Захворіло у світі
12,521,347
Померло у світі
560,834
Вилікувалось у світі
6,901,607
Захворіло в Україні
52,843
Померло в Україні
1,372
Вилікувалось в Україні
25,661
Попереджений – озброєний: як РФ зірвала український контракт з Туреччиною на поставку ЗРК С-125

Попереджений – озброєний: як РФ зірвала український контракт з Туреччиною на поставку ЗРК С-125

Про залежну незалежність України – як і чому ми шкодимо самі собі

Цей матеріал також доступний російською
Попереджений – озброєний: як РФ зірвала український контракт з Туреччиною на поставку ЗРК С-125
ЗРК С-125
Фото: Міноборони

Тема торгівлі зброєю в усіх країнах була і залишається однією з найбільш закритих і чутливих. І не тільки тому, що в цій сфері крутяться величезні гроші (і відкати через різноманітні фірми-прокладки), але й через феноменально велику політичну складову цього процесу. 

Як складається ситуація в цій сфері в Україні і чим нам продовжує «допомагати» Росія, розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.

Про інтереси РФ у виробництві української зброї

Відзначимо, що Україна після здобуття незалежності відразу потрапила в кабальну залежність від Російської Федерації. Під девізом «Не можна розривати технологічні ланцюжки» російське військово-політичне керівництво стало керувати нашою військовою промисловістю (зрозуміло, що у власних інтересах).

Мляві спроби позбутися від такого ярма були тільки при президентові Вікторі Ющенку. До речі, саме тоді почалися розробки тих проєктів, якими зараз пишаються українські «зброярі». На той час було виділено колосальні, за українськими мірками, гроші на розробку оперативно-тактичних ракет типу «Сапсан», що в підсумку вилилося в «Грім-2» для Саудівської Аравії.

Однак уже при Януковичі стався серйозний відкат. Дійшло до того, що прямою вказівкою було заборонено використовувати при розробці українських зразків агрегати і комплектуючі виробництва не країн СНД (читай – РФ).

Ще гірше було з експортом. Побоюючись конкуренції в порівняно вузькому сегменті ринку (зброя, запчастини та підготовка персоналу для техніки радянських зразків), росіяни залишили Україні тільки один варіант (до того ж найбільш малоприбутковий) – розпродаж зі складів радянського застарілого озброєння, причому виключно в найбідніші країни Африки та Азії. Тому широким потоком за дуже невеликі гроші туди потекли сотні танків Т-72, ​​стрілецьке озброєння, найновіші за роком виробництва літаки і вертольоти.

Рідкісні великі проєкти (типу тайського контракту на «Оплоти» або продажі модернізованих МіГ-29 Азербайджану) викликали відверте роздратування у російського керівництва і відкриту протидію. Причому для дискредитації України і зриву контрактів використовувалися найнезначніші приводи і навіть прямий підкуп. Так було, наприклад, з великим контрактом на поставку в Ірак бронетранспортерів БТР-4.

Як маскується РФ 

Після анексії Криму в 2014 році та законодавчо закріпленої заборони на співпрацю з РФ повної відмови, однак, не відбулося – перейшли на «сірі» схеми. Зате у сфері продажів зброї Україна почала активно просувати свої інтереси, не озираючись на «старшого брата». І це стало давати свої результати: незважаючи на активні бойові дії на Донбасі та зрослі потреби внутрішнього ринку. Країні в цілому вдалося зберегти свої позиції в експорті зброї та до того ж, за деякими позиціями навіть наростити його.

Але все кардинально змінилося після квітня 2019 року і приходу до влади в Україні нового президента. Незважаючи на начебто незмінну риторику відмови від співпраці з Російською Федерацією та орієнтації на Захід, в процесах, що відбуваються, явно і неявно стали зміщуватися акценти.

Практично не ховаючись, «Мотор Січ» поставляє двигуни РФ. Так, у грудні 2019 року на адресу латвійської компанії Aeroservice було відправлено 18 двигунів ВК-2500-03 на загальну суму $6,5 млн. Ці турбовальні двигуни використовуються у вертольотах типу «Мі» і «Ка» і необхідні тільки одній країні – Росії, і немає сумнівів, що туди вони і пішли. І якщо раніше факти таких поставок (через Хорватію, Румунію, ОАЕ), які оприлюднили журналісти, люто заперечувалися як мінімум прес-службою підприємства, то зараз цю поставку, про яку писали наші ЗМІ, запорожці навіть не стали коментувати.

Як РФ допомогла зірвати контракт з Туреччиною

Однак цього росіянам мало, і, напевно, вони повертаються до керівництва українським збройовим експортом, як це було до 2014 року. Принаймні, такий висновок можна зробити, аналізуючи як наявні у вільному доступі матеріали, так і деяку інсайдерську інформацію.

Найхарактерніший у цьому плані зовсім недавній приклад – спроби Стамбула купити в Україні зенітно-ракетні комплекси С-125. Залишимо за дужками питання, навіщо вони потрібні Туреччини, армія якої використовує зброю західного і вітчизняного виробництва (але зроблену за стандартами НАТО). Зосередимося тільки на факті – є замовник, який готовий платити гроші за продукцію українського військово-промислового комплексу.

Отже, 27 грудня 2019 року за безпосередньої участі попереднього генерального директора ДК «Укроборонпром» Павла Букіна з турецькою державною компанією SSTEK Savunma Sanayi Teknolojileri A.S був підписаний контракт на $30 млн на поставку двох зенітно-ракетних комплексів С-125. При цьому турки хотіли придбати комплекси, модернізовані приватною компанією «Аеротехніка-МЛ».

Але вже в січні, після зміни керівництва ДК, турецька сторона була сповіщена про те, що потрібно переукласти контракт, адже «Укрооборонпром» хоче поміняти постачальника. Яке ж було здивування турецьких чиновників, коли наприкінці лютого 2020 року від української сторони було запропоновано поставити комплекси від іншої фірми – «Техімпекс». І, крім того, пропонувалося підписати контракт через посередницьку фірму якогось Тофіка Нагієва (громадянина Туркменістану і, увага, – Російської Федерації).

Про інструменти впливу

Пікантності ситуації додають два факти.

Перший: «Техімпекс» власного виробництва не має і є фірмою, яка скуповує зброю по всьому СНД і перепродує за різними «сірими» схемами. Комплекси радянського виробництва були куплені в Молдові у 2016 році за ціною $200 000 за штуку як неробочі.

Другий факт: у 2016 році СБУ виносила постанову про заборону в'їзду в Україну громадянину РФ Нагієву Тофіку Хабіббовічу терміном на три роки.

Як результат – турецька сторона від підписання договору відмовилася.

Якщо говорити про конкретний контракт, то цілком ймовірно, що нове керівництво «Укроборонпрому» повертається до практики відкатів. І крім того, очевидно, що російська сторона намагається як вбити клин в вельми дружні відносини між компаніями оборонного комплексу України і Туреччини, що установилися останнім часом, так і витіснити нас з ринку модернізації зенітно-ракетних комплексів радянського виробництва. Адже, отримавши інсайдерську інформацію від Нагієва, вже зараз РФ активно пропонує туркам плід російсько-білоруського співробітництва – варіант модернізації С-125-2ТМ «Печора-2ТМ».

А якщо додати в скарбничку, наприклад, факт доведення до банкрутства Харківського державного авіаційного виробничого підприємства, Павлоградського хімічного заводу (єдиного виробника палива для вітчизняних ракет типу «Вільха», «Грім» і т. д.), то картинка складається досить тривожна.

Є стійке враження, що під «чуйним керівництвом» росіян руками «молодих реформаторів» з «зеленої» команди планомірно знищується вітчизняний військово-промисловий комплекс. І більше це схоже на ще один етап гібридної війни Москви проти Києва. А, як показує практика, саме такі операції, що проводяться руками місцевої агентури або «корисних ідіотів», найбільш ефективні та найкраще вдаються росіянам.

Зрозуміло, що не все добре в нашій збройовій галузі. Є чималі проблеми, але вони не настільки нерозв'язні, щоб планомірно вбивати саме ті сегменти, де у нашої держави є серйозні напрацювання (і які дуже заважають Росії як у відкритому протистоянні, так і в збройовому бізнесі).

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті