Фінальна крапка: що зміниться для України після остаточного запуску асоціації з ЄС

З 1 вересня в повному обсязі починає діяти Угода про асоціацію і зону вільної торгівлі між Україною та ЄС. Але незважаючи на завершальний етап набрання чинності цим документом, Україні навряд чи варто очікувати істотного збільшення товарообігу з Європою. Для цього українській владі варто почати нарешті відстоювати економічні інтереси держави, віддавши їм перевагу перед особистими політичними цілями.

Україна і ЄС підписали Угоду про асоціацію з ЄС ще в березні 2014 року. Фактично три роки пішло на ратифікацію документа всіма членами союзу – фінальну крапку було поставлено лише 11 липня 2017 року після голосування Ради Європейського союзу. Але буде помилкою вважати, що саме 1 вересня перед Україною відкриється вікно можливостей для торгівлі з Європою.

У чому суть новацій? Де-факто зона вільної торгівлі з ЄС уже працює півтора року. Частина угоди про асоціацію, що стосується зони вільної торгівлі, почала діяти ще 1 січня 2016 року. З 1 вересня ми зможемо говорити скоріше про політичне і юридичне завершення ратифікації документа. Усі зволікання були пов'язані виключно з позицією Нідерландів, які затягували схвалення саме політичної частини документа. До економіки ці розбіжності не мали жодного стосунку.

Проте, можна констатувати, що Україна нарешті закінчила тривалий політичний процес і тепер має можливість ставити перед собою нові цілі у взаємовідносинах з Євросоюзом. До речі, багато в чому це може бути пов'язано як з коригуванням Угоди про асоціацію, так і з укладанням окремих суто економічних угод. Це було б логічно, враховуючи нинішній стан торговельних зв'язків з ЄС, який поки складно назвати прийнятним для України.

Чого досягли? За півтора року роботи Зони вільної торгівлі частка українського експорту до ЄС суттєво збільшилася. Зараз на європейські країни припадає 39,8% всього нашого експорту. У грошовому еквіваленті це $4,8 млрд. Говорити про серйозність цього показника можна лише у відносних величинах, враховуючи, що в реаліях 2013 року таку суму навряд чи можна назвати проривом. Але якщо розглядати темпи зростання, то, безумовно, після кризових 2014–2015 років ефект Зони вільної торгівлі досить солідний: ЗВТ дає зростання 25–30% експорту на рік. У першому півріччі 2017 року експорт з України до ЄС зріс уже на 14,3%.

Проте варто враховувати характер цього експорту. Фактично йдеться про АПК, який дійсно цікавий європейцям, але – дозовано. Найбільше європейці купують курятину, яйця птиці, пшеницю, ячмінь, насіння олійних культур, рапсове масло, цукор і кондитерські вироби.

У січні–червні 2017 року обіг торгівлі сільськогосподарськими товарами між Україною та Європейським союзом склав $3,8 млрд. Позитивне для нашої держави сальдо перевищує $1,7 млрд. Це безумовний плюс. Проблема лише в тому, що вже в першому півріччі ми знову (як і минулого року) вичерпали практично всі безмитні квоти.

А це говорить про те, що реально скористатися можливостями ЗВТ можуть тільки великі гравці, у яких вибудувана своя система взаємин з європейськими партнерами. Інших на тлі аграрного буму може чекати криза перевиробництва. Залишається сподіватися лише на додаткові квоти, які дещо полегшать життя виробникам меду, томатів та низки інших сільгосппродуктів.

Як почуваються передові технології? Високотехнологічна продукція України не може похвалитися такими ж перспективами на європейському ринку. Обсяг експорту коливається на рівні $1,5 млрд на рік, але це питання не стільки до європейців, скільки до вітчизняних виробників. Якщо говорити про промислову продукцію (включаючи хімію і мінеральні добрива), то тут теж не все добре – падіння на 1,2%, якщо порівнювати з 2013 роком. Українська металургія, що приносила країні за кращих часів левову частку валютної виручки, поки теж стагнує, не адаптувавшись до нових цін на сировину.

У цілому, це все говорить не стільки про проблеми самої ЗВТ з ЄС (хоча тут ключове питання – квоти), скільки про відсутність в уряду чіткого бачення структури економіки України в найближчі роки. Зробивши ставку на АПК, влада не врахувала те, що ринок ЄС не потребує таких обсягів, а криза перевиробництва неминуче завдасть серйозного удару по вітчизняних виробниках. Втративши можливість отримувати гроші за рахунок сировинного експорту, ми так і не налагодили власне виробництво готової продукції з високою доданою вартістю, яка могла б зацікавити європейців (у цьому питанні корисний досвід тієї ж Туреччини).

У чому проблема? Україна поки вважає за краще користуватися економічними «кватирками» замість того, аби відкривати вікно економічних можливостей. Інакше пояснити наполегливе бажання збільшувати частку сільгосппродукції в структурі експорту складно.

Виробники і галузеві міністерства продовжують шукати легких шляхів. Обсяг продажів машин, обладнання та механізмів, а також електротехнічного обладнання до Росії за підсумками І кварталу цього року склав $251,9 млн, що на 31,2% більше, ніж за аналогічний період 2016 року. Це говорить про те, що багато виробників «тупцюють» на старих ринках збуту, чи то не отримуючи нових ввідних від уряду, чи то користуючись останніми можливостями експорту до РФ попри політичне підґрунтя. Хоча очевидно, що без комплексного політичного рішення щодо статусу торгових відносин з Росією цей сегмент перебуватиме в підвішеному стані з вельми неоднозначними перспективами.

Як вийти на новий рівень? Багато експертів говорять про серйозні перспективи на європейському ринку українського IT-сегмента. Це правда, але поки ми не зупинимо відтік фахівців і не вирішимо проблему оподаткування в цій галузі, про жоден комплексний стрибок годі й говорити.

Інший бік роботи ЗВТ з ЄС – споживчий. За півтора року українці так і не побачили довгоочікуваного дешевого імпорту, який міг би не тільки підживити спадну купівельну спроможність, а й відкрити можливості для малого та середнього бізнесу. Одна з ключових причин ситуації, що склалася, – протекціонізм внутрішніх гравців.

Чого очікувати тепер? З 1 вересня Україна навряд чи увійде в нову економічну реальність. Швидше, країна отримає можливість тверезо подивитися на свій пройдений шлях і почати нарешті відстоювати власні економічні інтереси. Адже саме в цьому і прихований справжній сенс усіх економічних угод.