виступав Ден Сяопін,створюючи (Комуністичні) партії керівних груп для визначення політики та використовуючи пленуми для визначення політичних цілей», – розповів Джонатан Фенбі, глава дослідницької групи по Китаю TS Lombard в Лондоні.

Нещодавно ЦК Компартії випустив нову добірку правил для держкомпаній національного рівня, які вимагають, щоб «усі основні ділові та керівні рішення повинні обговорюватись осередком Компартії в Китаї, до того, як вони будуть представлені раді директорів або керівництву компанії». Вищезгадані партійні осередки наразі є приблизно у 90% держпідприємств і «підзвітні вони тільки внутрішнім Компартіям».

В загальних рисах,як вважають аналітики, підхід Китаю до забезпечення енергетичних потоків має два аспекти: по-перше, через розвиток багаторівневих відносин з країнами,які мають величезну кількість відносно дешевих, але високоякісних запасів нафти та газу, на які можна покладатися десятиліттями; а по-друге, шляхом розробки власних родовищ в країні.

Для Китаю ідеальним напрямком була співпраця з Іраном та Іраком, які обидва мають великі запаси нафти та газу і обидва потребують величезного фінансування, технологій та досвіду, не кажучи вже про китайський голос в ООН.

Прямо зараз для Китаю першочерговим завданням є надійне забезпечення його енергопотреб, що може заспокоїти США щодо питання імпорту енергоресурсів в межах «першої фази». Китайська сторона, скоріше за все, на думку аналітиків, скасує 5%-ий податок на імпорт сирої нафти з США, 25% – на СПГ і 25%-на вугілля.

З іншої сторони згода США з питань енергоносіїв «дозволить Китаю робити те, що він насправді хоче робити, тобто погодитись з сільськогосподарськими елементами «першої фази» і уникнути сварки із США з питань технологій, зокрема, стосовно Huawei.