Захворіло у світі
99,225,963
Померло у світі
2,129,597
Вилікувалось у світі
54,777,441
Захворіло в Україні
1,194,328
Померло в Україні
21,924
Вилікувалось в Україні
953,297
Сонце світить, вітер дме: де і як зберігати «зелену» енергію в Україні

Сонце світить, вітер дме: де і як зберігати «зелену» енергію в Україні

Чому energy storage досі офіційно не впроваджені на вітчизняному енергоринку

Цей матеріал також доступний російською
Сонце світить, вітер дме: де і як зберігати «зелену» енергію в Україні
Фото: pixabay

13 лютого 2020 року Комітет Верховної Ради з питань енергетики та житлово-комунальних послуг розглянув законопроєкт «Про внесення змін до Закону України «Про ринок електричної енергії» (щодо енергетичної безпеки, балансування енергосистеми та системи накопичення енергії)». Цей законопроєкт був зареєстрований народним депутатом Камельчук Ю.О. 12 грудня 2019 року за №2582. Для учасників ринку електроенергії останній аспект є дуже важливим, оскільки відсутність регулювання систем накопичення не дозволяє впроваджувати ці технології в Україні. Про те, як зберегти вироблену електроенергію, тим самим уникнувши розбалансування енергосистеми, та про особливості нормалізації цих питань у країнах ЄС спеціально для Mind розповідає експерт з енергетичних проєктів Марина Гріцишина.

У зв’язку із невизначеністю щодо аукціонів для виробників електроенергії із відновлюваних джерел та зниженням «зелених» тарифів з 2020 року, наприкінці 2019-го відбулося суттєве збільшення кількості об’єктів електроенергетики з ВДЕ. За даними НЕК «Укренерго», станом на січень 2020 року встановлена потужність об’єктів ВДЕ складала 4,97 ГВт, де:

  • 76,29% СЕС;
  • 20,85% ВЕС;
  • 2,87% станції на біопаливі.

Значний приріст ВДЕ був передбачуваним з огляду на наступне:

Навіщо потрібні системи зберігання?

Для СЕС та ВЕС властиве непостійне виробництво електроенергії, яке залежить від погодних умов. Тому для стабільної роботи енергетичної системи з великою кількістю ВДЕ важливо забезпечити балансуючі потужності.

Однак, їх брак також не може бути несподіванкою. Відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правила безпеки постачання на Мінекоенерго були покладені обов’язки щодо моніторингу безпеки постачання:

  • кожні два роки до 31 липня оприлюднювати звіт про результати моніторингу безпеки постачання електроенергії;
  • щороку проводити оцінку ризиків порушення цієї безпеки на наступний рік.

Проте висновки щодо оцінки ризиків з боку Мінекоенерго досі відсутні.

Одним із можливих варіантів для покращення безпеки постачання може бути використання систем накопичення електричної енергії (energy storage).

Як це відбувається в країнах ЄС?

Головними передумовами для застосування систем накопичення електроенергії є декарбонізація та децентралізація її виробництва. Передумова – збільшення продукування «зеленої» електроенергії та участі домогосподарств у цьому процесі.

З метою сприяння подальшій декарбонізації, Директивою (ЄС) 2018/2001 щодо сприяння використанню енергії з відновлюваних джерел від 21 грудня 2018 року передбачено досягнення 32% ВДЕ в країнах ЄС до 2030 року. Відповідно, використання «зеленої» енергії в Євросоюзі надалі зростатиме. У той же час буде збільшуватись потреба у балансуючих потужностях, зокрема в  energy storage.

Для спрощення їхнього застосування у червні 2019 року в ЄС було прийнято Директиву про спільні правила для внутрішнього ринку електроенергії 2019/944. Документ є частиною законодавчого пакета ЄС «Чиста енергія для всіх європейців». Він передбачає заходи для переходу до чистої енергії, а також підвищення гнучкості енергосистеми та участі споживачів в роботі енергетичних ринків.

Чому цей напрямок не розвивається в Україні?

На відміну від Євросоюзу, в Україні збільшення обсягу ВДЕ не спонукає органи державної влади подолати бар’єри для застосування систем накопичення. І таких бар’єрів декілька.

Відсутність порядку використання систем накопичення електроенергії. Законом «Про ринок електричної енергії» та правилами роботи різних сегментів ринку не врегульоване питання використання систем накопичення електричної енергії та приєднання їх до мереж. Незважаючи на ефективність цих систем на ринку допоміжних послуг, у законодавстві відсутнє регулювання їхньої роботи, та і ринок досі не працює.

Досить багато питань також існує щодо встановлення систем накопичення електроенергії виробниками ВДЕ та щодо можливості продавати електроенергію з цих систем за «зеленим» тарифом.

Відсутність умов для стимулювання інвестицій в energy storage. За даними Lazard щодо витрат на системи накопичення електроенергії, у більшості країн економіка відповідних проєктів залежить від субсидіювання та державної підтримки. При цьому для отримання прибутку від впровадження систем накопичення потрібно наступне:

  • політика підтримки через встановлення держаних цілей для стимулювання закупівлі систем накопичення;
  • підтримка через стимулюючи платежі для субсидування початкових вимог до капіталу під проєкти систем накопичення;
  • ринкові умови, які дозволяють отримати дохід від використання систем накопичення на оптовому ринку електроенергії.

В Україні не передбачено ні системи підтримки для впровадження систем накопичення, ні ринкових умов, які б дозволяли інвесторам отримати дохід від впровадження таких систем.

Що розуміють під energy storage в Європі та Україні?

Директива про спільні правила для внутрішнього ринку електроенергії 2019/944 визначає «систему накопичення електроенергії» (energy storage) як:

  • відкладене кінцеве використання електроенергії на більш пізній час, ніж коли вона була вироблена, або
  • перетворення електричної енергії у форму енергії, яка може зберігатися, зберігання такої енергії та подальше перетворення такої енергії в електричну енергію, або
  • використання в якості іншого енергоносія

Директива передбачає широке визначення «системи накопичення енергії», що охоплює як перетворення в електричну енергію, так і перетворення в інший енергоносій. Це більш широке визначення, ніж те, яке пропонується в інших країнах ЄС, де визначення передбачає тільки реконверсію в електроенергію.

На відміну від Директиви ЄС, законопроєкт № 2582 містить вужче визначення системи накопичення енергії (Energy storage technologies) як технологічного комплексу, приєднаного до системи передачі чи розподілу з метою відбору, накопичення, у тому числі, шляхом перетворення (фізичні, інерційні, хімічні, водневі та інші технології) раніше виробленої електричної енергії, її зберігання та подальшого відпуску.

Системи накопичення електроенергії в країнах ЄС мають такі особливості застосування:

  • використання без обмеження кордонів з метою сприяння конкуренції та постачання електроенергії за найвигіднішою ціною;
  • стимулювання закупівлі електроенергії із систем накопичення шляхом забезпечення регуляторної бази та надання стимулів для закупівлі послуг зберігання електроенергії;
  • не дискримінаційна участь у закупівлі допоміжних послуг систем накопичення електроенергії.

При цьому відповідно до Директиви про спільні правила для внутрішнього ринку електроенергії 2019/944 оператори системи не повинні володіти, розвивати, керувати або експлуатувати системи накопичення електроенергії. На новому ринку електроенергії послуги зберігання енергії повинні бути ринковими та конкурентоспроможними. Тому, слід уникати перехресного субсидування між послугами накопичення електроенергії та регульованими функціями розподілу чи передачі.

Але наскільки український законопроєкт №2582 відповідає цим принципам – питання наразі відкрите.

Як пропонується впровадити такі системи в Україні?

До головних новацій, що прописані в законопроєкті №2582, можна віднести наступні:

  • вводиться новий учасник ринку електричної енергії – оператор системи накопичення;
  • конкурсні процедури на будівництво генеруючих потужностей доповнені системами накопичення електроенергії;
  • діяльність оператора системи накопичення підлягає ліцензуванню для систем накопичення понад 5 МВт.

Цікава умова щодо участі оператора системи накопичення передбачена для оператора системи передачі. Так, останній не може бути оператором системи накопичення енергії крім певних винятків. Зокрема, передбачено можливість оператору системи передачі здійснювати експлуатацію системи накопичення енергії загальною потужністю до 250 МВт у випадках, коли

  • пропозиція таких послуг відсутня на ринку та
  • виключно з метою надання послуг з диспетчеризації (зокрема для забезпечення операційної безпеки, забезпечення балансування та інших заходів, спрямованих на виконання вимог цілісності системи передачі).

Але чому саме 250 МВт?

У жовтні 2019 року «НЕК «Укренерго» підписала два меморандуми на реалізацію проєктів, пов’язаних із системами накопичення:

  • Меморандум про співпрацю з французьким оператором системи передачі RTE на встановлення системи накопичення на 200 МВт.
  • Меморандум з Європейським банком реконструкції та розвитку про реалізацію проєкту з систем накопичення електроенергії.

Загалом за цими меморандумами передбачене встановлення 240 МВт систем накопичення електроенергії оператором системи передачі.

Що не так із законопроєктом №2582?

За законопроєктом, НЕК «Укренерго» не може бути оператором системи накопичення, крім випадків відсутності послуг з накопичення електроенергії на ринку. Але така умова може призвести до конфлікту інтересів при експлуатації систем накопичення оператором системи передачі. Причин декілька.

  • Використання систем накопичення електроенергії найбільш ефективне на ринку допоміжних послуг. При цьому саме оператор системи передачі повинен купувати допоміжні послуги у постачальників допоміжних послуг за правилами функціонування цього ринку.
  • Оператор систем накопичення за законопроєктом №2582 обов’язково повинен брати участь у балансуючому ринку, на якому також купівлю та продаж електроенергії здійснює оператор системи передачі.
  • Від оператора системи передачі залежатиме подальше впровадження систем накопичення електроенергії, але ці конкурси не розпочинаються без затвердження НКРЕКП Звіту з оцінки відповідності (достатності) генеруючих потужностей оператора системи передачі. За 2018 та 2019 роки ці звіти так і не були затверджені регулятором.

Директива 2019/944 також містить певні виключення для операторів системи передачі щодо використання energy storage. Але вона, по-перше, детально прописані та підлягають схваленню регуляторними органами. А по-друге, відсутність пропозиції від інших учасників підтверджується тим, що вони після відкритої, прозорої та недискримінаційної процедури тендерів не отримали права власності, управління та експлуатації систем накопичення або не змогли надавати ці послуги по розумній вартості.

Однак, законопроєкт №2582 не містить усіх цих умов для застосування систем накопичення оператором системи передачі. Звісно, можна казати, що Директива 2019/944 не є обов’язковою для України. Проте при впровадженні систем накопичення варто звернути увагу на основні принципи їх регулювання в країнах ЄС. Особливо це актуально з огляду на прагнення України щодо лібералізації ринку електричної енергії відповідно до Третього енергопакета.

Таким чином, законопроєкт №2582 потребує доопрацювання та обговорення для врахування інтересів інвесторів у проєкти систем накопичення електроенергії та принципів впровадження систем накопичення в країнах ЄС. У той же час швидкі темпи росту проєктів ВДЕ вимагають якомога швидкого впровадження систем накопичення для балансування енергосистеми.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті