Президент в один клік: чи реально впровадити онлайн-голосування в Україні

На проведення виборів президента і парламенту в 2019 році Україна витратить майже 5 млрд грн. Це вартість друку бюлетенів, оплата праці співробітників виборчих комісій, оренда приміщень для розміщення виборчих дільниць, ведення реєстру виборців і т. д. При цьому на підведення підсумків у ЦВК пішло більше тижня, хоча електронні протоколи були отримані вже через пару днів після голосування. Про те, як можна скоротити ці фінансові та часові витрати, наприклад – перейшовши на електронне голосування, і наскільки складним для країни виявиться такий перехід, спеціально для Mind розповів Гліб Сегида, керуючий партнер юридичної фірми Pravovest.

З огляду на досить активний рух і вже реалізовані ініціативи міністерства юстиції щодо відкриття доступу до електронних реєстрів, організувати інтернет-голосування в Україні досить реально.

Якщо люди здійснюють операції з купівлі-продажу нерухомості та корпоративних прав в електронній формі, отримуючи на руки просто виписку з реєстру, то і волевиявлятися в онлайн-режимі вони будуть готові. Все ж таки віддати десятки тисяч доларів за права на квартиру в електронному реєстрі – набагато відповідальніший крок, ніж поставити галочку в формі для голосування.

На користь готовності людей і своєчасності таких новацій свідчать і цифри Національного банку. За 2018 рік українці провели безготівкових операцій за своїми банківськими картками на суму майже 1,3 трлн грн, а на розрахунки «паперовими» грошима припало майже 1,6 трлн грн. Тобто «оцифрованими» гривнями ми користуємося вже майже так само активно, як і фізичними купюрами.

Крім того, українські міста переходять на електронні квитки для оплати проїзду в громадському транспорті. Понад 100 000 жителів України зайняті в ІТ-галузі та випускають продукти і надають послуги для замовників з усього світу. Так чому, маючи такі вихідні дані, в Україні не ведеться активно дискусія про перехід до онлайн-голосування?

Що кажуть закони? У січні 2018 року Кабмін схвалив Концепцію розвитку цифрової економіки і суспільства України на 2018–2020 роки. Серед іншого у документі згадується і електронне голосування.

Також норми щодо систем електронного голосування є і в новому Виборчому кодексі. Втім, перспектив прийняття цього кодексу в 2019 році поки небагато.

На думку експертів, затягування прийняття документа відбувається не лише через положення про повністю пропорційну виборчу систему з відкритими списками на парламентських виборах, а й через зниження можливостей фальсифікації виборів, зокрема й за допомогою системи електронного формату голосування і підрахунку.

Які варіанти існують? Якщо розглядати світовий досвід, то форматів електронного голосування може бути декілька.

Повністю «віддалений» варіант, коли людина голосує зі свого персонального комп'ютера.

Голосування через «логін-пароль» у спеціальних електронних терміналах на виборчих дільницях. Також голосування на дільниці, але виборцю замість бюлетеня видається бланк зі штрих-кодом, відсканувавши який в електронному терміналі, людина голосує за свого кандидата.

А також – змішані варіанти вище перерахованих форматів і сьогоднішнього формату «офлайн-виборів». Наприклад, можна голосувати вдома і за штрих-кодом на дільниці.

Насправді в Україні вже впроваджені елементи онлайн-голосування: протоколи виборчих комісій подаються і онлайн, і в форматі бланків з печаткою, а реєстр виборців ведеться в електронному вигляді.

Як це питання вирішувалося в інших країнах? Різні варіанти електронного голосування існують вже в досить великій кількості країн, наприклад в США, Бразилії, Швейцарії, Естонії, Бельгії, Великобританії, Франції, Філіппінах, Індії, Нідерландах, Португалії, Панамі, Пакистані, Росії. Серед них нещодавно ще була Канада, яка згорнула такий експеримент.

Також серед «передовиків» могла бути Німеччина, однак Федеральний конституційний суд заборонив онлайн-голосування, оскільки вирішив, що така система не гарантує достатньої міри прозорості.

У Швейцарії електронне голосування було запущено в пілотному режимі у восьми кантонах і на зарубіжних виборчих дільницях, і уряд планує позширити цей досвід на всю країну.

У Бразилії так голосують вже з 1996 року, а для підвищення явки електронні термінали для голосування встановлені навіть на вокзалах і зупинках громадського транспорту.

Естонія, яку часто наводять як еталон країни щодо впровадження цифрових послуг, перейшла на електронне голосування у 2007 році. Ідентифікація виборця відбувається за допомогою ID-карти. Якщо людина має пристрій для її зчитування вдома, то може голосувати не виходячи зі своєї квартири. Сам зчитувач можна вільно купити, він стоїть декілька доларів. Пізніше голосувати стало можливо і з використанням системи Mobil ID.

І у всіх цих країнах не відбулося зростання фальсифікацій або продажу свого голосу, як і зламів системи хакерами.

А як можна організувати в Україні? Українці вже можуть дистанційно відкривати банківські рахунки, замовляти адміністративні послуги, за допомогою електронного підпису візувати бізнес-контракти, тисячі реєстраторів мають права доступу до державних реєстрів прав власності, через які можна оформити корпоративні права та права на нерухомість.

Паспорт нового зразка виконаний у вигляді картки з чипом – ось готовий інструмент для онлайн-голосування. Як і в Естонії, у нас працюють системи Mobile ID і Bank ID.

Тому всім виборцям можна створити електронні підписи, за допомогою яких вони зможуть голосувати з домашнього комп'ютера або, за його відсутності, через пристрої на дільницях для голосування (людина буде отримувати не паперовий бюлетень, а підходити до пристрою зі своїм електронним підписом або папірцем зі штрих-кодом).

І проголосувати двічі вже не вийде, як і використовувати для голосування чужий бюлетень. А бюлетені з голосами за деяких кандидатів не виявляться «випадково» зіпсованими. Та й самим громадянам стане зручніше голосувати, що може підвищити явку, а значить – і легітимність виборів.

Скільки це коштує? У 2019 році на друк бюлетенів пішло 165 млн грн. Для порівняння: термінал, що використовується в закладах громадського харчування або на вулицях для поповнення рахунків, коштує 15 000–20 000 грн. Таким чином, замість друку бюлетенів під одні вибори, можна закупити 8250 терміналів для електронного голосування.

Виборчих дільниць на президентських виборах було 32 122. Відповідно, відмова від друку бюлетенів на одних загальнонаціональних виборах дозволяє обладнати хоча б одним терміналом понад чверті виборчих дільниць. А також – заощадити на зарплаті працівників комісій, яких буде потрібно набагато менше. Скоротяться витрати на зберігання бюлетенів – як документів суворої звітності – протягом п'яти років.

Тому хоча на першому етапі витрати на організацію електронних виборів перевищать витрати на організацію виборів у сьогоднішньому форматі, але вже дуже скоро держава почне економити. На додаток до цього «поголовна» діджиталізація суспільства дасть значний поштовх розвитку економіки країни: все більше людей почнуть використовувати онлайн-канали для замовлення адміністративних послуг, укладення договорів і т. д.

Чому ж Україна не переходить на електронні вибори? У нинішніх реаліях суспільство до цього не готове. Так само, як депутати передають свої електронні картки для голосування в парламенті, так і прості громадяни зможуть продавати свої електронні підписи. Уже зараз у соцмережах і форумах з'являються оголошення «продаю/покупаю носій з електронним підписом». Особливо це актуально для сільських районів, де досі місцями немає інтернету. І тому люди готові оформляти електронний підпис лише для того, щоб відразу, за кілька сотень гривень, віддати його в користування іншій людині.

Ця проблема вирішується впровадженням лише одного формату голосування: з терміналами на виборчих дільницях і необхідністю підтверджувати свою особистість членам комісії.

Незалежно від впровадження електронного голосування, Україні треба вводити реальні механізми боротьби з підкупом виборців і посилювати покарання за такі випадки. Приклад цього року, коли в «сітках» опинилися мільйони людей, дуже показовий. А за вибори 2004 року, які навіть судом були визнані сфальсифікованими, так ніхто і не був покараний.

Як підготуватися до переходу? Перехід на електронне голосування має бути поступовим. Його можна розбити на декілька етапів, організувати пілотний проект – наприклад, в одній з ОТГ, і освітню кампанію для населення.

За зразок можна взяти досвід тієї ж Естонії, де у 2005 році на місцевих виборах через інтернет проголосували тільки близько 8% виборців, а у 2019 році на парламентських виборах ыз дому – вже 44%.

Втім, перед переходом на онлайн-голосування не завадить хоча б провести перепис населення і провести ревізію реєстру виборців України. Адже, за даними ЦВК, у країні налічується 34,6 млн виборців без позначки «вибув». А ось за даними дослідників, на основі споживання електроенергії, хліба і борошна, в Україні реально проживає від 24 до 35 млн осіб (офіційні дані – 42 млн). Тобто реальна кількість виборців може суттєво відрізнятися від формальних даних і складати лише 20–29 млн осіб.