«Не спонсоруйте нашу смерть»: чому залежність від російського газу дуже подібна до наркотичної
Як Європа у неї провалювалась і як тепер вибиратися
24 лютого 2022 року – дата, коли в Україні почався відлік зруйнованих будинків, вбитих мирних громадян та загиблих захисників, котрі повстали проти російської агресії у цьому нерівному бою. Саме в цей день, о 5-й ранку українці здригнулися від потужних вибухів по всій території розмежування з росією та білоруссю. Про відкриту російську агресію писали десятки українських і міжнародних ЗМІ, а 2 березня 2022 року це було визнано і засуджено Генеральною асамблеєю ООН у відповідній резолюції.
А чим запам’ятається ця дата у Європі? День коли постав вибір між гуманізмом та комфортом? росія як ракова пухлина надійно закріпилась на теренах Європи, продаючи свої природні ресурси – нафту та газ. Тож вона вважає, що може собі дозволити будь-які криваві ігри: захоплення територій – невизнаних республік, котрих вже нараховується десяток у різних частинах світу, чи повномасштабну війну в Україні, громадян якої до останнього називали «братським народом», а в цей час «програмували» власне населення на ненависть та жагу до вбивств під лозунгами «денацифікації» та «демілітаризації». Як рф використовує енергетичну зброю у стосунках з Європою і як це впливає на Україну, розповів Mind експерт Офісу реформ Кабінету Міністрів України Максим Гардус.
Вплив росії у світі через газопостачання
росія добре підготувалася до нападу, укладаючи контракти про надання газу та таким чином прив’язуючи до себе дедалі більшу кількість країн, зокрема й європейських, отримуючи нам ними контроль через погрози відключення. Так, за даними Агентства Європейського Союзу зі співробітництва регуляторів енергетики, у 2020 році приблизно половина газу, що імпортувалася Німеччиною, постачалася з рф. Італія викупила у росії понад 46% усього спожитого газу за рік, а Франція – четверту частину. В цей же час, Північна Македонія та Молдова повністю залежали від поставок російського газу, а Фінляндія та Латвія – майже на 90%.
Залежність країн від російського газу станом на 2020 рік
Залежність від російського газу дуже схожа на наркотичну – вона поступово захоплювала, одурманювала та підкорювала, а зараз країнам потрібно пройти всі стадії подолання проблеми – від заперечення і гніву до прийняття, або 12 кроків звільнення від наркоманії, як вам буде зручніше.
Чому ж Європейські країни – держави з адекватним світоглядом та розумінням усієї картини подій, не можуть зважитися на повну відмову від російського газу? Чому виходить так, що однією рукою ці країни надають допомогу українській армії та біженцям, а іншою – розраховуються за російський газ, тим самим фінансуючи війну.
Цю тезу підтверджено заявою (українське джерело) верховного представника ЄС із зовнішньої політики Жозепа Борреля в Європарламенті. За його словами, за період війни в Україні, Європейські країни заплатили росії 35 млрд євро за енергоносії, в той час, як розмір фінансової підтримки України був у 35 разів меншим. Країні Європи ніби і нам допомагають, але, з остраху позбутися власного комфорту, не можуть прийняти важливих рішень про розірвання «кривавих» контрактів.
Нові ультимативні умови росії та реакція Європи на них
У своїй «газовій грі» рф пішла далі – і озвучила ультимативні умови про розрахунок за газ у рублях замість євро, як було прописано у контрактах. Кремлівська верхівка розуміє, які страшні економічні наслідки вже має війна з Україною для її держави. То тільки на російських каналах розповідають, як у них все добре та як санкції «непомітні» для бюджетів.
Російська економіка вже знаходиться у кроці від дефолту, а населення – за межею бідності. Намагаючись ще хоч якийсь час протримати економіку «на плаву», російською стороною було поставлено ультиматум про валюту оплати з погрозою відключення газу.
Проте, в розріз з очікуваннями російської сторони, Європейський союз та країни великої сімки не прийняли ці умови. Окрім цього, низка країн вже зупинили постачання газу з рф чи прийняли рішення про неукладання нових контрактів. Так, із 1 квітня Країни Балтії відмовилися від закупівель газу з рф. З 2023 року, після закінчення чинного контракту, Польща планує відмовитися від російського газу. В свою чергу, Європейський союз склав план повної відмови від російського газу, нафти на вугілля до 2027 року.
Отже, план щодо «рубльової реанімації» російської економіки вже провалився у найбільших експортерів. Тепер вибір за росією – чи залишити розрахунки за газ у євро та доларах, чи підтвердити свої гучні заяви діями, відключити постачання та залишитися без фінансових надходжень.
Пристала на умови росії про розрахунок у рублях лише Угорщина, (українське джерело). Ще в рублях платить Молдова, однак це було заздалегідь прописано в контракті. А Болгарія хоч і дала згоду на оплату в рублях, проте це триватиме лише до кінця поточного року. Це зовсім не той капітал, який може суттєво вплинути на ситуацію.
Європа не може чи не хоче відмовлятися від російського газу?
Лідери країн Європи добре розуміють, що потрапили в залежність від природних ресурсів країни-агресора, проте не готові робити рішучі дії та вводити повне ембарго на постачання. Вони досі бояться, що знизиться рівень комфорту для громадян, зростуть ціни на носії та інше.
Але чи насправді відмова цих країн від експорту російського газу чи навіть повне ембарго на закупівлю газу та нафти матиме наслідки, відчутні для пересічного європейця? За підрахунками провідних німецьких економістів, ембарго коштуватиме їхній країні від 0,5 до 3% на душу населення, а це навіть менше за економічні втрати від ковіду.
Ще менший вплив ембарго матиме на економіку Франції: втрати ВВП оцінюють в 0,15-03%. Для деяких країн – наприклад, Болгарії, Чехії та Литви, відмова від російських енергоносіїв призведе до зниження ВВП від 1-5%. Це трохи вищий рівень, але цілком керований. Особливо якщо оцінити рівень грошових потоків від закупівлі ресурсів у країни-окупанта.
За даними дослідницької організації CREA, 2021 року країни Європи заплатили за російські енергоносії понад 202 млрд євро. Втрата такого джерела прибутку, навіть тимчасова, стане дієвим важелем впливу на росію.
То чи настільки сильно європейське керівництво побоюється економічних наслідків для громадян, чи самого шляху до вирішення питання заміщення експортера? Адже треба шукати інші варіанти, укладати нові контракти, заміщувати імпорт.
Як саме тривало підсаджування Європи на «газову» голку?
Перший крок «газифікації», як і з наркотиками, важко назвати залежним. Це перші невпевнені дії, спроби, скоріше цікавість, аніж необхідність. У цей час росія «загравала» з Європою, пропонуючи контракти та цікаві ціни.
Другий крок – закупівля країнами частини газу у росії, що здатна задовольнити будь-які апетити та має великий запас для продажу будь-якого необхідного об’єму. Лояльна цінова політика змушує входити у більшу залежність, ніж на першому етапі, відкидаючи поставки з інших країн. На цьому етапі робочі відносини з рф усе такі ж прості та економічно вигідні.
Третій етап – момент, коли країни розуміють, що робота з росією має свої підводні камені. Настає час переукладати контракти, які вже є не такими вигідними, як на перших етапах, а риторика росії все жорсткіша. Проте, потрапивши у майже повну залежність, постає вибір між прийняттям нових умов чи розворотом курсу на 180 градусів. На цьому етапі вже мало хто з залежних готовий взяти себе в руки та почати боротися з проблемою.
У розрізі логістики, країнам-закупівельникам потрібно було б починати шукати нових постачальників, тим самим наражаючи себе на небезпеку тимчасової нестачі газу та відмови у постачанні від старого постачальника газу (росії). Тому в такій ситуації майже всі, з важким серцем, але лізуть у лещата четвертого етапу.
Четвертий етап – фінальний. Це повна залежність від постачальника, та, як наслідок, пряма згода на всі умови та примхи. Це шантаж та залякування. В цю пастку споживача заганяли з першого кроку, і ось тепер йому необхідно буде вириватися – навіть через економічні загрози – або назавжди лишитися заручником, а в ситуації з росією – і співучасником масових вбивств українців. Тут дуже важливо зробити правильний вибір.
Європейський комфорт чи українська свобода?
Монополізм росії як постачальника газу до низки європейських держав робить їх залежними від країни-агресора, а отже – і співучасником звірств.
Вийти з-під впливу, знайти нових постачальників в екстреному порядку та укласти вигідні контракти буває доволі складно. Тому країни – газові заручники продовжують експортувати газ, фінансуючи вбивства та руйнування українських міст та тисяч людських життів.
Жодна фінансова підтримка не допоможе врятувати життя людей і зупинити війну, доки агресор отримує капітал для ведення бойових дій. Запровадження ембарго фактично перекриє потік грошей до росії та змусить зупинити свій кривавий терор. Не будьте співучасниками вбивств, не фінансуйте війну заради власного комфорту.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
