Чергова спроба: як розвиватимуться відносини між Україною та НАТО

8 червня Верховна Рада України ухвалила законопроект №6470 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зовнішньополітичного курсу України)». Документом встановлюється, що набуття членства в НАТО оголошується в якості стратегічного зовнішньополітичного пріоритету української держави. За проект закону проголосувало 276 нардепів.

Варто зазначити, що зміни внесли в базові закони України – «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» і «Про основи національної безпеки України», які мають багато в чому декларативний характер. Проте, мета членства в НАТО знову стала частиною законодавчого поля України.

Яким є нинішній статус відносин? Найближче до вступу в НАТО Україна була за президентства Віктора Ющенка, коли у 2008 році було відправлено так званий «лист трьох» (за підписами президента Ющенка, прем'єра Юлії Тимошенко та спікера Арсенія Яценюка), в якому пропонувалося приєднати Україну до Плану дій щодо членства в НАТО. Але 3 квітня 2008 року на Бухарестському саміті Україна отримала делікатну відмову. І довелося задовольнитися лише Декларацією, в якій проголошувалася перспектива вступу до Альянсу в майбутньому. На даний момент це найвища точка відносин між Україною і НАТО. У 2010 році, після обрання Віктора Януковича президентом, Україна оголосила свій позаблоковий статус, який було скасовано 23 грудня 2014 року голосуванням в парламенті.

Що змінилося? Історія відносин між Україною і НАТО завжди супроводжувалася відсутністю внутрішнього консенсусу в суспільстві і досить обережною тактикою самого Альянсу.

І на перше, і на друге, безумовно, величезний вплив справляв російський фактор. На питання про можливе членство України керівництво Альянсу за роки української незалежності вже відпрацювало чергову відповідь: Київ сам досі не визначився у своєму бажанні вступати в НАТО. Тепер, коли це бажання відображено в національному законодавстві, Альянсу доведеться вводити нову тезу в діалозі з Україною.

Що відбувається в самому Альянсі? Прийнявши до своїх лав наприкінці 1990-х – на початку 2000-х близько десятка держав колишнього соцтабору, НАТО відверто вичерпало можливості для розширення. Нещодавнє приєднання до Альянсу Чорногорії – лише виняток, який завершує цей процес. До всього іншого, позиція нового американського президента Дональда Трампа щодо принципів фінансування НАТО, яку він озвучив на зустрічі організації наприкінці травня, ставить майбутнє Альянсу під серйозне питання. Україні не варто забувати, що наразі витрати кожної держави – члена НАТО на утримання організації становлять 2% від ВВП. Причому йдеться лише про гроші з національного бюджету та заборону використовувати на ці цілі зовнішні позики.

Чого побоюється НАТО? Незважаючи на те, що в різний час генсеки Альянсу вельми комплементарно висловлювалися про Україну і підкреслювали високі шанси на приєднання до Північноатлантичної сім'ї, до конкретики завжди було дуже далеко. Головний бар'єр для Альянсу, який не дає навіть натяку на розгляд України як реального члена – можлива активація ст. 5 Статуту НАТО про принцип колективної безпеки. За таких умов членство України в НАТО має стати детонатором війни всіх 29 членів Альянсу з Росією.

Що змінила АТО в Україні? Після початку антитерористичної операції Україна перестала відповідати найбільш базовому критерію членства в НАТО – відсутності оголошених і неоголошених війн на території країни, яка претендує на входження до складу Альянсу. Фактично це відкинуло Україну в перспективі інтеграції на довгі роки і озброїло керівництво НАТО вагомим аргументом, протиставити якому поки нема що.

Чи є одностайною громадська думка з цього приводу? Останнім часом українські політики говорять про те, що в суспільстві зафіксований безпрецедентний рівень підтримки вступу України до НАТО, якого не було за всі роки незалежності. Це частково правда. Найсвіжіші дослідження агентства «Рейтинг» (травень 2017 року) говорять про те, що за вступ до Альянсу виступає 46% українців при 27% проти. Але в 2015 році вступ до НАТО підтримували 64% українців, згідно з дослідженням «Центру Разумкова» та фонду «Демократичні ініціативи». Кількість противників НАТО на той час була приблизно такою ж, як зараз, – 28,5%. Сьогодні можна говорити про істотне зростання кількості тих, хто вагається. І не варто забувати, що всі опитування проводяться без урахування думки жителів Криму і Донбасу, що істотно відбивається на результатах.

Чи є рішення Ради марним? Ні. Незважаючи на те, що проголошення вступу до НАТО головним зовнішньополітичним пріоритетом України ніяк не наближає її до членства в Альянсі, держава цим серйозно покращує свої переговорні позиції. Причому одночасно і з НАТО, і з Російською Федерацією. У випадку з Альянсом Київ може використовувати свій законодавчий реверанс для отримання військової підтримки.

Поки НАТО не розглядає включення до пакету допомоги Україні надання озброєння, і травневий візит керівника Генштабу ЗСУ Віктора Муженка до Брюсселя ні до якого прогресу в цьому відношенні поки не привів. А от у майбутніх перемовинах з РФ скасування норми про пріоритет членства в НАТО може традиційно використовуватися українською владою як предмет політичних торгів.