«Шатун-2»: до чого варто готуватися українській армії

Запровадження воєнного стану залишило більше запитань, ніж відповідей. Тим більше що політичні чвари не дозволили президенту пояснити депутатам справжню небезпеку ситуації, що склалася на фронтах гібридної війни.

Інакше складно пояснити той факт, що спочатку позачергове засідання Верховної Ради 26 листопада за участі президента мало проходити в закритому режимі. І лише в останній момент його формат було змінено, і журналісти змогли повною мірою «насолодитися» тим безладом, що відбувався у центральному органі управління країною у військовий час.

Варто зробити аналіз тих викликів, що стоять перед країною. І справа тут не тільки і не стільки в інциденті на Чорному морі 25 листопада, хоча це casus belli в чистому вигляді для введення воєнного стану – навіть в такому обмеженому вигляді на 30 днів. І при тому, що військова необхідність все-таки вимагає 60 днів, адже 45 днів – це стандартний термін, на який можна залучити резервіста, і стандартний час на організацію оборони.

За даними, які були надані прес-службою Міністерства оборони України 27 листопада, Росія активно стягує до кордонів свої збройні сили, активізує війська на окупованих територіях Донбасу і активно нарощує морські сили на Азовському морі. Дійшло до того, що російські кораблі нині перебувають у прямій видимості на фарватері Маріуполя. У відповідь виведені з портів і українські кораблі, але зі зрозумілих причин можливості нашого флоту у протистоянні ймовірній агресії більш ніж скромні.

У цих умовах багато хто розглядає варіант прямого російського вторгнення, який, як здається автору, на сьогодні є малореальним. У першу чергу тому, що у випадку відкритого збройного конфлікту в Європі на кордонах НАТО – хочуть того чи ні європейські політики й адміністрація президента США – доведеться вводити санкції проти агресора. Причому відключення платіжної системи SWIFT і заборона на торгівлю нафтою і газом можуть виявитися найлегшими з них.

Крім того, попри традиційні закиди тутешніх «зрадофілів» у ЗМІ, російське військово-політичне керівництво добре обізнане про боєготовність українських збройних сил, які мають досить велику кількість протитанкової зброї (у тому числі й американських комплексів «Джевелін»). І воно розуміє, що розгорнуті хоча й частковою мобілізацією ВСУ, підкріплені прикордонниками і бригадами Нацгвардії (з танками й артилерією), зведеними групами МВС, цілком здатні значно охолодити наступальну активність супротивника, завдавши йому досить відчутних втрат.

Тут варто згадати події в Іловайську влітку 2014 року, коли як мінімум чотири російські зведені батальйонно-тактичні групи тиждень не могли зломити опір «каші» з погано озброєних добробатів за обмеженої підтримки армії та авіації.

Є у росіян і розуміння того, що перевага їхньої авіації не така вже й критична – навіть якщо в перші декілька годин вдасться придушити «Буки» і С-300 (що з огляду на темпи модернізації вкрай сумнівно), то залишиться ще військова система ППО з понад 60 «Тунгусок», до сотні «Стріл-10», понад 60 «Ос», сотні ПЗРК. І є велика впевненість, що українські зенітники зможуть серйозно ускладнити життя «орлам» з Військово-космічних сил РФ. Адже навіть зіткнувшись із зачатками ППО у сирійських «бороданів», вони зазнали катастрофічних втрат.

Тому цілком ймовірно, що російські військові зробили ставку на так званий план «Шатун» – коли підгодованими політиками і «корисними ідіотами», а також силами справжніх диверсантів, які інфільтруються до нас усі останні роки гібридної війни, буде організований привід для вторгнення.

Тут варіанти розвитку подій можуть бути різними – від гранично жорстких і швидких до поступових та «оксамитових». У першому випадку – це інспіровані громадські заворушення в Києві з приходом до влади проросійських політиків, які звернуться по військову допомогу до Путіна.

Саме для цього російські війська і накопичуються на прикордонних територіях навпроти Харкова і Чернігова, саме тому серйозно посилюються «корпуси» на окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Такий варіант цілком укладається в логіку гібридної війни і неодноразово відпрацьовувався радянськими та російськими генералами – від Чехословаччини в 1968 році до Чечні зразка літа 1994 року.

Як тут не згадати 29 листопада і можливе отримання Українською церквою томосу на автокефалію. А як показують події останніх років, ортодоксальні апологети Московського патріархату – не менші фанатики, ніж, наприклад, мусульманські. І «батюшки» МП цілком можуть собі дозволити вивести на площі і вулиці українських міст сотні та тисячі «вірян» – причому з дітьми. А влаштувати провокацію – це взагалі не проблема в країні, буквально нашпигований диверсантами різного рівня підготовки.

І нарешті, «оксамитовий» варіант – це постійне розхитування ситуації у розрахунку на вибори 2019 року, на яких цілком легітимно відбудеться реванш антиукраїнських політичних сил, і як результат – «почесна капітуляція» перед Владіміром Путіним за повної неспроможності Заходу перешкоджати наміру вже легітимної української влади розвернути зовнішньополітичний вектор.

А тепер варто під іншим кутом подивитися на наполегливі прохання військових до президента України про введення воєнного стану. Яке, серед іншого, передбачає призов резервістів 1-ї черги та термінове розгортання як мінімум шести кадрових бригад, чіткий контроль за диверсійними групами, що закинуті в Україну, а також за місцевими «активістами».

Як це все буде реалізовано – побачимо буквально найближчим часом. Тим паче, що і Кремль ось-ось обіцяє відреагувати на інцидент в Азовському морі. Отже новий виток напруженості – не за горами.