Нові виклики: чим загрожує ситуація на Близькому Сході

Президент США Дональд Трамп напередодні пригрозив, що Сполучені Штати завдадуть «дуже швидкий і дуже сильний» удар по 52 іранських об'єктах у відповідь на будь-які потенційні атаки Ірану.

Раніше, 3 січня, у результаті ракетного удару, нанесеного військовими США по Багдаду, були вбиті командувач спецслужб «Аль-Кудс» Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР, елітні частини збройних сил Ірану) генерал Касема Сулеймані та заступник глави іракського шиїтського ополчення Абу Махді аль-Мухандіс.

Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї пообіцяв, що це вбивство не залишиться безкарним.

Вранці 4 січня на північ від столиці Іраку було завдано новий авіаудар. За даними ЗМІ, під обстріл потрапила автоколона проіранського збройного угруповання.

Увечері того ж дня офіційний сайт призовної служби США перестав працювати через наплив користувачів у зв'язку з поширенням чуток про «початок третьої світової».

Своєю чергою парламент Іраку проголосував за розрив угоди з коаліцією по боротьбі з терористичною організацією «Ісламська держава» і за виведення з країни всіх іноземних військ. В даний час в Іраку розміщено 5200 американських військовослужбовців.

Як може розвиватися ситуація на Близькому Сході та як вона вплине на Україну, аналізує для Mind військовий експерт Михайло Жирохов.

Близький Схід був і залишається критично важливим регіоном для безпеки всієї планети, що і підтвердили останні події. Саме ця територія через важливе стратегічне положення є об'єктом для вирішення своїх геостратегічних питань не тільки «світовими гравцями», але в останні десятиліття і регіональними наддержавами.

Під таким кутом варто розглядати і удар американського безпілотника по колоні автомобілів поблизу міжнародного аеропорту Багдада в ніч на п'ятницю, 3 січня. У результаті попадання чотирьох ракет «Хелфаєр» загинуло кілька офіцерів зі складу командування іранського Корпусу вартових Ісламської революції, а також польові командири з проіранського збройного формування «Аль-Хашд аш-Шабі».

Чим завинив іранський генерал Касем Сулеймані

Як стверджують американські джерела, цей удар був санкціонований особисто президентом Трампом і був відповіддю на спробу штурму напередодні Нового року американського посольства в Багдаді.

На сьогодні очевидно, що метою американців був 62-річний іранський генерал Касем Сулеймані, який вважався однією з ключових фігур впливу Тегерана в Сирії та Іраку.

Призначений наприкінці 1990-х років керівником спецпідрозділу іранського «Аль-Кудс» – спеціальними силами, які проводили військові операції за межами Ірану, він дуже скоро став головним стратегом. Генерал розробляв плани військових операцій і розширення впливу Ірану в Сирії, Іраку та інших країнах регіону.

Неофіційно західні аналітики називали його найефективнішим керівником розвідки на Близькому Сході. Причому не можна не відзначити, що Сулеймані отримував накази безпосередньо від іранського лідера аятоли Алі Хаменеї.

Генерал мав дуже особисті контакти з усіма союзниками Ірану. Так, він неодноразово літав до Москви, де проводив зустрічі на рівні міністра оборони РФ і навіть президента Путіна. До речі, вважається, що саме Сулеймані переконав російське військово-політичне керівництво у 2015 році втрутитися в хід бойових дій у Сирії.

Про інтереси США

Після початку другої іракської війни у 2003 році Вашингтон звинуватив Сулеймані в плануванні атак проти американських солдатів. А у 2011 році Міністерство фінансів США включило генерала до санкційного списку, звинувативши його в участі в змові з метою вбивства посла Саудівської Аравії у Вашингтоні.

Крім того, Сулеймані включено до чорного списку ООН, до якого увійшли 15 високопоставлених військових і політичних діячів Ірану, яким забороняється залишати територію країни через доведений зв'язкок з військовою ядерною програмою країни.

Тобто для Ірану, де зовнішня політика, як і раніше, будується перш за все на особистих контактах і зв'язках, це дуже серйозний удар. Зрозуміло, що «святе місце порожнім не буває» і загальна тенденція збережеться, однак новому керівництву «Аль-Кудс» може знадобитися пару місяців для того, аби налагодити особисті контакти. 

Проте якраз на це і розраховують американські спецслужби, які планують використовувати саме цей період «безвладдя» для вирішення іранського питання. Вже з’явилися повідомлення про арешти і знищення лідерів проіранських угруповань по всьому Близькому Сходу. Буквально в ніч на 5 січня 2020 року удару невідомих сил (імовірно ВВС США) піддалася база імені імама Алі КВІР Ірану в сирійському місті Аль-Букамаль на кордоні з Іраком.

Чого очікувати в подальшому від розвитку ситуації

Хоча з Ірану звучать зухвалі заяви про те, що відповідь на смерть Сулеймані буде «нищівною», варто визнати: Іран недостатньо потужна держава, щоб безпосередньо воювати з США і їхніми союзниками. Однак щоб не втратити авторитет, іранці просто зобов'язані відповісти. І судячи з останніх подій, відповідь буде симетричною: вже пішли повідомлення про обстріл (мінометних, ракетних) американських військових баз в Іраку. Поки без жертв.

Крім того, можливі й атаки на американські дипломатичні представництва по всьому арабському світу. І нарешті в регіоні, причому в зоні досяжності іранських збройних сил, є два стратегічних союзники Америки – Ізраїль і Саудівська Аравія. І тут спектр впливу вельми широкий – від ударів тактичними ракетами і безпілотниками (як це було зовсім недавно з одним з найбільших нафтопереробних заводів у Саудівській Аравії) до вчинення терористичних актів руками своїх «проксі»-формувань.

Так вони вже робили в середині 1980-х років у розпал ірано-іракської війни, розв'язавши так звану танкерну війну. Щоправда, відтоді ситуація у світі змінилася: Захід став менш залежний від нафти взагалі та близькосхідної зокрема. Зате вже тоді була відпрацьована методика протидії – система конвоїв.

Нині з появою великої кількості спеціалізованих безпілотників вона стане ще більш ефективною і зведе нанівець всі зусилля Ірану.

Про світову «ланцюгову реакцію» і Україну

Як реагуватимуть США, вже більш-менш зрозуміло: на Близькому Сході створюється потужний збройний кулак. Так, у небі над Європою в останні пару днів зареєстровано просто рекордну кількість транспортних літаків С-17, які безперервним потоком везуть на американські бази навколо Ірану (а їх як мінімум 35 – причому не тільки в Ірані, Сирії, але і в Афганістані, Іраку , Кувейті) людей і зброю.

Крім того, легкий авіаносець USS Bataan з півтора тисячами морських піхотинців і з трьома десятками вертольотів на борту скасував вчення в Марокко і теж нині рухається в бік Близького Сходу.

При цьому навряд чи президент Трамп вирішиться на повномасштабну війну за типом радянського вторгнення в Афганістан у 1979 році або звільнення Кувейту в 1991-му. Швидше за все, обмежиться ударами з повітря по стратегічних об'єктах Ірану (у своєму твітері американський лідер вже пише про 52 цілі).

Але є і дещо фантастичний варіант з проведенням локальної наземної операції. Причому метою американського наступу може стати захоплення Хузестана – невеликої провінції, в якій проживає переважно арабське населення. Її важливість складно переоцінити, адже там зосереджені 80% нафти і газу і 35% прісної води Ірану. Як вважають західні аналітики, втрата цієї території призведе до дуже швидкого краху режиму аятоли.

Що стосується України, то нове загострення на Близькому Сході може мати як позитивне, так і негативне значення. З одного боку, це призведе до деякого падіння інтересу Держдепу до процесів в Україні, з іншого – Кремль буде просто змушений перекинути частину ресурсів на сирійський напрямок, тим самим послабивши донбаський. А якщо врахувати, що російський бюджет, як виявилося, «не гумовий», то такі перекидання можуть позначитися на фінансуванні окупованих територій Донецької і Луганської областей. Негативні моменти в ОРДЛО в плані фінансів, які намітилися останніми місяцями, можуть отримати свій подальший розвиток.

Навряд чи в цьому випадку варто очікувати і якогось загострення на фронті – воно просто не вигідно Росії для вирішення завдань на цьому напрямку. Програму-мінімум (витягування з українських тюрем основних свідків агресії РФ) росіяни вже виконали – тепер можна заморозити всі подальші дії до наступного раунду переговорів у «нормандському форматі».