Піднебесні вигоди: чого очікувати від співробітництва України та КНР у військово-технічній галузі

Піднебесні вигоди: чого очікувати від співробітництва України та КНР у військово-технічній галузі

Та про те, як скандал між США та Китаєм вплинув на наші стосунки з останнім

Цей матеріал також доступний російською
Піднебесні вигоди: чого очікувати від співробітництва України та КНР у військово-технічній галузі
Фото: pixabay

Наприкінці серпня Китай звинуватив США у втручанні у внутрішні справи України і українсько-китайські відносини. Про це повідомив посол Китаю в Україні Ду Вей. Він запевнив, що українсько-китайське співробітництво у сфері військових технологій базується на принципах взаємної вигоди, і висловив думку, що розвиток цієї галузі України не цікавить США.

Крім того, посла обурили слова радника президента США Дональда Трампа з питань національної безпеки Джона Болтона про створення Китаєм «дипломатії боргу», тоді як Китай вважає, що така політика притаманна саме США.

Раніше, ще до відвідування Болтоном України, видання WSJ повідомило, що радник Трампа приїде, аби не допустити придбання китайською інвестиційною компанією Skyrizon українського заводу «Мотор Січ». Джерела зазначили, що отримання китайськими властями українського підприємства розглядається як крок до розширення військової спроможності КНР.

Якими ж насправді є відносини між Україною і Китаєм у військовій сфері та чого від них очікувати в найближчому майбутньому, розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.

На тлі скандалу з продажем китайському інвестору такого стратегічно важливого підприємства оборонного комплексу України, як «Мотор Січ», цікаво і повчально простежити й історію військово-технічного співробітництва наших країн. Адже мало хто знає, що після розпаду Радянського Союзу саме КНР була одним з найбільших партнерів нашого воєнпрому. При цьому, щоправда, навряд чи варто говорити про рівноправні стосунки, але про все послідовно.

Незважаючи на розрив військово-технічних зв'язків усередині величезного радянського військово-промислового комплексу, Україна отримала у спадок приблизно 2000 організацій, так чи інакше задіяних в оборонній промисловості, що становить приблизно 17% загальносоюзного потенціалу.

Чим Україна приваблює Китай

Однак замкнутих технологічних ланцюжків було небагато – Україна могла самостійно випускати бронетехніку, кораблі, авіаційні та корабельні двигуни, стрілецьку зброю, спорядження і боєприпаси, вироби ракетної галузі, військово-транспортного авіабудування.

Але найголовніше – у країні залишилася дуже велика кількість ремонтних підприємств, що дозволяло Києву в міру необхідності знімати зі складів поставлену на зберігання техніку (а її від Союзу дісталося набагато більше за потреби оборони держави), проводити її передпродажну підготовку, а потім реалізовувати в треті зацікавлені країни. Це, по-перше, було великим джерелом бюджетних надходжень, по-друге, дозволяло позбутися застарілої, а тому непотрібної техніки, по-третє, забезпечувало ремонтні заводи замовленнями, а людей – роботою. Крім того, ремонтні заводи давали можливість модернізувати вже продану техніку.

Однак практично відразу український воєнпром потрапив під «російський каток»: згідно з міжурядовими угодами всі нові розробки техніки повинні були бути орієнтовані виключно на російські комплектуючі, на неофіційному рівні відбувся і розподіл ринків збуту – фактично Кремль нам «милостиво» дозволяв експортувати стару радянську техніку лише до Африки і деяких країн Азії.

Про вигоди для України

Єдиним винятком був Китай. За даними авторитетного міжнародного видання SIPRI, у період 2012–2016 років на Піднебесну припало 28% українського збройового експорту.

Зрозуміло, що Пекін, розвиваючи співробітництво з Україною, переслідував свої, суто практичні цілі – насамперед отримання технологій, які не продає йому Росія. До того ж навіть на готові вироби української оборонки ціна завжди була і є нижчою, ніж, наприклад, у росіян.

Вже на зорі незалежності Китай купував в України керовані ракети класу «повітря – повітря», газотурбіни, авіаційні двигуни. Далі співпраця поглиблювалася і розширювалася.

Найхарактернішим прикладом стала, наприклад, комплексна участь наших підприємств у колосальній китайській програмі «клонування» винищувача Су-27 і створення власного палубного винищувача. Авіаремонтні заводи України, що мали ліцензію на ремонт Су-27, надавали китайцям технічну документацію та зразки агрегатів винищувача, а також організовували навчання фахівців. Навіть більше, Київ продав Пекіну перший прототип Су-33 – дослідний зразок літака Т10К, що став основою для китайського палубного винищувача Shenyang J-15.

Цікаво відзначити, що після 2014 року, коли після анексії Криму припинилася співпраця з російськими підприємствами воєнпрому, наші підприємства вдалися вже до експорту частини вузлів і агрегатів для Су-27, які виробляються китайськими партнерами.

Досить серйозну допомогу надало китайським авіабудівникам і ДП «Антонов». Саме за безпосередньої участі українських фахівців у КНР був створений військово-транспортний літак Y-20.

Зробили свій вклад українці й у китайську ракетну програму, але тут деталей у відкритому доступі зовсім небагато.

Водночас, свідомо чи ні, але Китай дуже часто використовував Україну «втемну». Вельми показовою в цьому відношенні є історія з авіаносцем «Варяг». У 1998 році китайці купили цей недобудований важкий авіаносний крейсер нібито для цивільного використання – на його борту планувалося розмістити великий ресторан. Однак коли у 2012 році корабель був переданий замовнику, його миттєво включили до складу китайського військово-морського флоту з позначенням Type-001, або «Ляонін».

Про перспективи співпраці з Піднебесною

На сьогоднішній день перспективи військово-технічного співробітництва наших країн вельми туманні. З одного боку, Китай все ще зацікавлений у науково-технічній базі українського ВПК, зокрема, це стосується авіабудування і будування двигунів. Триває реалізація вже укладених контрактів – так, за деякими з них зобов'язання закінчуються лише до 2020 року, а також укладаються нові угоди.

Однак цілком очевидно, що в найближчі декілька років інтереси Пекіна у військово-технічній сфері будуть неминуче звужуватися, бо Китай на основі отриманих технологій тепер сам все швидше створює власні військові технології, долаючи розриви із США і Росією в різних галузях оборонної промисловості.

З іншого боку, в умовах майже відвертого ембарго на постачання зброї і технологій ми як ніколи зацікавлені в придбанні китайської зброї і комплектуючих. Тим більше, що нам є що запропонувати – та ж сільськогосподарська продукція займає в середньому 50% українського експорту в Китай. З проектів, які обговорюються у військовому середовищі, є, наприклад, і плани розгортання ліцензійного виробництва реактивного навчально-бойового літака L-15, який використовує двигуни АІ-222 вітчизняного виробництва.

Навіть більше, стандартними для вітчизняної армійської автотехніки стали китайські двигуни, які ми, проте, отримуємо через Білорусь. Як зміниться позиція Мінська після створення найближчим часом Союзної держави з Росією, передбачити нескладно. А це буде серйозний удар по нашій боєздатності.

Наскільки ці дві практично діаметральні позиції Києва і Пекіна можна буде поєднати, покаже тільки час. А поки можна говорити лише про те, що військово-технічне співробітництво буде продовжено: Китай принаймні найближчі років 10 закуповуватиме авіаційні двигуни українського виробництва.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті