mind
Сірий камуфляж: чому «Укроборонпром» закуповує деталі в Росії

Сірий камуфляж: чому «Укроборонпром» закуповує деталі в Росії

І чи робилося щось, щоб уникнути такого сценарію

Цей матеріал також доступний російською
Сірий камуфляж: чому «Укроборонпром» закуповує деталі в Росії
Фото: УНІАН

Наприкінці лютого українські журналісти розкрили механізм отримання незаконного прибутку в оборонному комплексі, головним фігурантом якого був названий син Олега Гладковського (бізнес-партнера президента Петра Порошенка, вже екс-першого заступника секретаря РНБО). З отриманої журналістами інформації випливає, що 22-річний Ігор Гладковський разом з партнерами у 2015 році організував поставки контрабандних російських деталей для військової техніки (зокрема й авіаційної) і був безпосереднім учасником мільйонних схем із розкрадання бюджетних коштів у ДП «Укроборонпром». Пізніше стало відомо, що це угруповання всього на шести авіадеталях «відмило» $300 000. Військовий експерт Михайло Жирохов спеціально для Mind проаналізував, чи дійсно «промислова кооперація» з країною-агресором була родючим ґрунтом для тіньових схем.

Наскільки тісні були зв'язки? Всю історію незалежної України російська влада розглядала українські підприємства оборонної промисловості лише як додаток до свого військово-промислового комплексу. Дійшло до того, що українським інженерам при розробці нових систем озброєння офіційно заборонили використовувати деталі неросійського походження. У підсумку, наприклад, коректований артилерійський снаряд «Квітник» фактично повністю копіював російський «Краснополь», оскільки був зібраний на одній і тій же елементній базі.

Дуже серйозно були зав'язані авіаційні комплекси обох держав. І українські літаки Ан більшою чи меншою мірою складалися з російських деталей і механізмів. До 2014 року це була нормальна ситуація. Щоправда, вже після «помаранчевої революції» і особливо після війни в Грузії 2008 року пролунали перші «дзвіночки» до зміни ситуації. Користуючись своїм монопольним становищем, росіяни стали забороняти до продажу ті чи інші зразки української оборонки через те, що в них використовувалися російські агрегати і механізми. Або взагалі відмовлялися обслуговувати техніку радянського виробництва, яка перебувала на озброєнні ЗСУ – як це було, наприклад, із Су-27 (формальний привід – продаж одного літака до США) або оперативно-тактичними ракетами комплексу «Точка-У».

Чому «офіційне розлучення» в оборонці не вдалося? Після того як почалися бойові дії на Донбасі і сталася анексія Криму, на вищому рівні було прийнято непросте рішення про припинення співпраці у військово-технічній сфері, у вітчизняних підприємств почалися проблеми із забезпеченням запчастинами. Низка проектів – наприклад, Ан-148/158, Ан-170 – довелося якщо не заморозити, то призупинити.

Однак фронт гостро потребував перш за все бронетехніки, і для забезпечення можливості ремонтувати танки, бронетранспортери і БМП стартував пошук запасних частин усюди, де тільки можна. У першу чергу українські військові звернулися до східноєвропейських союзників – і налагодили деякі поставки з Польщі. Але це виявилися зовсім не ті обсяги, які були потрібні оборонці. Та й зразків було небагато – Радянський Союз свого часу передавав ліцензії на виробництво бронетехніки вкрай неохоче. Із серйозних проектів можна назвати ліцензійне виробництво танків Т-72 і броньованих тягачів МТ-ЛБу в Польщі, а також випуск деяких елементів і запасних частин в Румунії та Болгарії.

Крім того, виявилося, що ряд зразків бронетехніки взагалі ніде крім СРСР – Росії не випускався. Дуже яскравий приклад – БТР-80. Створений на його основі і з використанням окремих механізмів та агрегатів вітчизняний БТР-4 до 2014 року перебував з 45% деталей українського виробництва, 45% деталей російського виробництва і 10% імпортних деталей виробництва інших держав. Зараз зроблені серйозні кроки і офіційно велика частина деталей російського виробництва заміщена на інші – здебільшого вітчизняні.

Радянська бронетехніка була значною мірою уніфікована, і в БТР-80 використовувалися багато вузлів і деталей його попередника – БТР-70, зокрема провідні мости, підвіска, рульове управління, робочі гальма і багато іншого.

З 2014 року «Укроборонпром» почав шукати можливості для нелегальної (або скажімо так – напівлегальної) закупівлі необхідних запчастин, агрегатів і механізмів для бронетехніки. І такі «лазівки» незабаром були знайдені. У результаті українським оборонникам вдалося налагодити досить ритмічний процес ремонту і відновлення легкої бронетехніки.

Невже ніхто не знав? Починаючи з 2015 року в ЗМІ стали з'являтися гучні журналістські розслідування щодо «сірих» схем в українській оборонці. Таких можна згадати як мінімум два, але вони, втім, нічим особливо не закінчилися.

У 2016 році телеканал «Громадське» провів розслідування, з результатів якого випливало, що через британських посередників у Росії для потреб одного з підприємств «Укроборонпрому» закуповувалися гусеничні стрічки для військової техніки і двигуни російського виробництва для бронетранспортерів БТР-70. Журналістам на той момент стало відомо про закупівлю партії з 20 гусеничних стрічок і 20 двигунів. З матеріалів випливало, що переплата за ці запчастини склала від 100 до 200%. Для нелегальних схем нормальна практика – навряд чи хтось буде ризикувати за менші бариші.

Потім у 2017 році журналісти з проекту «Следствіе.інфо» оприлюднили ще одну «схему». За їхніми даними, український інтерес полягав у закупівлі двигунів на заводі КамАЗ. При цьому «схема» була більш вигадливою – поставки здійснювалися через Молдову і використовували як «прокладки» німецькі фірми.

При цьому варто відзначити, що і у виробництві, і в ремонті автомобільної техніки широко використовувалися російські комплектуючі. Лише відносно нещодавно той же КрАЗ відійшов від практики використання двигунів і рухової групи виробництва Ярославського заводу – замість них стали ставити китайські аналоги. Але тут дещо простіше – закупівлі, вочевидь, проводилися на цивільному ринку і тому навряд чи потрапляли під санкції. Хоча зрозуміло, що ті ж росіяни чудово усвідомлювали, для чого купуються такі запчастини.

Що зараз коїться? На даний час «АвтоКраз» цілком успішно співпрацює з китайськими компаніями – і нові зразки здебільшого вже зав'язані на них. Тобто поступово відхід від Росії відбувається не лишена словах, а й на ділі.

Втім, окрім «сірого» експорту з Росії є і аналогічний рух в інший бік – наприклад, вертолітні двигуни виробництва «Мотор-Січ», за деякими даними, доволі масово надходять до РФ через ОАЕ. Є й інші можливості – наприклад, постачати деталі через Білорусь. Існує думка, що такі «сірі» схеми вигідні обом сторонам, і на них просто закривають очі.

Таким чином, можна говорити про те, що «сірі» схеми покупки в Росії запасних частин, агрегатів і механізмів до техніки радянського зразка підприємствами, що входять до складу «Укроборонпрому», є досить поширеною практикою. Однак вона не афішується і використовується виключно для можливості забезпечення боєздатності наших Збройних сил. Справа в тім, що за минулі роки дуже багато технологій і технологічних ліній було втрачено (або загублено спеціально). Та й повного циклу виробництва в Україні було критично мало для того, щоби повністю забезпечувати армію вітчизняною продукцією.

Хоча нещодавно було заявлено, що в країні освоєно виробництво гусеничних стрічок для БМП, а прес-служба АНТК «Антонов» повідомила про відновлення робіт над проектом Ан-158 з канадською авіонікою. Тобто робота йде, але вона настільки непроста, що перші реальні зовнішні результати стали очевидні лише зараз – через 4–5 років після початку всього процесу.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті