Щоденник інвестора: аналіз стратегії ЄБРР з видобутку корисних копалин

Mind разом з інвестбанкіром та головою українського представництва Avellana Gold Андрієм Смоліним продовжує серію матеріалів про пригоди іноземного інвестора в Україні. Перший матеріал було присвячено вивченню багатства українських надр, другий – про старт проекту з іноземними інвестиціями Аvellana Gold.

Нагадаємо, Avellana Gold – це інвестиційний проект із розробки Мужієвського родовища поліметалів (цинковий, золотий та свинцевий концентрати). І хоча його започаткували у 2016 році, боротьба з українськими чиновниками та правоохоронними органами триває й досі.

Цей матеріал присвячено стратегії держава Україна у видобутку корисних копалин, точніше – її відсутності.

У грудні 2017 року Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) затвердив «Стратегію по сектору видобутку корисних копалин 2018-2022».

Ця стратегія залишилася, у більшій мірі, документом для внутрішнього користування. У всякому разі, автор цієї статті не знайшов будь-якого публічного джерела або експертної думки, що приділила йому хоча б мінімальне значення. Але очевидно, що стратегію обділили увагою абсолютно не заслужено.

По-перше, напевно, хоч хтось повинен був перейнятися, а що на думці у основного кредитора і джерела прямих інвестицій для цілої країни? Більш того, ЄБРР для ряду проектів і секторів країни зі статусом фінансового ізгоя є ще й кредитором останньої інстанції. А також інвестором, який протягом багатьох років замінює цілий фінансовий сектор Private Equity інвестицій.

По-друге, у передвиборний рік з обох таборів – як про- так і опозиційних – почали лунати напрочуд осудні заклики показати програму «конкретних кроків» по кожному сектору економіки, замість чергової зміни «правил гри».

Автор всім серцем і розумом за зміни «правил гри», і навіть намагався зробити певні дії у практичній площині, в рамках окремо взятої індустрії. Як правило, на шляху до будь-яких реформаторських починань ніхто вам не скаже: «ми не хочемо нічого міняти» або, у кращому випадку, «мене тут призначили, а як і що – я не розумію».

Функцію «універсальної відмовки» виконує співчутливе «немає грошей, розбіглися всі кадри, а в умовах відсутності фінансування краще не ламати те, що хоч якось працює». Другий варіант – це те, що все нове є вельми болючим і відторгається українськими реаліями.

Тезу про «українські реалії» можна розбивати численними прикладами з практики держрегулювання видобутку від Канади до Австралії. У цивілізованих країнах і безхмарних юрисдикціях існують ті ж сами проблеми, що і в Україні.

У Канаді, замість «регіональних князьків-феодалів», є «корінні нації», з якими треба теж домовлятися. У скандинавських країнах фермери вважають, що найбільш інноваційні способи підземного видобутку все одно впливають на екосистему фьордів. У Казахстані, замість незаконного видобутку бурштину, робляться спроби легалізації золотих старателів.

Про це треба писати і говорити окремо, але висновок один. Пошук «панацеї» – це завжди лише спроба зберегти існуючий уклад, і відсутність державницької позиції, реалізація якої повинна бути в якомусь, нехай навіть «скандальному» правилі – наприклад, у праві викупу землі за ціною, яка в п'ять разів перевищує ринкову.

Більше часу національній специфіці приділяти не хочеться. У той же час аргумент – немає грошей і нікому реалізувати – є, на жаль, вагомим і реалістичним. І, зокрема, це стосується реформування галузі надрокористування. Вищезгадана «Стратегія» хіба що англійською, а не українською мовою однозначно і в різних варіаціях каже:

• Україна повинна / зобов'язана / ми рекомендуємо розвивати свій сектор видобутку корисних копалин.
• ЄБРР готовий не тільки фінансувати комерційні проекти, а й допомагати в реформуванні галузі, інвестувати у створення регуляторної бази та організаційної інфраструктури.

Іншими словами, окрім відсутності бажання, інших причин навести порядок в галузі тепер немає. Сама стратегія публічно доступна.

Наведу короткий нарис найцікавіших, як на мене, слайдів. Буквально на самому початку знаходимо, що, з точки зору експертів ЄБРР, Україна входить у топ-5 країн (з якими ЄБРР працює) «... багатих природними ресурсами, в яких розвиток сектора видобутку корисних копалин є важливим фактором економічного і соціального розвитку. Крім України, до таких країн належить Росія, Казахстан, Киргизія і Монголія».

Далі Банк зазначає, що «місцеві громади у своїй більшості отримують значну вигоду від індустрії видобутку». Звичайно, можна сказати – куди ми рівняємо «космічну державу» з Монголією і Киргизстаном? Але правда полягає в тому, що в обох цих країнах вже працює багато публічних компаній та лідерів світової індустрії видобутку.

Вони приносять з собою не тільки робочі місця і мільярдні виплати ренти, а й створюють основу для наукової діяльності та розвитку машинобудування на десятки років. А «совкові» Росія і Казахстан, які мають і внутрішні фінансові ресурси, останні п'ять років створюють прогресивну регуляторну базу для роботи, в тому числі й для іноземних інвесторів. І найцікавіше, що у них це виходить.

Наближаючись до конкретики, знаходимо, що, Україна розташована в самому центрі фокус-групи.

На думку шановних банкірів, якщо пройти «хворобливий» блок Government willingness («Бажання уряду»), можна буде сформувати «Рекомендації щодо стратегії для країни». Структурний підхід і наявність «Стратегії», у свою чергу, дозволить:

Затвердити програми фінансування ЄБРР для сектора видобутку. ЄБРР – досить бюрократична організація. І вона правильно робить, коли спочатку розробляє продукт для ринку в цілому, а потім чітко слідує власним інструкціям. Прямо все «навпаки» щодо принципів кредитування державних банків в Україні.

Залучити ЄБРР до формування регуляторної політики. Це стратегічний рівень. Визначення тих самих «правил гри», які ми не створюємо... через неможливість зробити їх ідеальними. 

Технічне співробітництво та консалтинг на платній основі. Нехай нас не лякає «на платній основі». Це тактичний рівень, який передбачає реалізацію десятків і сотень завдань в рамках нових правил і «нової інфраструктури».

І, природно, якщо новими правилами гри, наприклад, буде визначено, що замість діалогу з караючим «геоконтролем» надрокористувач може заплатити фіксовану таксу до бюджету, у залежності від площі своєї ділянки, то гроші на побудову та утримання дорогої інфраструктури з'являться. Також вони з'являться і з десятка інших джерел.

Дивно, але інвестор готовий платити. Єдине, він хоче заздалегідь знати – скільки він повинен чи не повинен заплатити за продовження ліцензії на розвідку або за отримання ліцензії на видобуток. Також йому слід розуміти, які офіційні платежі, і в якому обсязі він має заплатити за «Зміну програми робіт».

І точно те саме прагне розуміти і ЄБРР, який повинен розробити довгостроковий фінансовий продукт для інвестора. ЄБРР хоче віднести всі ризики у сегмент фінансових, і бути впевненим, що ніякі процедурні порушення не можуть ставити під сумнів право власності інвестора на актив.

Отже, звучить логічно: ми хочемо інвестувати, і для вас, шановні українці, випустили та затвердили офіційний документ під назвою «Стратегія». І якщо присутнє «бажання уряду» пояснити нам, куди ми інвестуємо, за якими правилами і хто на операційному рівні відповідає за реалізацію правил гри. І, так, якщо ви не можете – то ми самі вам підкажемо, як цю систему вибудувати.

Чим же може відповісти уряд? Напевно, якось дзеркально. З огляду на те, що в уряду є згубна звичка змінюватися, мабуть, треба відповісти теж «Стратегією» і надати їй статус закону. І тоді б якийсь політичний пасьянс після виборів не зіграв.

Або нові, або старі, або «старі-нові» призначенці в ДГС, Мінекології, Мінфіні, Мінекономіки були обмежені і часом і тактичними цілями. До речі, на жаль, дана «Стратегія» в Україні існує, і навіть має статус закону. Правда, як слідувати і виконувати норми «закону», нікому не зрозуміло. Бо, не дивлячись на назву «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року», де-факто документ більш схожий на реферат середньої якості компіляції, аніж на нормативно-правовий документ, що визначає базові вектори державної політики і, головне, не є основою для побудови системи підзаконних актів, створення регламентів, наказів для інших державних органів та інституцій.

Напевно, все-таки некоректно критикувати цей документ і його шановних авторів – закон є продуктом свого часу, і мабуть, відповідає цілям та завданням нашої країни зразка 2013 року. Вірніше, навіть не нашої країни, а якоїсь країни до 1991 року, для якої головним принципом був процес, а не результат. Зараз, на жаль, ми не можемо жити за правилами – ми інвестуємо в усе й одразу, і бажано за бюджетні гроші, шляхом створення нових державних зомбі-конгломератів, обов'язково вертикально інтегрованих і за кожним видом корисних копалин.

У той же час західні банкіри хочуть бачити:

• Які принципи будуть закладені при створенні нової регуляторної бази.
• За рахунок чого буде обмежено розрив в конкурентоспроможності локальних проектів у порівнянні з країнами-конкурентами. У тому числі, в сфері податкового стимулювання розвідки, захисту прав міноритарних акціонерів.
• Оцінити вузький спектр проектів або галузей, в яких держава хоче створювати галузеві програми і, можливо, вводити преференції, гарантувати викуп готової продукції, або навпаки – відсутність квотування експорту.
• Як може бути реалізований механізм державного-приватного партнерства в сфері видобутку. Або, навпаки, підтвердити відсутність державного втручання в даний сегмент бізнесу.

Інвестор не вимагає чогось особливого, але він хоче оцінювати ринок і розуміти – чи знає держава про його наміри. Або на етапі, коли дорогі інвестиції в розвідку будуть завершені, право на видобуток перейде новоствореної держкорпорації або до чергового ТОВ «ноунейм». Адже такі випадки вже були.

Автор не претендує на наближеність до істини. Втім, абсолютно зрозуміло, що потенціал українських Карпат – це сотні мільйонів доларів, які можуть бути витрачені тільки на геологорозвідку. І говорити про геологорозвідку та її стимулювання потрібно, тому що все, що можна було взяти з радянської спадщини, вже взято.

Цілком очевидно, що родовища світового рівня в Україні навряд чи виникнуть, майже по всьому спектру металевих мінералів. Але є ряд нових галузей нової економіки, продукція яких не є коммодіті, і тому ще тільки створюються виробничі ланцюжки. І вони також потребують державної уваги. Ні в якому разі не дотування, не фінансування, а структурної програми дій і менеджерської ініціативи від державних менеджерів топ-рівня.

Щоправда, для цього державним менеджерам та інститутам, які нас представляють, треба бути інтегрованими в міжнародне співтовариство і розуміти, які вектори розвитку рухають світовою економікою. На щастя, Україна межує з Євросоюзом, і якщо не в плані фінансової допомоги, то в плані євроінтеграційних прагнень України гріх скаржитися на відсутність уваги від своїх європейських колег.

Одна тільки близькість до ЄС – цей фактор який міг би допомогти в реалізації десятків проектів в Україні. Наприклад, в 2014 році, як відгук на останню світову кризу і зростаючу геополітичну нестабільність, Європейський Союз виділив безпрецедентні 80 млрд євро на підтримку відкриттів і структурних змін для поліпшення ефективності своєї економіки в рамках програми Horizon 2020.

80 млрд євро на менш ніж 10 років. І немає сенсу думати, що в цій програмі вже прописані всі напрямки і вказані бюджети фінансування, під які умовний депутат Петро Петрович Петров запустить свій ніколи не рентабельний актив. Або родовище, яке зопалу купив на «хайп всесилля», як це було б в Україні.

Ні, ця програма навіть не припускає інвестиційної діяльності як такої. Вона фінансує лише людей, їхні ідеї, концепції, допомагає технічним консалтингом, і десь – матеріальною базою. Тобто, фантастичні 80 млрд євро є тільки маленькою частинкою – витрати на R&D (research and development), які повинні бути мультиплікуватись у дуже великі цифри інвестиційних проектів.

І, зокрема, для реалізації даної ініціативи в складі Єврокомісії була виділена група професійних менеджерів DG GROW. Вони не лише забезпечують організацію чесною експертизою і об'єктивним відбором проектів, але також знаходяться у формальному і неформальному контакті з найбільшими європейськими корпораціями, які є і інвесторами, і замовниками. Саме за рахунок їхніх податків і фінансуються Horizon 2020 та багато інших ініціатив.

В Україні немає таких корпорацій, але є ЄБРР. Він натякає, що нам потрібні не тільки інвестиції, але й зміни «Регуляторною політики» і створення інфраструктури для «Технічного співробітництва».

Іншими словами, потрібен «закон» – «Глибоке реформування (руйнувати дощенту) системи державного управління надрокористування» – Створення принципово нової структури з новою філософією (в тому числі світоглядної філософії топ-менеджерів).

І, як не дивно, інвестиції потім майже самі прийдуть в країну. Або їх надасть ЄБРР для тих, хто їх почує або хоча б прочитає їхню «Стратегію по сектору видобутку корисних копалин 2018-2022». При цьому в додатку «Б», ЄБРР майже пальцем вказує на проекти, які йому були б цікаві. А саме, наводить список корисних копалин із так званого списку Critical Raw Materials. Це список корисних копалин, який постійно оновлюється, і на даний момент містить близько 20 позицій.

Кілька років тому в одній зі спільних презентацій з канадським колегою, автор виділив ряд корисних копалин, рудопроявления яких присутні на Україні, і відповідно, вони можуть представляти інтерес для європейських компаній.

При цьому важливо розуміти, що означає на мові економіки ярлик «критичний ризик». Це означає, що якщо є країна

• яка не володіє топовими світовими родовищами але досить широкою базою рудопроявлення;
• яка програє конкуренцію практично всім країнам за рівнем комфорту ведення бізнесу, не має ні податкових стимулів, ні чіткої державної стратегії;
• в якій міг би, але не існує ринок «юніорських проектів».

Так ось ця країна, лише за рахунок вдалого розташування, може розраховувати, що її проекти зможуть розвинутися. Тільки для цього на державному рівні повинні бути створені умови для просування таких проектів. Щоб менеджери групи DG GROW (а з ними – і ЄБРР) зрозуміли, що в Україні є згадана Government willingness.

І тоді не потрібно просити грошей (а їх взагалі ніколи і ні в кого просити не треба), а досить допомогти українському проекту отримати підтвердження контракту від європейського покупця. І переконати, що ризик поставок з України все-так нижче, ніж з геополітично непередбачуваного Китаю, Росії або африканських країн.

Ну, а рідкісному інвестору, який таки повірить у Government willingness, все ж доведеться прийняти на себе величезний ризик і вкласти перші мільйони доларів на свій страх. Адже ЄБРР, хоча і є унікальною, але залишається комерційною організацією, яка знає та вміє захищати тільки свої інтереси. Тому замість України він не буде йти до DG GROW, тим більше що як тільки концепція Critical Raw Materials з'явилася, через рік з'явилася і рамкова програма співпраці. Але, на жаль, не з Україною, а такою нам близькою, і все-таки «іншою» Канадою.

Інвестору доведеться пройти один з найжорсткіших «комплаєнс», довести «екологічність» свого проекту. Але, врешті-решт, через рік отримати довгоочікуване фінансування від ЄБРР. Все це трапиться, якщо продуктова лінійка для України таки буде розроблена і затверджена. А поки ми знову можемо перечитати їхню презентацію, зрозуміти, які ж ми все-таки перспективні.

А на слайді 17 дізнатися, що доступним може виявитися і «Проектне фінансування», і «Прямі інвестиції (в капітал)», і фінансування M&A угод, і навіть фінансування розвідувальних робіт в рамках списку корисних копалин Critical Raw Materials.

Тільки потрібно дочекатися, коли про цей список дізнаються і суб'єкти Government willingness.