«Майно і побутову техніку вивозять «Камазами», гвалтують навіть 11-річних дівчат» – The Insider про життя в окупованому Херсоні

«Майно і побутову техніку вивозять «Камазами», гвалтують навіть 11-річних дівчат» – The Insider про життя в окупованому Херсоні

«Бабуся називає росіян німцями, і жодне телебачення, до якого їх підключили, на неї не вплинуло…»

«Майно і побутову техніку вивозять «Камазами», гвалтують навіть 11-річних дівчат» – The Insider про життя в окупованому Херсоні
фото DR

Видання The Insider зібрало розповіді людей, які просто зараз знаходяться в окупованому російськими військами Херсоні або їм пощастило звідти вирватися.

Херсон перебуває під окупацією російських військ з початку березня. З міста виїхали близько половини мешканців, а з області – кожен п'ятий. Ті, хто залишився, спочатку виходили на мітинги на підтримку України.

Але потім окупанти влаштували терор. Місцеві жителі розповіли The Insider про масові викрадення, тортури, грабежі та згвалтування.

Сергій: «Під'їжджав «Камаз» із солдатами, усю сім'ю виставляли з дому на вулицю, а побутову техніку виносили»

“У Херсоні я працюю волонтером. Ми отримуємо багато повідомлень про крадіжки у квартирах. В одному із сіл російські військові силою забирали у місцевих транспорт. Іноді машини повертали, іноді ні. Були й випадки, коли під'їжджав «Камаз» із солдатами, усю сім'ю виставляли з дому на вулицю, а побутову техніку виносили (пральні машини, пилососи, фени, мало не витяжки), дружно вантажили у машину й вивозили. Після цього у селищі почалися побиття місцевих мешканців. У селі на північному сході Херсонської області двох дівчат згвалтували: одній 11 років, другій – 14. Сусіди їхніх родин кажуть, що це зробили кадировці. Водночас чоловіків та жінок у підвалах били. Їх не допитували і не катували, це був просто виплеск агресії – били, щоби бити.

Через це жорстоке поводження місцеві жителі були змушені вночі йти з села, залишивши все, що ще не встигли винести окупанти. Окупаційна влада не дозволяла пересуватися містами та селами на захоплених територіях, але вони, ризикуючи життям, вирішили втекти.

Я знаю одну сім'ю, яка так втікала: люди похилого віку з дітьми, онуками та речами на животі переповзали через поля, щоб їх не помітили окупанти. Тільки там, де росли дерева, вони могли вставати та йти нормально. А потім знову на животах повзли до українських блокпостів, де їх зустрічали, обігрівали, давали одяг і далі вони вже їхали до родичів та друзів.

Тиждень тому одного жителя Херсона, який виїжджав із окупованого міста, на одному з російських блокпостів зупинили та стали оглядати. У тому числі вміст рюкзаків та сумок. В одній із сумок вони знайшли забуті там із зими рукавички та український прапор. Це була необережність цієї людини. Він просто забув заглянути в цю кишеню. Цей прапор став для росіян червоною ганчіркою.

Вони стали обшукувати машину, мало не знімаючи обшивку, людей роздягали до трусів, постійно били, причому били по внутрішніх органах, у районі нирок. Ставили провокаційні питання типу «Як ставишся до росії?» І будь-яка відповідь, що не задовольняє їх, була приводом бити сильніше.

Вагітну дівчину катувала та била жінка

Ще в середині чи на початку березня у Херсоні вагітну дівчину на вулиці зупинив російський патруль. За її словами, у складі патруля була жінка. Почали перевіряти кишені, у телефоні знайшли її листування з другом, який служить у ЗСУ. Через те, що вона спілкується з військовим, її заштовхали в машину, відвезли з мішком на голові до якоїсь будівлі, де довго допитували та катували. Причому била саме жінка, що дуже сильно дивує. А чоловіки погрожували згвалтуванням. Потім її просто викинули з машини зі словами: «Скажи спасибі, що жива залишилася».

9 травня у Парку Слави у Херсоні був фейковий мітинг на честь дня перемоги, і туди виходили херсонці з жовтими стрічками на грудях як символ протесту проти окупації. Усіх цих людей забрали в невизначеному напрямку, деякі з них досі не повернулися додому.

Ольга: «Мама відчинила хвіртку, і до її голови приставили дуло автомата»

Мій тато був на ринку, намагався знайти продукти, бо у Херсоні зараз дефіцит товарів. Удома була лише моя мама Ірина та молодший брат Сашко. Ми живемо в приватному будинку, у нас два паркани – один з них легко зламали два російські солдати. Вони підійшли до вікна і постукали. Мама пішла на вулицю дізнатися, що сталося.

Як тільки вона відчинила хвіртку, до її голови приставили дуло автомата: «Руки вгору!» Запитали, де мій батько. Мати відповіла, що він пішов на ринок. Потім запитали, хто ще є у хаті. Мій молодший брат теж вийшов надвір до матері. За словами мами, вони спілкувалися за принципом «добрий і поганий поліцейський», один погрожував та кричав, інший вів світську бесіду: «Де ви працюєте? А де ти вчишся? Чи продаєте ляльок ручної роботи?”

Потім вони почали перевіряти телефони. Весь цей час наш пес Боня (звичайна невелика дворняга) гавкав. Тут солдат повернувся до мого брата: 

“Бачиш цього дядька з автоматом? Він дуже любить робити собачкам боляче. Заспокой собаку». Брат пішов і зачинив собаку на задньому дворі.

Додзвонившись батькові, вони спитали, скільки йому йти з ринку додому. Вони засікли 10 хвилин і стали чекати. Виявилося, що на вулиці стояло ще шестеро солдатів. Тобто вісім солдатів прийшли забирати одну мирну людину! 

Коли батько прийшов, вони завели його до хати. Далі був обшук: ящики, рюкзаки, полиці, ноутбуки та інше. Років сім тому, ще навчаючись у школі, я була членом Євроклубу. Тож у моїй кімнаті був маленький прапор Євросоюзу, який солдати розірвали на маленькі шматки та розкидали по кімнаті. Якась клоунада, і я посміялася б, якби не те, що сталося далі.

Вони забрали з собою мого батька: «Ми поговоримо і повернемо його». Це було 7 травня о 13.30. З того часу ми про нього нічого не знаємо. Ми не розуміємо, куди його забрали і навіщо. Мій батько – звичайна людина, ніяк не пов'язана з політикою, він усе життя чесно працював і дбав про нас.

Пізніше я побачила десятки історій, схожих на нашу. Саме 7 травня було проведено масове «зачищення» чоловіків у місті. Хто це зробив? Кому це потрібно? Яка їхня мета? І головне питання, від якого щодня ми захлинаємося сльозами: чи живий мій батько?

Анастасія: «Чоловіків по черзі відводили до підвалу і били»

Вибухи у Херсоні розпочалися з перших днів війни. Моя бабуся живе поруч із Чорнобаївкою, у неї тремтять стіни. Російські військові з початку березня почали їздити по Херсону як у себе вдома на машинах із символікою Z – і військові, і цивільні машини, всі розмальовані.

Місцеві жителі постійно виходили на мітинги, поки їх не почали розганяти. Спочатку стріляли у повітря, але люди все одно виходили, потім застосовували сльозогінний газ і світлошумові гранати. Вони намагалися роздавати свою гуманітарну допомогу, а люди демонстративно посилали їх і нічого не брали. Потім у місті почався дефіцит через те, що вони закрили в'їзд та виїзд, не пускали жодних машин з українською гуманітарною допомогою чи машин з продуктами.

Вже через 10 днів у супермаркетах були порожні полиці, люди запанікували. У супермаркетах зараз є макарони, чай і кава. На ринку є все, люди возять продукти самі, виїжджають на свій страх і ризик і привозять, що можуть. Коли сильний дефіцит почався, деякі були змушені брати гуманітарну допомогу з росії, інші проїжджали повз них, знімали їх на камеру і обурювалися.

Це так званий тихий терор: у місті були російські військові, скрізь їхня символіка, люди відчували себе безпорадними та беззахисними. Якщо їх застрелять на вулиці або поб'ють, нікому не буде справи. Жодна поліція не може за них заступитися.

Моя мама виходить тільки по воду, її привозять у спеціальні кіоски. Коли воду завезли, мама відстояла чотиригодинну чергу, при цьому точилися бої, але люди не йшли, бо неможливо жити без води.

 З перших днів війни у нас ввели світлове маскування, коли не можна було вмикати світло, тому люди не вмикають світло досі, завішують вікна хто чим може. По вулицях їздять озброєні солдати на своїх БТР, почуваються як удома, хамлять, викрадають і б'ють людей, а ти не можеш навіть світло увімкнути, у тебе немає готівки та можливості купити нормальні продукти.

Якось вимкнули зв'язок – і мобільний інтернет, і інтернет-провайдерів, три дні взагалі зв'язку не було. Це було дуже страшно. Я з мамою щовечора розмовляю по годині, ми обговорюємо новини, спілкуємось і таким чином підтримуємо один одного. Бабуся у мене живе в області, і коли в Чорнобаївці вибухи, вони телефонують і кажуть, що у них все нормально. А тут вони були без зв'язку.

Мама боїться залишатися без зв'язку, тому пішла ночувати до подруги. О восьмій ранку вона хотіла повернутися додому, коли підходила до будинку, побачила, що там стоять дві великі машини, багато озброєних російських солдатів біля під'їзду. У нас у будинку два під'їзди, вона підійшла до одного з них, побачила сусідку. А та сказала: «Ви розвертайтеся тихенько і йдіть вниз». Мама розвернулась униз і на ватних ногах пішла назад до подруги, бо боялася, що її помітять.

Вони ж перевіряють телефони, по всьому місту постійно змінюється розташування блокпостів. Громадський транспорт, як правило, не зупиняють, а приватні машини – регулярно. Більшість із тих, хто проти вторгнення росії, у телефонах багато компрометуючої інформації. Це такий абсурд: людина, яка живе в Україні, не може мати проукраїнську позицію і має якось за це розплачуватися.

За кілька годин мама намагалася повернутися додому ще раз, машин уже не було. На вулиці сиділи сусіди, які розповіли, що хтось із них склав список людей із проукраїнською позицією з прізвищами та номерами квартир. Солдати зайшли до старости під'їзду, забрали її чоловіка. Потім чоловіків по черзі вели до підвалу і били. Староста дуже просила її чоловіка не бити, бо він нещодавно переніс операцію на серці, плакала, але його все одно побили. Його трясло, але обличчя в нього було ціле. Кілька чоловіків забрали.

Поки що немає новин, що хтось повернувся. Це вже частина терору: вони крадуть людей. І мерів населених пунктів, і їхніх заступників, забрали навіть директора Херсонського драматичного театру. Забирають майже всіх, хто в управлінні освіти працював.

8 травня росіяни повісили свій прапор, поставили колонку й увімкнули російські пісні про день перемоги.

8 травня вони почали будувати сцену на головній площі, повісили свій прапор, поставили колонку й увімкнули російські пісні про день перемоги. Це було жахливо. Херсонці збиралися провести мітинг «Херсон це Україна», але не змогли через велику кількість озброєних військових.

Це все виглядало дуже дивно: люди сидять у своїх квартирах і бояться вийти з дому, коли на головній площі звучать ці пісні. 9 травня було якесь дійство, один із херсонських політиків махав на сцені червоним прапором, привезли якихось людей з георгіївськими стрічками з Криму для масовки, вони ходили вулицями та вітали одне одного зі святом.

У Херсоні завжди відзначали день перемоги та покладали квіти, але такого «свята», як того дня влаштували, ніколи не було.

Катерина: «Дядько о 10-й ранку пішов на ринок, відтоді ми не можемо його знайти»

У мене в центрі Херсона живуть бабуся і з нею двоє синів (мої дядьки), у них інвалідність. Бабуся погано ходить, а старший син лежачий. Єдиний зв'язок зі світом у них був через дядька Валеру, він ходив за продуктами, знімав гроші у банкоматі. У дядька проблеми зі здоров'ям: він повільно ходить, у нього трясуться руки, для підтримки здоров'я він п'є спеціальні ліки.

Коли почалася війна, я постійно підтримувала зв'язок із дядьком Валерою, ми листувалися в Telegram. Я телефонувала раз на тиждень через нього, дізнавалася, яка допомога потрібна. Протягом березня та квітня мені вдавалося знайти ліки через волонтерів, друзі з Києва надсилали їм гроші, підтримували матеріально.

Пенсії за квітень бабуся не отримала. За її словами, магазини перестали працювати, вони купували продукти на ринку, там усе подорожчало втричі. Щоб зняти гроші в банкоматі (всюди приймають лише готівку), дядько Валера ходив у банк о 5 ранку, щоб зайняти чергу.

1 травня відключили зв'язок та інтернет. Як каже бабуся, приблизно о 10-й ранку дядько пішов на ринок, о 14:00 вона почала хвилюватися, але додзвонитися до нього вже не могла. Із цього дня від нього немає новин.

Я не маю жодних прямих доказів, що його забрали росіяни, тільки непрямі. У соцмережі у нього аватарка з українським прапором та написом «Путін хуйло». Я на зв'язку з подругою бабусі та розпитувала її, що могло стати приводом для викрадення. Вона сказала, що зараз у місті зупиняють усіх підряд (можуть навіть у маршрутку зайти), насамперед чоловіків, та перевіряють телефони. Вона сказала буквально: «У Херсоні заборонено Telegram, якщо ми виходимо надвір, ми все спочатку видаляємо».

Я направила всі дані до фондів, волонтерів, у Telegram-канали, де шукають зниклих в Україні, бабуся ходила навіть до росіян, у так звану «адміністрацію». Він не поступив ні до моргу, ні до лікарні, ні до поліції.

Про російську адміністрацію я хочу розповісти докладніше. Там ніхто нічого не знає, попросили прийти наступного дня з дядьковим паспортом. На питання, коли вони відкриваються, там відповіли: «Так само, як і вчора», а на запитання, коли це: «Це так само, як і позавчора». Уявляєте, яке хамство та нелюдяність. Як можна було так відповісти людині, яка шукає свого рідного?

У моєї бабусі і до війни життя не цукор було, вона важко жила, а людей, які живуть на межі бідності, зазвичай простіше налаштувати проти України, але ні. Коли бабуся мені дзвонить, вона називає росіян німцями, і жодне телебачення, до якого їх підключили, на неї не вплинуло.


Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA
Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло