Кандидат чи ні: як ЦВК та Верховний суд вирішували долю Андрія Клюєва

Кандидат чи ні: як ЦВК та Верховний суд вирішували долю Андрія Клюєва

Про законодавство, рішення суду і те, до чого тут нардеп-утікач Онищенко

Цей матеріал також доступний російською
Кандидат чи ні: як ЦВК та Верховний суд вирішували долю Андрія Клюєва

Вже за кілька тижнів, 21 липня, Україна обиратиме новий парламент. Чим ближче до дати «старту», тим яскравіше виглядає передвиборча боротьба кандидатів чи тих, хто намагається ними стати.

Так, днями Центральна виборча комісія з другої спроби зареєструвала кандидатом у народні депутати екс-очільника адміністрації президента-втікача Віктора Януковича Андрія Клюєва. При цьому ЦВК наголошувала, що подія відбулася на вимогу рішення Верховного суду, який скасував попередню постанову ЦВК про відмову у реєстрації зазначеної особи через її відсутність в Україні протягом п'яти років до дати парламентських виборів.

У свою чергу Верховний суд пояснив, що скасував рішення суду першої інстанції в частині зобов’язання ЦВК зареєструвати кандидатом у народні депутати Клюєва, натомість зобов’язав ЦВК повторно розглянути документи щодо його реєстрації, захистивши таким чином порушенні права позивача. Відтак суд вважає, що ЦВК не здійснила вичерпних дій для з’ясування обставин відповідності особи установленому цензу осілості. Зрештою Центрвиборчком усе-таки скасував реєстрацію Андрія Клюєва кандидатом у народні депутати України. У підсумку ця історія складається в доволі цікавий кейс.

Про те, що ж передбачено українським законодавством у такому випадку і які «вичерпні дії» мали б бути застосовані, Mind розповів керуючий партнер юркомпанії ESQUIRES, адвокат Олександр Шкелебей.

Незважаючи на публічне протистояння між ЦВК та Верховним судом, справа Андрія Клюєва нескладна, і її правильне вирішення залежить від наявності доказів непроживання Клюєва на території України протягом останніх п’яти років.

Попри емоційні заяви про зраду, факти перебування у розшуку та повідомлення про підозру Клюєву, за відсутності обвинувального вироку суду, не мають жодного значення для питання реєстрації кандидата в народні депутати. У цьому вимірі запитання можуть бути адресовані тільки правоохоронцям щодо ефективності розслідування більше п’яти років.

Суди та ЦВК зробили все, щоб у пошуках відповіді на одвічне питання суспільства «хто винен?» заплутати навіть правознавців. Отже, проаналізуємо скасовану постанову ЦВК №1196, рішення судів, лист Генпрокуратури – як основний доказ ЦВК, а також публічні позиції ВС і ЦВК.

Якими є позиції сторін?

Позиція Ліберальної партії, яка висунула Андрія Клюєва у депутати, в адміністративному позові проста: Клюєв зареєстрований та проживає у місті Донецьку, а у ЦВК відсутні належні та допустимі докази, які б спростовували факт його проживання протягом останніх п’яти років на території України.

Річ у тім, що відповідно до закону саме ЦВК відповідальна за здійснення контролю за додержанням законодавства про вибори та проводить перевірку осіб, які мають намір бути зареєстрованими кандидатами у народні депутати України. Зокрема – щодо запровадженого цензу, пов'язаного з їхнім проживанням в Україні.

Наприклад, відмовляючи в реєстрації нардепу-утікачу Олександру Онищенку, ЦВК звернулася до Державної прикордонної служби України з питанням щодо перетинання ним держкордону України. І, посилаючись на отриману інформацію, зазначила, що Онищенко не перебуває на території України з 3 липня 2016 року, а протягом періоду з 21 липня 2015-го до 21 липня 2016 року тривалість його перебування за межами України в сумі становила понад 180 днів.

У тій справі Верховний суд погодився з доводами ЦВК та скасував рішення Шостого апеляційного адміністративного суду про зобов’язання зареєструвати Онищенка кандидатом в народні депутати України.

У той ж час у постанові №1196 про відмову в реєстрації кандидата в народні депутати України Андрія Клюєва Центрвиборчком навів такі мотиви за результатами здійсненого контролю:

«Однак, за інформацією, наданою Генеральною прокуратурою України, починаючи з 2014 року нею проводяться досудові розслідування у декількох кримінальних провадженнях, у яких Клюєву А.П. повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень та оголошено про його розшук. Крім того, з кінця 2015 року слідчим суддею надано дозвіл на затримання підозрюваного з метою його участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Також Генеральна прокуратура України має обґрунтовані відомості, що Клюєв А.П. не перебуває на території України з лютого 2014 року. Додані до заяви Клюєва А.П. документи не дають підстав для встановлення факту його проживання в Україні протягом останніх п’яти років, а отже, Клюєвим А.П. не дотримано вимоги Конституції України та Закону щодо проживання в Україні протягом останніх п’яти років на день проведення позачергових виборів народних депутатів України 21 липня 2019 року».

Можливо, з медійного погляду таке обґрунтування й виглядає непогано, але у судового юриста воно викликає лише здивування.

Що не так із рішенням ЦВК?

Чому ЦВК вирішила, що їй достатньо зазначити про наявність відомостей у Генпрокуратури та не потрібно збирати докази самостійно? Хіба правники Комісії не знають, що підставою для звільнення від доказування в адміністративній справі є вирок суду у кримінальному провадженні (ч. 6 ст. 78 КАС України), а не листи правоохоронних органів про наявність у них відомостей щодо обставин?

На запит ЦВК у листі Генеральної прокуратури України від 21 червня 2019 року за підписом начальника управління спеціальних розслідувань С. Горбатюка викладені наступні важливі для справи факти.

За даними Державної прикордонної служби, 1 січня 2014 року Андрій Клюєв «вилетів з аеропорту Бориспіль рейсом Київ – Салалах, а 11 січня 2014 року – повернувся до аеропорту Бориспіль рейсом Алайн – Київ». Інша інформація щодо перетинання державного кордону України Клюєвим у 2014–2019 роках у базі даних відсутня.

Також у матеріалах кримінальних справ наявні факти перебування Клюєва в Російській Федерації, де він у грудні 2016 року брав участь у судових засіданнях Дорогомилівського районного суду Москви та надавав свідчення з метою визнання подій лютого 2014 року в України державним переворотом, а також у 2017 році виступав на російському телебаченні.

Згідно з інформацією Комісії по контролю за файлами Інтерполу, Клюєв уповноважив інформувати Національне центральне Бюро Інтерполу України про своє поточне місцезнаходження за адресою: будинок_, вулиця Лісна, село Шулгіно, Одинцовський район, Москва, Російська Федерація.

Крім того, у травні 2019 року до Генеральної прокуратури України надійшла заява за підписом Клюєва, датована 10 травня 2019 року, відповідно до якої, зокрема, вказано, що останній, використовуючи право на свободу пересування до повідомлення про підозру, яку було складено 23 грудня 2014 року у кримінальному провадженні №42014000000000368, змінив місце свого проживання. Однак у цій же заяві зазначено адресу Клюєва «для листування» – вул. Лісна _, селище Шульгіно, Московська область.

Незрозуміло, чому ЦВК, після отримання  настільки детальної відповіді, не запросила у Генпрокуратури документи на підтвердження викладених в листі обставин. Адже ГПУ навряд чи відмовила б у їх наданні, враховуючи резонансність справи.

А чи були докази?

З рішення Шостого апеляційного адміністративного суду вбачається, що в матеріалах справи наявна довідка Держприкордонслужби України, надана на звернення за №23/2-32863-14 від 24 жовтня 2017 року, яку ЦВК також могла отримати від Генпрокуратури. При підтвердженні цього факту запитань до ЦВК постає ще більше.

Не могли не звернути увагу на це і суди. Так, Шостий апеляційний адмінсуд вказав, що колегія суддів не приймає доводи ЦВК, які покладені в основу спірної постанови, щодо наявності у Генеральної прокуратури України обґрунтованих відомостей про відсутність Клюєва на території України з лютого 2014 року, оскільки вони не підтверджені жодними доказами.

Верховний суд встановив, що матеріали справи не містять доказів у підтвердження здійснених ЦВК заходів стосовно з'ясування та перевірки відомостей, що містить лист Генеральної прокуратури України, як то звернення до Державної прикордонної служби, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України або з'ясування обставин стосовно проживання Клюєва А.П. протягом останніх п'яти років на території України в інший спосіб.

ЦВК навіть не надала суду докази виступу Клюєва на російському телеканалі ТВЦ у 2017 році, про що йдеться в єдиному доказі ЦВК.

У судовому засіданні представник ЦВК підтвердив, що Комісією при прийнятті спірної постанови було взято до уваги лише відомості, викладені в наданому Генеральною прокуратурою України листі. Представник ЦВК в судовому засіданні не підтвердив інформації стосовно надсилання Комісією запиту до Державної прикордонної служби України щодо перетину Клюєвим державного кордону протягом останніх п'яти років.

Верховний суд, погоджуючись, що висновок Шостого апеляційного адмінсуду про скасування спірної постанови ЦВК – обґрунтований, зауважив: «оскільки ЦВК не здійснила вичерпних дій для з'ясування обставин відповідності Клюєва установленому цензу осілості, належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання ЦВК повторно розглянути подані Ліберальною партією України документи щодо реєстрації кандидатом у народні депутати України Клюєва в одномандатному виборчому окрузі №46 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року з урахуванням висновків, наведених Судом в цьому рішенні».

У зв’язку з розповсюдженням недостовірної інформації стосовно рішення Верховного Суду про реєстрацію А. Клюєва кандидатом...

Опубликовано Верховний Суд Понедельник, 1 июля 2019 г.

Вопреки рассуждениям ЦИК, Верховный суд не оценивал никаких доказательств, кроме письма Генеральной прокуратуры, поскольку их в деле не было.

О чем свидетельствует решение Верховного суда?

ЦИК субъективно воспринял решение Верховного суда как патовую ситуацию и после окончательного решения суда не осуществил никаких других действий для выяснения обстоятельств соответствия Андрея Клюева установленному цензу оседлости.

После регистрации Клюева кандидатом в народные депутаты Украины комиссия пообещала инициировать вопрос об отмене регистрации, если какой-либо из государственных органов предоставит ЦИК хоть одно доказательство проживания Клюева в течение последних пяти лет за пределами Украины.

Такой ультиматум ЦИК свидетельствовал, что комиссия не собиралась в дальнейшем искать доказательства и переложила ответственность за осуществление контроля за соблюдением законодательства о выборах на «государственные органы». Но общественный резонанс, акция протеста на Майдане Независимости, проведенная 2 июля, и селекторное совещание президента Украины из Торонто вызвали «проактивную» позицию этих самых госорганов.

3 июля 2019 года в ЦИК поступили письма Генеральной прокуратуры Украины, Службы безопасности Украины, Национальной полиции Украины, датированные тем же днем, а также Министерства внутренних дел Украины от 2 июля 2019 года, на основании которых ЦИК отменила регистрацию кандидата в народные депутате Клюева А. П.

Так, МВД Украины указало: ему достоверно известно, что Клюев А. П. покинул территорию Украины в 2014 году вместе с Януковичем В. Ф. и не проживал на территории Украины последние пять лет. По заключению СБУ, Клюев с 2014 года на территории Украины не находился, официальные пункты пропуска государственной границы Украины не пересекал. Генпрокуратура фактически подтвердила предоставленную ранее информацию.

Неизвестно, предоставили ли правоохранители доказательства в подтверждение их выводов, изложенных в письмах от 2 и 3 июля 2019 года.

В случае обжалования решения ЦИК об отмене регистрации в кандидаты в народные депутаты Украины Клюева А. П. судам придется оценивать новые доказательства и принимать решения по делу, имеющему большую общественную значимость. На фоне невысокого доверия к судебной власти в глазах общества суды и в этом деле благодаря более профессиональной работе пресс-службы ЦИК и СМИ выглядят поборниками интересов «реваншистов».

Но действительно ли это так? Наряду с изложенным анализом необходимо обратить внимание на сущность и специфику именно административного судопроизводства, которое проверяет правильность (законность) действий субъекта властных полномочий (в данном случае ЦИК). На этот раз оценка судами действий ЦИК оказалась вполне правильной. А вот к Центризбиркому вопросов много даже в юридической плоскости.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті