Дзвінок директору: як не порушити принципи корпоративного управління

Дзвінок директору: як не порушити принципи корпоративного управління

І які дії фінансово караються в Європі

Этот материал также доступен на русском
Дзвінок директору: як не порушити принципи корпоративного управління
Фото: DR

Притягнення директорів до матеріальної відповідальності за порушення принципів корпоративного управління (аналогічних фідуціарним обов'язкам посадових осіб компанії) в Україні стартувало нещодавно. Однак на тлі наростаючої економічної кризи в зв'язку з пандемією COVID-19 ця практика отримала певний імпульс для розвитку. Юристи прогнозують, що незабаром подібних справ в українських судах побільшає.

На жаль, сьогодні подібним категоріям спорів усе ще не вистачає системного підходу. Для його впровадження необхідно, щоб у судах накопичилася достатня кількість рішень. Але поки цього не сталося, адвокати мають робити все необхідне для популяризації даного правового інституту в Україні, звертати увагу суддів на відповідні інструменти, і, звісно ж, запозичувати досвід, сформований в інших юрисдикціях. На що можна спиратися, спеціально для Mind пояснює експерт з корпоративного права Юлія Курило.

Чому ухвалювати такі рішення суддям буває непросто?

Національне законодавство не містить достатньої кількості роз'яснень, що дають відповіді на ключові питання: як визначити наявність ознак порушення принципів корпоративного управління в діях директора? Яким чином відокремити ці дії від нормального господарського ризику?

Цивільний та Господарський кодекси України детально не визначають, що являють собою обов'язки директорів і яким чином принципи корпоративного управління обмежують свободу розсуду при ухваленні управлінських рішень. Існують загальні норми про те, що директор компанії або посадова особа в своїй роботі діють виходячи з принципу розумності, сумлінності та недопущення конфліктів інтересів.

Однак на практиці ці принципи не знаходять своєї дефініції. Простими словами: якщо суд встановлює порушення принципів корпоративного управління, то не пише в своєму рішенні, який саме принцип порушено, а просто посилається на загальні норми законодавства. Практикуючим юристами доводиться лише здогадуватися, що саме суд вважає порушенням принципу розумності, а що – сумлінності. І які дії розглядає як пов'язані з конфліктом інтересів.

Дещо докладніше про зміст принципів і обов'язків посадових осіб пише НКЦПФР: згідно з Принципами корпоративного управління акціонерних товариств (що мають рекомендаційний характер) дії директора є розумними, якщо відбуваються в межах повноважень, відповідають статуту компанії та вимогам закону. А також – демонструють належний рівень уваги й обачності, яка очікується від директора у відповідній ситуації.

Принцип сумлінності говорить про заборону використовувати свої повноваження проти інтересів компанії. Також є пряма вказівка ​​утримуватися від дій, які б шкодили репутації компанії.

Принцип недопущення конфлікту інтересів полягає у забороні отримувати вигоду від вчинення будь-яких дій від імені компанії, а також використовувати майно компанії у власних інтересах. Так само як і використовувати в своїх цілях інформацію компанії з обмеженим доступом.

Подібні відомості про підстави для стягнення з директорів матеріальної відповідальності українським юристам доводиться «збирати по крихтах» з різних нормативних джерел. Переважно – актів рекомендаційного характеру. Інша справа – за кордоном, де відповідні нормативи і практика почали розвиватися значно раніше.

Що говорить іноземний досвід

В якості наочного прикладу можна навести Іспанію. Практика Верховного суду цієї країни в питанні фідуціарної відповідальності бере свій початок ще з 70-80-х років минулого століття. Тому до теперішнього часу всі обов'язки директорів, їх функції та трактування чітко прописані в законі. А того, чого немає в законах – є в судових рішеннях. Тому простору для фантазії у місцевих юристів залишається не так вже й багато.

В іспанському законодавстві для директорів закріплені три основних обов'язки:

  • обов'язок «турботи»;
  • обов'язок лояльності (вірності підприємству);
  • обов'язок уникати конфлікту інтересів.

Від цих питань надалі й відштовхується все законодавство і судова практика.

Що означають ці правила?

Обов'язок турботи. Директори іспанських компаній повинні виконувати обов'язки відповідно до закону та статуту підприємства, з ретельністю «упорядкованого» бізнесмена, беручи до уваги характер посади і функції, покладені на кожного з них. Керівники повинні мати адекватну відданість справі та вживати необхідних заходів для розумного управління і контролю.

При виконанні своїх функцій директор зобов'язаний вимагати і має повне право отримувати від компанії адекватну та необхідну інформацію, яка слугуватиме йому для виконання його зобов'язань.

З практичної точки зору директор має бути залучений і правильно поінформований про фінансове становище компанії і дотримання юридичних зобов'язань:

  • ведення упорядкованого бухгалтерського обліку та внесення річної звітності до Торговельного реєстру у встановлені законом терміни;
  • зменшення/збільшення капіталу або розпуск компанії у випадках, передбачених законом;
  • заяву про визнання компанії добровільним банкрутом у випадках, передбачених законом;
  • дотримання податкових зобов'язань і зобов'язань із соцзабезпечення.

«Обов'язок лояльності» також закріплена в законі. Згідно з ним, директор повинен діяти як вірний представник, сумлінно і в кращих інтересах бізнесу.

І при цьому закон відразу ж встановлює покарання за недотримання цього обов'язку – не лише відшкодування шкоди, а й повернення компанії всього необґрунтованого збагачення, яке директор міг отримати внаслідок невиконання такого обов'язку.

Однак і цим законодавчі вимоги не обмежуються. Затверджено повний список того, які саме обов'язки включає обов’язок лояльності:

  • обіймати свою посаду як вірний представник, діючи сумлінно і в кращих інтересах компанії;
  • використовувати свої повноваження лише в цілях, для яких він був ними наділений;
  • не розкривати інформацію, до якої директор має доступ завдяки його посаді;
  • не брати участі в обговоренні та голосуванні щодо угод і рішень, в яких директор має конфлікт інтересів;
  • виконувати свої функції відповідно до власних критеріїв, незалежно від інструкцій і відносин із третіми особами;
  • уникати ситуацій конфлікту інтересів і вживати заходів щодо запобігання їм.

Конфлікт інтересів – больова точка фідуціарних зобов'язань і виникає з обов'язку вірності директора. Його конкретні пункти також закріплені в законі:

  • директор повинен утриматися від операцій з компанією, за винятком тих випадків, коли вони відбуваються на однакових умовах з клієнтами компанії;
  • не використовувати ім'я компанії для особистих інтересів;
  • не використовувати активи компанії та конфіденційну інформацію в особистих цілях;
  • не використовувати ділові можливості компанії для своєї вигоди;
  • не отримувати винагороду від третіх осіб, пов'язану з функціями директора;
  • не конкурувати з компанією.

Вищезазначені положення також застосовуватимуться в тому випадку, якщо виконавцем заборонених дій є не сам директор, а особа, пов'язана з ним. У будь-якому випадку менеджери мають повідомити інших директорів, раду директорів і загальні збори акціонерів про наявність будь-якої конфліктної ситуації – прямої або опосередкованої – щодо інтересів компанії.

Спочатку судова практика в Іспанії говорила про те, що громадянська відповідальність виникає при порушенні закону, статуту та органічних обов'язків. Однак поступово, зі зміною закону про комерційні компанії, всі допустимі органічні обов'язки директорів були закріплені в нормативних актах.

Тому сьогодні, що б не порушив менеджер в Іспанії – в результаті він порушує норми закону країни або статуту компанії. А при порушенні таких норм діє презумпція винності директора. Тобто, визнається, що дії вчинені не через недбальство, а з умислом.

Як бачимо, практика персоналізації відповідальності посадових осіб у бізнесі не є суто українським винаходом. Вона благополучно і досить давно застосовується не лише в країнах з англосаксонською правовою системою, де фідуціарні обов'язки посадових осіб формувалися століттями та закріплені в прецедентах. Поширена ця практика і в країнах романо-германського права, де інститути персональної відповідальності директорів отримали свій розвиток завдяки законодавцям.

Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.

Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.

Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті