Стратегія неядерного стримування: чим може озброїтися Україна найближчим часом

Україна провела успішні випробування нової протикорабельної крилатої ракети «Нептун». Цей комплекс, розроблений Державним Київським конструкторським бюро «Луч», призначений для ураження бойових надводних кораблів і транспортних суден зі складу ударних груп (конвоїв) або таких, що рухаються поодиноко. До кінця цього року планується ще два випробувальні пуски ракети, а вже у квітні-травні 2019-го має бути завершено випробування берегового комплексу з протикорабельними ракетами «Нептун». Військовий експерт Михайло Жирохов спеціально для Mind проаналізував, які ще перспективні розробки у сфері озброєнь веде Україна, і яким є нинішній вектор розвитку ВПК країни.

Як змінювалася оборонна концепція України? Анексія Криму і війна на Донбасі гостро поставили перед військово-політичним керівництвом України питання про подальший розвиток оборонної стратегії. Адже навіть після вирішення нинішніх проблем окупованих територій нашій країні доведеться існувати в умовах постійної військової загрози з боку північного сусіда. Принаймні до вступу в НАТО або під «парасольку європейської безпеки». Однак, як показують останні події, процес цей буде непростим і тривалим.

«На щит» була піднята так звана стратегія неядерного стримування, яка почала розроблятися в надрах військового відомства України ще наприкінці 1990-х – початку «нульових». Причому ця стратегія зовсім нова – вона з'явилася на Заході в 1970-х роках як відповідь на дедалі більшу ядерну загрозу. Адже разом з розвитком ядерної зброї все ясніше ставало, що робити ставку на її військове використання є неможливим через катастрофічні наслідки застосування для обох воюючих сторін. Тому від певного часу роль ядерної зброї перетворилася на просто стримуючу.

Відповідно, досить популярною стала інша концепція – комплекс заходів політичного, економічного, військового та іншого характеру, спрямований на переконання потенційного агресора в неможливості досягнення ним цілей військових дій через неприйнятність для нього наслідків дій у відповідь.

Найголовнішим елементом такої концепції стала зброя, здатна з високою точністю вражати ціль з першого пуску. Це передусім усі ракети різноманітного базування (наземного, повітряного і морського), а також артилерійські комплекси керованого озброєння. Причому тут на відміну від ядерної зброї вражаючий ефект досягається не стільки за рахунок потужності їхньої бойової частини, скільки за рахунок точності нанесення удару. Саме цей фактор дозволив говорити про наближення артилерійських комплексів керованого озброєння за ефективністю до тактичної ядерної зброї.

Як вона реалізується? У межах стратегії неядерного стримування нині в Україні реалізується відразу кілька програм за трьома-чотирма напрямами.

Одним з перших, за якими почалася робота, стала модернізація реактивної артилерії. Видимим  результатом стало прийняття на озброєння 300-мм комплексу «Вільха». Створений на базі ракети РСЗВ «Смерч» реактивний снаряд керується за допомогою газодинамічних рулів на всій траєкторії польоту і має інерціальне наведення з можливістю коригування траєкторії в польоті за сигналом GPS. Усі складові для виробництва «Вільхі» – вітчизняні, включаючи нову систему управління, ракетне паливо і бойову частину. Комплекс має дуже високу точність влучення в ціль – усі характеристики засекречені, проте, за деякими даними, 250-кілограмова бойова частина ракети потрапляє в ціль з відхиленням лише близько п'яти метрів.

Паралельно на КБ «Південне» повним ходом йдуть розробки модернізованих ракет для інших реактивних систем залпового вогню, які знаходяться на озброєнні ЗСУ, – «Град» і «Ураган». Так, планується, що нова ракета для «Граду» дозволить вражати цілі не на 20 км, як зараз, а на вдвічі більшій відстані.

Наступним напрямком стала розробка високоточних артилерійських снарядів калібру 122 і 152 мм. До 2014 року в Україні був розроблений і навіть прийнятий на озброєння 152-мм керований артилерійський снаряд «Квітник» (повний аналог російського «Краснополя» з використанням російських комплектуючих). До 2018 року розробникам з Ніжина вдалося створити новий варіант «Квітник-Е» на новій західній та вітчизняній елементній базі. У розробці також перебуває 122-мм високоточний артилерійський снаряд «Карасук», що здатний уразити ціль з 12-кілометрової відстані.

Які перспективні розробки ведуться? Основою всіх сил стримування мають стати дві розробки все того ж дніпровського КБ «Південмаш»: оперативно-тактичний комплекс «Сапсан» і крилата ракета «Коршун».

«Сапсан» веде свій «родовід» з далекого 1994 року і забутого вже проекту «Борисфен». Саме тоді була сформульована загальна концепція, якої українські ракетобудівники дотримуються досі – створення одноступінчастої ракети з твердопаливним двигуном, головкою самонаведення і точністю 3–5 м з мінометним стартом з транспортно-пускового контейнера.

Подальшим розвитком став «Сапсан», в який під час правління президента Віктора Ющенка вкладалися досить великі як для небагатої країни гроші. Так, лише у 2007 році на фінансування робіт за проектом було виділено $12 млн – це дозволило до 2009 року завершити ескізний проект комплексу. До жовтня 2011 року розробники  часом можливого прийняття «Сапсана» на озброєння називали кінець 2015 року.

Такі темпи викликали небувалу протидію з боку Росії, і через своїх агентів впливу Кремль домігся припинення робіт за цим проектом. У червні 2013 року – після того як в проект було вкладено понад 200 млн грн – міністр оборони Павло Лебедєв (член БЮТ, а потім Партії регіонів, після Революції гідності втік до Криму, зараз розшукується українською військовою прокуратурою. – Mind) своїм рішенням зупинив фінансування робіт.

Державне фінансування проекту було відновлено лише у 2015 році. Можна говорити про те, що новий комплекс призначений для ураження одиночних і групових стаціонарних цілей на дальності від 80 до 500 км. Вага бойової частини, створеної за моноблочною або касетною схемою, складе 480 кг. Розрахункова площа ураження ракети з касетною частиною – понад 10 000 кв. м.

Вага ракети з пусковим контейнером завдовжки 7,2 метра становить 3,5 тонни. Бортова система управління – інерціальна, що комплектується системами навігації та наведення різного типу. Так, на сьогодні українськими компаніями розроблені чотири типи головок самонаведення: електронно-оптична, інфрачервона, радіолокаційна і комбінована, яка об'єднує в собі можливості електронно-оптичної та радіолокаційної.

На думку фахівців, оптимальним варіантом структурної побудови підрозділів, оснащених ОТРК «Сапсан», стануть батареї з 2–3 самохідних пускових установок і пересувного командного пункту.

Варто відзначити, що після випробувань (які за відсутності необхідного полігону в Україні будуть проведені або в Африці, або на Близькому Сході) комплекс буде прийнятий на озброєння ЗСУ в 2019 році.

Ще одним зразком зброї, яка покликана реально підсилити оборону України, має стати крилата ракета «Коршун» розробки КБ «Південне». За габаритами, масою і загальною конфігурацією вона виявляє певну схожість з крилатими ракетами Х-55 і неядерною Х-555, двигуни для яких (МС-350 і МС-400 відповідно) випускаються на запорізькому ВАТ «Мотор Січ».

Маючи набагато менші габарити, ніж «Грім-2», «Коршун» несе ту саму півтонну бойову частину і може базуватися не тільки на наземних пускових установках (на колісній платформі можна розмістити відразу чотири ракети), але і на кораблях і навіть винищувачах типу Су-27.

У зв'язку з тим, що «Коршун» – крилата ракета, її завданням є проходження ППО противника на надмалій висоті до 50 м, нижче «рівня радарів», огинаючи рельєф місцевості. Дальність застосування невідома – наші інженери наполегливо твердять про 280 км, щоб не порушувати ніякі міжнародні домовленості, але, мабуть, вона значно більше. Так, приблизний аналог – ракета Х-555 з таким самим двигуном і аналогічною за масою бойовою частиною, летить на дальність у 2000 (!) км.

«Коршун» оснащений комбінованою системою управління, яка об'єднає інерційну і GPS/GLONASS-навігацію. Протикорабельний варіант ракети матиме головку самонаведення іншого типу. Боєголовки можуть використовуватися різні: осколково-фугасна, проникаюча і касетна.

Про те, на якому етапі перебуває цей проект, невідомо, однак, як видно, ступінь готовності досить висока, аби розглядати їх прийняття на озброєння ЗСУ в 2020–2021 роках.

Таким чином, можна говорити про те, що незважаючи на необхідність забезпечувати всім необхідним величезне угруповання на лінії зіткнення на Донбасі та адміністративному кордоні з Кримом, українське військово-політичне керівництво знаходить можливості для інвестування в стратегічні речі – такі як програма неядерного стримування. І якщо все піде такими ж темпами, то до 2021 року ми побачимо цільну картину створеної системи безпеки.