Україна не Абхазія? Як бачить РФ майбутнє українського Донбасу

Абхазія на початку року потрапила в стрічки новин через масові протести за результатами президентських виборів.

9 січня в Сухумі відбулася наймасштабніша акція опозиції за останні місяці. Цього дня Верховний суд Абхазії повторно розглядав апеляцію опозиційного кандидата від партії «Амцахара» Алхаса Квіцінії про визнання недійсними підсумків президентських виборів, що пройшли 8 вересня 2019 року, на яких Рауль Хаджимба був переобраний на другий термін. Протестувальники пішли на штурм адміністрації президента. Парламент, який зібрався на позачергову сесію, проголосував за відставку глави держави.

Наразі в невизнаній і окупованій РФ Абхазії за рішенням суду мають відбутися повторні президентські вибори.

Детальніше про це Mind писав в геополітичному огляді подій та їх впливу на Україну.

Про сценарії розвитку подій на окупованих країною-агресором територіях, а також про те, що з нього може бути втілено на окупованому українському Донбасі та в Криму, розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.

Останні події в окупованій Росією Абхазії яскраво демонструють ті проблеми, з якими просувається горезвісний «русский мир» на пострадянському просторі.

Нагадаємо, що Верховний суд Абхазії скасував підсумки президентських виборів в анклаві та постановив призначити повторні вибори. Сталося це після того, як опозиція влаштувала силове протистояння з вимогою відставки президента Рауля Хаджимби. Варто нагадати, що на виборах він набрав 47,39% голосів, тоді як його суперник – лідер опозиційної партії «Амцахара» Алхас Квіцінія – 46,19%. Для невеликої території різниця просто мізерна – лише тисяча осіб.

Що приховується за протестами в Абхазії

Здавалося б, події на черговій окупованій РФ території, що була відібрана в Грузії, мало співвідносяться з нашими реаліями. Однак це тільки на перший погляд: події після 1992 року відбуваються за одним і тим самим сценарієм. І незважаючи на відмінності, Абхазія, Придністров'я, «республіки Донбасу», Південна Осетія – це ланки одного ланцюга. І підхід до них абсолютно однаковий. Тому і процеси відбуваються одні й ті самі.

Щоправда, у різних масштабах – адже неможливо порівнювати проблеми відносно невеликих за населенням і територією Південної Осетії та Придністров'я зі Східним Донбасом і Абхазією. А значить, те, що зараз відбувається в Абхазії, – це те майбутнє, яке чекає на окупований Східний Донбас, у разі якщо конфлікт триватиме досить довго.

Абхазію було відірвано від Грузії в 1993 році – тобто 27 років тому. За цей час Росія не зробила нічого, щоб допомогти побудувати економіку цього анклаву, а тільки закачувала в неї гроші. Причому закачувала вельми специфічно – за рахунок відкатів, які йдуть на саму гору російської влади. Фактично за ці роки створена унікальна корупційна економічна модель держави.

У підсумку всі нинішні проблеми Абхазії – це просто сварка двох протиборчих російських правлячих кланів, що розв’язується руками місцевих жителів за те, хто саме отримуватиме відкати за державне фінансування з російського бюджету.

Зрозуміло, чому це відбувається саме зараз, а не раніше. Виявилося, що  під санкціями російський бюджет «не гумовий». Ведення відразу трьох воєн (Донбас, Сирія і від нещодавно Лівія) і фінансування численних окупованих територій (включно з Кримом) на просторах колишнього Союзу – дуже витратна справа. І вже з минулого року почалося урізання тих сум, які країна може витратити на геополітичні ігри свого лідера.

Який сценарій планується для окупованого Донбасу

У точно такому ж стані нині перебувають і окуповані території Донецької та Луганської областей. За найскромнішими підрахунками, щороку утримання «ЛДНР» обходиться російському бюджету в $6 млрд, з яких половина витрачається на надання соціальної допомоги населенню, а решта – на забезпечення збройних формувань: боєприпаси, ПММ, грошове забезпечення особового складу, пропаганду і т. д.

І цей вантаж стає з кожним роком усе непідйомнішим. Тому і активізувалися спроби перекласти на Україну витрати з утримання цих територій зі збереженням загальної орієнтованості населення і органів влади на Росію. Поки є чітке неприйняття цього з боку української влади та громадянського суспільства, але як буде далі – незрозуміло.

І ще дуже показовий момент – рішення «внутрішньополітичної» кризи в Абхазії здійснювалося безпосередньо російськими чиновниками. Для цього терміново прилетів помічник президента Росії Владислав Сурков, який і опікується анклавами (зокрема, й «донбаськими республіками»). Тобто про жодну правосуб'єктність говорити не доводиться.

Спроби росіян перевести конфлікт на Донбас у статус внутрішньоукраїнського виглядають як мінімум незграбно. Але, на жаль, успіхи в російської пропаганди вже є. Наприклад, останній обмін утримуваними особами більшість наших засобів інформації наполегливо показували як результат домовленості між Україною і ОРДЛО. При цьому сором'язливо замовчували, що домовленість про це була досягнута в результаті особистої зустрічі президентів України і Росії.

«План Б» для українського Донбасу

Є у Росії і «план Б» у спробах економічно утримувати окуповані території Донбасу. Це створення умов для запуску економіки – адже тут залишилося відразу декілька досить потужних підприємств вугільної та металургійної галузі. Але все впирається в міжнародні санкції і неможливість створення повного циклу виробництва.

Підводячи підсумок, можна говорити про те, що своєю незбалансованою політикою щодо колишніх пострадянських країн РФ загнала себе в глухий кут. За ці роки російській еліті не вдалося сформувати політичну лінію. Фактично у неї так і не з'явилося союзників: Білорусь дедалі проблемніша територія, Казахстан йде своїм шляхом. Навіть Вірменія не повною мірою відповідає традиційному поняттю «союзник».

Усі відносини будувалися виключно на гібридних способах «примусу до миру» – шляхом окупації і прямої підтримки анклавів на території Грузії, Молдови та з певного часу України. Однак така політика була ефективна доти, поки російський бюджет міг собі дозволити за рахунок високих цін на енергоносії утримувати ці території.

Зараз же, з одного боку, перебуваючи під досить жорсткими санкціями з боку США і Європи, з другого – зіткнувшись з початком переходу на інші джерела енергії, Кремль вже не повною мірою може проводити таку політику і далі.

Потрібно приймати якісь рішення, причому кардинальні, до чого сучасна політична еліта просто не готова. Та й обдурений телевізором народ просто не зрозуміє і не підтримає. Тому поки Путін і його оточення змушені йти торованим шляхом. Як довго це може тривати, залежить від багатьох факторів, у тому числі й дій нашої влади.