Кодекс доброчесності: як власникам бізнесу отримати відшкодування від недбалих керівників

Сучасні реалії ведення бізнесу зазвичай такі, що його власники довіряють керування найманій особі. Такий менеджер має не лише добре знатися на виробничому процесі, але й поєднувати довірчі відносини з власниками бізнесу та неупередженість. Управлінські функції в компанії мають бути чітко поділені. Частину управлінських рішень, які визначають діяльність компанії, ухвалює власник (учасники товариства). Поточними справами опікується найманий керівник, що діє на власний розсуд. Статутом компанії зазвичай передбачено, які дії та рішення директора потребують попереднього схвалення, а які ні. Але інколи трапляється так, що найманий директор завдає шкоди бізнесу та його власнику. Як від цього вберегтися та яким чином отримати відшкодування, якщо менеджмент припустився свідомих помилок, спеціально для Mind пояснює адвокат Юлія Курило.

Посадові особи товариства мають діяти розумно, добросовісно, забезпечуючи інтереси компанії. І це не просто слова: законодавством, у разі порушення таких принципів управління, передбачена відповідальність посадовців. І якщо підприємство, фірма, компанія зазнає через недоброчесність найманого менеджера збитків, то саме він відшкодовуватиме їх за рахунок власного майна. Причому українські суди вже застосовують покарання для недобросовісних керівників приватних компаній.

Як має діяти менеджер та чому трапляються управлінські негаразди?

Збитки у бізнесу можуть бути наслідком різноманітних обставин, зазвичай у їх сукупності. Проте як відрізнити звичайний підприємницький ризик від порушення директором інтересів компанії, які призвели до збитків? Давайте розберемося із принципами корпоративного управління.

Принцип розумності на практиці означає, що посадова особа під час виконання своїх функцій, визначених чинним законодавством та внутрішніми документами товариства, виявляє турботливість та обачність. Це, як правило, очікується від людини, яка ухвалює виважені рішення. Йдеться про те, що у суспільстві є консенсус щодо того, яка поведінка буде звичайною у бізнес-практиці за конкретних обставин. Посадовець може припуститися помилки, але ухвалюючи управлінське рішення, має дотримуватися певних правил.

Прикладом порушення принципу розумності може бути продаж/придбання товару/робіт/послуг за ціною, що значно відрізняється від ринкової, коли на ринку є альтернативні пропозиції. Одна справа, коли товару/послуги тощо у відповідний момент на ринку нема і керівник вирішує придбати його в іншого постачальника за вищою ціною ніж та, яку, скажімо, виставляв недобросовісний постачальник.

У судовій практиці відомий випадок, коли підприємство, яке було власником нерухомого майна (ангарів, складських та офісних приміщень) передало у управління третій особі 100% площ. Згодом це ж підприємство передало на відповідальне зберігання тій самій третій особі сільськогосподарську техніку і оплачувало вартість відповідального зберігання. Тобто підприємство уклало фактично два договори, економічна доцільність яких не обґрунтована.

Інший приклад порушення принципу розумності – це прийняття неіснуючих товарів/робіт/послуг; або таких товарів/робіт/послуг, що мають явні недоліки; або послуг та робіт, вартість яких є несумісною з масштабами бізнесу. Скажімо, договір підряду передбачає будівництво за проектом. Директор замовника здійснює приймання будівлі та підписує форму про прийняття виконаних підрядних робіт, незважаючи на те, що частина робіт не виконана. Або підприємство платить за послуги консультантів, вартість яких є значною й у структурі витрат неспівмірною з іншими витратами замовника. 

Подібне свідчить про нерозумність дій посадових осіб товариства, що ухвалюють управлінські рішення. Вони суперечать здоровому глузду і не знаходять відповідного економічного чи іншого логічного виправдання.

Принцип добросовісності – суб’єктивний, адже від посадової особи вимагається усвідомлення (знав чи мав знати) факту порушення своїх обов’язків під час ухвалення рішень. У вузькому сенсі під вимогою діяти добросовісно щодо очолюваного підприємства розуміється заборона ототожнювати/замінювати інтереси компанії та власні інтереси. Англійці ще називають це принцип «лояльності». При цьому власні інтереси та інтереси підприємства інтерпретуються досить широко.

Довести наявність конфлікту інтересів зазвичай важко. Уявімо: директор створив бізнес у тій самій сфері, що і підприємство, яким він керує, та використовує базу даних чи маркетингові дослідження, які є надбанням підприємства. Якщо цей паралельний бізнес формально із посадовою особою не пов’язаний, спроби довести порушення принципу добросовісності ґрунтуватимуться лише на непрямих доказах. Таких, як наявність у складі органів управління юридичної особи-конкурента або у штаті – родичів чи інших осіб, які з цим посадовцем пов’язані. Втім, на користь позиції власника може бути встановлення факту використання обладнання компанії для керування паралельним конкурентним бізнесом. 

Добросовісні посадові особи органів товариства діють лише в межах наданих їм повноважень. І, представляючи товариство перед третіми особами, мають поводитися так, щоб не зашкодити власній діловій репутації, діловій репутації інших посадових осіб та товариства в цілому.

Є випадки, коли після припинення повноважень директор ухиляється від передання документів первинного та бухгалтерського обліку, даних управлінської звітності, і це призводить до негативних наслідків. Це такі дії, які здійснені всупереч інтересам товариства.

Часто директори нарахують собі додаткові винагороди. У пресі можна знайти приклад, коли директор дочірнього підприємства нараховував собі заробітну платню, виходячи з чотиригодинного робочого дня п’ятиденного робочого тижня. При тому підприємство не здійснювало діяльність через те, що його виробничі активи знаходилися на непідконтрольній території, не мало працівників (окрім директора та бухгалтера) і здавало порожні звіти про результати фінансово-господарської діяльності. Ці дії директора власник компанії кваліфікував як такі, що вчинені із порушенням принципу недопущення конфлікту інтересів.

Що може вдіяти власник?

Власники бізнесу мають усвідомлювати, що у подібних виявлених випадках можна розраховувати на відповідальність найманих керівників. У судовому порядку можна домогтися відшкодування шкоди, спричиненої компанії такими неправомірними діями чи бездіяльністю.

Право учасників/акціонерів товариства звертатися із позовом до посадових осіб про відшкодування шкоди є додатковою гарантією для інвесторів. Адже частина з них, маючи у компанії партнерів, об’єктивно не має можливості здійснювати оперативний контроль над майном товариства та його діяльністю. Таке право дозволяє збалансувати інтереси зацікавлених сторін та стимулює їх до інвестиційної діяльності.

Нова судова практика створює нові стандарти ведення бізнесу. Персональна відповідальність найманого керівника за шкоду, завдану компанії порушенням обов'язку діяти сумлінно та розумно, є стимулюючим чинником, аби відносини між усіма зацікавленими особами ставали цивілізованішими та прозорішими. Стягнення збитків з директора в судовому порядку не є якоюсь фантастичною опцією, тож має активніше використовуватися інвесторами, аби захистити свої інтереси в повному обсязі.