Щоденник інвестора: як запустити проект із видобутку золота в Україні

Як правило, для того щоб зважитися інвестувати у країну із переддефолтним кредитним рейтингом і медіанною позицією рейтингу DoingBusiness, потрібно знати досить багато, та ще й твердо вірити у свої знання. Mind разом з інвестбанкіром і головою українського представництва Avellana Gold Андрієм Смоліним започаткували серію нарисів про пригоди іноземних інвесторів в Україні та міфи, з яким зіштовхуються люди, готові вкладати сюди гроші. Інтерв'ю з Андрієм Смоліним можна прочитати тут. Також ми спробували з'ясувати, чому меседж про надбагаті українські надра – всього лише міф.

У 2015 і 2016 роках на конференціях РDAC (Канадської асоціації старателів і гірничих промисловців) ми з колегами ловили уривки діалогів про довгостроковий тренд на золото і небувалий 30-річний цикл цін на цинк. Ці дискусії були фундаментально важливими, оскільки було вже відомо про видобувний проект в Берегово (Мужієво). Але все ще не було готовності сформувати ті пробивні ідеї, що дозволять бути сприйнятими у майнінг-співтоваристві.

Відверто кажучи, проблема юрисдикції не те щоб не лякала, але, швидше, трохи розчарувала, оскільки проекти у тій же у Монголії, з банківською системою менше за розміром одного нашого комерційного банку із першої десятки, сприймалися набагато краще, ніж в Україні. Грузія, Казахстан і Ефіопія – взагалі були на порядок вище за Україну. З іншого боку, було досить інших проектів в Конго, Колумбії, наприклад. Тобто факт нижчої ліги слід було просто визнати, шукати акценти в іншому, а саме – представляючи українське родовище, потрібно було зрозуміти «свого інвестора» і його специфічні аргументи.

Консультант по геології підводив нас то до одного, то до іншого директора з розвідки найбільших світових компаній. Вони віталися, посміхалися, брали до рук наші матеріали, але коли чули слово «Україна» – акуратно складали їх на краєчок столу. Де, підозрюю, вони й лишалися лежати до закінчення всього заходу.

Так тривало доти, доки один культурний пан із ввічливості не розкрив наш буклет, та так вдало, що опинився на слайді з «зірочкою», яка маркірувала Берегівський проект із видобутку поліметалів майже на самій західній точці України. Він зробив пару кліків і завантажив мінікарту на смартфоні, яка надалі й дала старт проекту Avellana Gold.

 

Карта з не кращою роздільною здатністю, і на екрані смартфона можна було більше вгадувати територію, через яку проходить металева аномалія. Пізніше, на інших схематичних картах, ми переконалися, що українське Закарпаття таки є частиною Western Tethyan metallogenic belt. Наприклад, www.kanipershia.com.

Ця інформація стала ключовою у прийнятті рішення щодо збору капіталу і пошуку стратегічних партнерів для реалізації проекту Avellana Gold. Протягом наступних шести місяців ми дізналися дуже багато, у тому числі й те, що багато компаній Majors (найбільші добувачі золота) останніми роками активізувалися на ринку M&A, і купують у першу чергу турецькі та румунські компанії в межах даної аномалії.

Треба відзначити, що активність мейжор-компаній – процес досить інертний, і покупка одного об'єкта, як правило, визначає всю стратегію розвитку компанії на 10, 20, 30 років вперед. Перед придбанням компанії спочатку аналізують не конкретний об'єкт, а фінансують фундаментальні роботи й дослідницькі проекти задовго до першої угоди. Наприклад, такий проект вже багато років реалізує Університет Британської Колумбії спільно зі світовими найбільшими видобувними компаніями.

Де-факто прихід таких компаній має бути метою як галузевих інститутів кожної країни, так і метою роботи дипкорпусу. В реальності бачимо, що в 2018 році Україна все ще – осторонь даної програми. Тоді, у 2015-2016 роках, ми були впевнені, що просування цієї ідеї стане для Avellana Gold предметом продуктивної співпраці з регуляторними інститутами України.

У стратегії по Україні у нас існує окремий напрямок, присвячений реалізації проекту розвідувального буріння. Розвідка – це ризикове вкладення капіталу, тим не менш, без нього не може існувати жодна видобувна компанія. Інша справа – це пошукове буріння. Україна досі живе з даними, отриманими в епоху СРСР, і навряд чи у найближчі 20 років тут буде достатньо коштів на цей стратегічний вид діяльності.

Більш того, щоб у розвідницьке й пошукове буріння прийшов приватний капітал, необхідний цілий комплекс заходів, які роблять цей бізнес більш цивілізованим. Адже проблеми видобутку в Україні – такі ж, як у всьому світі. У манірних скандинавських країнах є проблеми з фермерами, незадоволеними діяльністю великих видобувних корпорацій, в базі судових рішень Австралії є кейси про суперечки двох приватних компаній щодо справедливої вартості землі під відвали виробництва, є практика Канади і Штатів щодо стимулювання виконання концесійних умов (Умов програми роботи – на український манер).

У 2015-му, запускаючи проект, інвестори ще не знали, що замість «співпраці» їх чекає бюрократія, формалізм, уникнення контактів, звернення до керівництва країни і судові спори. Але як би там не було, ми вже «пливемо в цьому човні», і зацікавлені в тому, щоб на Закарпатті продовжилося розвідувальне буріння, і щоб, окрім проекту в Берегово, в Україні були реалізовані й інші видобувні проекти.