«Зброя судного дня»: що саме хотів продемонструвати світові Путін
На якому етапі зараз розробки нових ракет у РФ та чи можна говорити про те, що країна готується до ядерної війни
За 18 днів до початку виборів президента Росії Владімір Путін виступив перед Федеральними зборами з розповіддю про те, що він збирається зробити в найближчі шість років. «Військова» частина послання супроводжувалася інфографікою та відеоматеріалами, які демонстрували запуски нових балістичних ракет. Багато західних ЗМІ зійшлися на тому, що меседж Путіна був більше адресований внутрішньому, ніж зовнішньому глядачеві, а також засумнівалися в наявності продемонстрованих озброєнь. Проте в політичному середовищі розцінили російський порядок денний як шлях реваншу, ескалації й конфронтації. Чи є якісь підстави говорити про реальну підготовку РФ до ядерної війни, і на якому етапі знаходяться розробки показаних озброєнь, Mind запитав у військового експерта Михайла Жирохова.
Послання Президента РФ Федеральним зборам
Початок березня ознаменувався передвиборчим виступом президента Росії Владіміра Путіна, в якому левову частку часу він приділив військовим розробкам. Саме в них, на його думку, полягає велич країни. Серед перспективних зразків у промові були згадані міжконтинентальний ракетний комплекс «Сармат», гіперзвуковий блок «Авангард», а також нова крилата ракета з суперкомпактною ядерною енергетичною установкою, назву якій ще не вигадали, й деякі інші.
І якщо перші два зразки так чи інакше були засвічені у ЗМІ, то про ракету з ядерним двигуном до цього виступу не було відомо нічого. Спробуємо проаналізувати інформацію, хоча вихідних відомостей не так вже й багато.
Важкий шлях «Сармату». На тлі відверто «мультяшної» графіки єдиною реальною відеозйомкою в доповіді Путіна був запис кидкових випробувань важкої міжконтинентальної балістичної ракети РС-28, більш відомої як «Сармат», від грудня минулого року.
Міжконтинентальна балістична ракета РС-28
Розробки ракети, яка, на думку російських військових, повинна замінити ракети українського виробництва на бойовому чергуванні, почалися ще у 2011 році.
Планувалося, що ракета з рідинним двигуном і стартовою масою понад 200 тонн зможе доставити більше 10 бойових блоків загальною масою до 10 тонн на 9000–10 000 км. При цьому для проектування й виробництва залучалися виключно російські виробники – так, розробка двигунів для ракети ведеться НВО «Енергомаш», а серійне виробництво рідинної рухової установки 1-го ступеня планують розгорнути на пермському ПАТ «Протон-ПМ».
Однак з огляду на новизну продукції, російські підприємства зазнають серйозних труднощів. Так, ще у 2016 році планувалося, що через два роки вже почнуться льотні випробування ракети, які передують прийняттю на озброєння. Проте фактично станом на початок березня 2018 року проведено лише одне кидкове випробування – тобто викид з шахтно-пускової установки масо-габаритного прототипу ракети на висоту, на якій, за ідеєю, включатиметься двигун першого ступеня – на космодромі Плесецьк в Архангельській області. Ще два кидкових випробування планується провести в першій половині 2018 року.
Навіть у Радянському Союзі від кидкових випробувань до появи дослідної ракети минало 4–5 років, а про ракетну промисловість сучасної Росії без підтримки фахівців українського «Південмашу» годі й говорити.
Не варто також забувати, що росіяни перебувають у серйозному цейтноті – вже до 2022 року закінчується гарантований 20-річний термін безпечної експлуатації комплексів типу «Тополь», УР-100Н УТТХ і Р-36M2 «Воєвода», що призведе до різкого падіння боєготовності однієї зі складових ядерної тріади – ракетних військ стратегічного призначення.
Пускова установка «Тополь-М»
Компактна смерть. Справою найближчий десятиліть, а вже ніяк не років, є й поява в арсеналах російської армії ракети з ядерною енергетичною установкою. Назву для якої, до речі, пропонують вибрати звичайним користувачам на сайті Міністерства оборони РФ. Судячи з виступу і мультиплікаційного ролику на його тлі, росіянам вдалося спроектувати (принаймні на папері) компактний ядерний реактор під корпус стратегічної крилатої ракети Х-101. Нова ракета використовує проривні технології з можливістю огинати рельєф місцевості при польоті на надмалих висотах і алгоритми автономного управління, здатні протидіяти американським системам ППО і ПРО.
На сьогодні абсолютно незрозуміло, яким чином конструкторам вдалося вирішити основну проблему, яка постала перед американцями ще в 1950-х роках – створити такий компактний реактор (а довжина Х-101 лише трохи більше 7 м) із захистом від радіації навколишнього простору. Адже очевидно, що при роботі ядерного двигуна використовуватиметься атмосферне повітря, яке, проходячи через зону реактора, виявиться зараженим. Єдиним більш-менш розумним поясненням є те, що в розумінні російських генералів ця ракета має стати «зброю судного дня», коли радіаційне забруднення в разі її застосування буде просто ще однією складовою вражаючого фактору.
Не варто забувати й про те, що для тієї ж Х-101 існує термоядерна боєголовка, яка в поєднанні з підірваним реактором у цьому випадку може гарантовано створити велику зону радіоактивного зараження.
Х-101
Примарний «Авангард». Іншою новинкою, яку анонсував Путін, став маневруючий гіперзвуковий бойовий блок «Авангард». Саме для ілюстрації його бойових можливостей на екрані за спиною Путіна крутили ролик 2007 року, на якому бойовий гіперзвуковий блок вражає об'єкти на півострові, що підозріло нагадує американську Флориду.
Принцип дії «Авангарду» доволі простий. У зв'язку з тим, що міжконтинентальну ракету досить легко збити практично на будь-якому етапі польоту, адже балістична траєкторія цілком прораховується, російські інженери розробили такий собі комплект із боєголовок, що відділяються. Після того як ракета набере необхідну швидкість, відбувається сходження «Авангарду», який тепер «живе своїм життям». Уже перед метою ураження він розганяється до швидкості, що у кілька разів перевищує швидкість звуку. При цьому росіяни стверджують, що їм вдалося реалізувати навіть маневрування ударного блоку на такій швидкості. Якщо у цьому твердженні є хоч крапля реальності, то в американців будуть серйозні проблеми із перехопленням такої цілі.
Чи вийшов «Авангард» зі стадії мультиплікації – поки абсолютно незрозуміло, бо, судячи з ранніх повідомлень, він розроблявся під «Сармат» і обіцянки конструкторів, що той зможе нести до 10 тонн «корисного навантаження». Однак після кидкових випробувань виявилося, що межа мрій – все ті ж 3–4 тонни.
Маневруючий гіперзвуковий бойовий блок «Авангард»
Прискорювач для «Кинджалу». З гіперзвуком пов'язана ще одна вкрай перспективна, за словами Путіна, розробка російської оборонки – аеробалістична ракета «Кинджал». Причому, знову ж таки, наголошується на тому, що ракета здатна вражати цілі противника на гіперзвуковій швидкості. А для того аби уникнути великої кількості проблем, російські інженери зробили «фінт вухами». Було розроблено зв'язку літак – ракета, за якої левову частку швидкості для запуску ракети забезпечує літак-носій. У ролику на виступі Путіна фігурував дальній винищувач-перехоплювач МіГ-31, крейсерська швидкість якого складає 2500 км/год, чого цілком достатньо для старту прямоточного двигуна ракети «Кинджал». Але це не єдиний носій – чисто теоретично, для пуску ракети можна використовувати, наприклад, і стратегічні бомбардувальники Ту-22М або Ту-160.
Якщо вірити доповіді, завдяки використанню як носія гіперзвукової ракети літака конструкторам вдалося добитися і вельми непоганої дальності польоту – до 2000 км.
Аеробалістична ракета «Кинджал»
Підводний «Статус». У доповіді не прозвучала назва ще одного гучного проекту суперзброї – ядерної торпеди-безпілотника «Статус-6». Однак у описі озброєння, здатного рухатися на великій глибині з практично необмеженою дальністю, він цілком пізнаваний. Фактично ця розробка радянських військових конструкторів зразка 1960-х років є невеликим безпілотним підводним човном із ядерною силовою установкою і термоядерною бойовою частиною.
І знову скажемо принагідно, що, як і у випадку з ракетою з ядерним двигуном, російські інженери свідомо йдуть на використання ядерного потенціалу, не озираючись на екологічні наслідки його застосування проти ворога. Так, згідно з деякими розрахунками, підрив бойової частини підводного човна-камікадзе поблизу ворожого узбережжя призведе до тривалого радіоактивного забруднення величезної території площею 1700 на 300 км. І відразу постає перед очима привид Чорнобиля або Фукусіми.
Висновки. Однак говорити про те, що якусь «зброю перемоги» реально створено у Росії, і вона вже перебуває на озброєнні, на сьогодні поки що зарано. І навіть якщо існують якісь напрацювання, то вони явно не вийшли далі креслярського столу, а значить, про її реальне виробництво та прийняття на озброєння можна буде говорити років через 15–20. Проте навіть короткий огляд показує, що правлячий режим у Кремлі взяв курс на перемогу будь-якою ціною в можливій світовій війні. Навіть якщо це буде оплачено сотнями квадратних кілометрів зараженого морського узбережжя і радіаційним зараженням великої частки атмосфери.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
