Не забувати про людяність: як відбуваються розлучення під час війни
І чому не варто доводити ситуацію до абсурду
Стосунки між людьми тривають за будь-яких умов, але не завжди вони відбуваються зі знаком «плюс». З одного боку війна здатна об'єднувати людей і соцмережі рясніють повідомлення про одруження. З іншого – під час війни безліч родин припиняють стосунки й розлучаються. І не завжди цей процес триває спокійно. До яких «атак» вдається колишнє подружжя, під час оголошення власної «війни» одне одному, і на які юридичні нюанси потрібно зважати в таких діях, розповів Mind адвокат Ігор Тетеря.
Існує прислів’я: від кохання до ненависті один крок. У його правдивості як адвокат за свою багаторічну юридичну практику переконувався неодноразово.
Часом бувало так, що, спостерігаючи, на що готові люди під час розлучень, не вірилося, що вони колись дійсно кохали одне одного й вступили в шлюб не під примусом, а по своїй добрій волі.
Як визначається місце проживання дитини?
Як не сумно, але досить часто зброєю у «війні» між колишнім подружжям є їхні спільні діти. У більшості випадків обоє з батьків розуміють, з ким із них було би краще проживати дитині, однак інколи бажання нашкодити іншому з подружжя не дозволяє добровільно узгодити це питання, і його має вирішити суд.
Батькам в такому разі слід мати на увазі, що в цій категорії спорів (та й у будь-якій іншій, що стосується дітей) основним чинником, який лягає підвалиною рішення суду, є якнайкраще забезпечення інтересів дитини.
Читати також: Діти війни: які психологічні проблеми потрібно долати
Раніше існувала усталена практика судів, згідно з якою малолітня дитина не повинна бути розлучена зі своєю матір’ю (крім виняткових обставин), і відповідно перевага у таких спорах віддавалась матері.
Однак із часом судова практика змінилася. Суди враховують рівність прав матері та батька щодо дитини, й у вирішенні таких спорів виходять з обставини, що мають істотне значення для дитини, як-то: ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків; особисту прихильність дитини до кожного з них; вік дитини; стан її здоров’я; психологічний стан; сталі соціальні зв’язки; місце навчання тощо.
Які можуть виникнути перешкоди в спілкуванні з дитиною?
У разі відсутності спору, з ким проживатиме дитина, або вирішення цього спору судом, іншою тероризуючою дією одного з подружжя часто буває перешкоджання іншому спілкуватися з дитиною.
У такому разі батькам дитини (особливо тому з них, хто застосовує такі методи помсти до колишньої коханої людини) слід врахувати, що, крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків, у тому числі й на рівномірне виховання кожним із них. Відповідно позбавлення одного з батьків можливості бачитися з дитиною порушує не тільки батьківські права, а й у першу чергу права дитини.
Тому вважаю, що інший із батьків, чиє право на спілкування з дитиною порушено, просто зобов’язаний захистити як свої батьківські права, так і права дитини на спілкування з ним.
Це можливо зробити, звернувшись до органу опіки та піклування, а якщо не допоможе – до суду.
Суд визначить місце й час спілкування з дитиною, а також способи такого спілкування, зокрема: періодичні чи систематичні побачення; можливість спільного відпочинку; відвідування дитиною місця проживання одного з батьків тощо.
Слід мати на увазі, що під час вирішення такого спору судом братимуться до уваги істотні для дитини обставини, зокрема стан психічного здоров’я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами тощо.
При цьому з урахуванням вікових змін дитини, її розвитку та потреб батьки зможуть в майбутньому змінити встановлений судом спосіб участі у вихованні дитини, що відповідатиме її інтересам.
Які умови позбавлення батьківських прав?
Найсуворішим «покаранням», до якого вдаються батьки дитини після розлучення, є позбавлення колишнього чоловіка/дружини батьківських прав.
Суди вищих інстанцій неодноразово вказували, що позбавлення батьківських прав є виключним заходом, який тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки як для одного з батьків, так і для дитини. Тому позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо.
При цьому обставини, які можуть бути підставою для позбавлення батьківським прав, мають бути дуже істотними, а докази – беззаперечними.
Верховний Суд у своїх рішеннях уже зазначав, що непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки першочергове значення має забезпечення найкращих інтересів дитини, яке переважає над інтересами батьків.
Найрозповсюдженішою підставою, яка використовується для позбавлення батьківських прав одного з батьків є ухилення від виконання ним батьківських обов’язків.
Ця підстава має місце, коли такий батько чи мати не піклується про:
- фізичний і духовний розвиток дитини;
- її навчання, підготовку до самостійного життя;
- не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання;
- не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення;
- не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей;
- не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі;
- не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти.
Водночас ухилення від виконання своїх батьківських обов’язків може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки одного з батьків, тобто свідомого нехтування ним своїми обов’язками.
Тому, наприклад, розповсюджена обставина – наявність заборгованості зі сплати аліментів – сама по собі не є підставою для позбавлення батьківських прав.
Як відбувається поділ спільного майна?
Іншим способом «зводити рахунки» є поділ спільного майна. Насправді ділити майно після розлучення є нормальною практикою, тільки от у розгніваних колишніх коханих поділ майна інколи перетворюється на рейдерські захоплення.
Слід мати на увазі, що, за загальним правилом, усе набуте в шлюбі майно (крім отриманого одним із подружжя в дар, придбаного ним за особисті кошти, успадкованого чи приватизованого з державної або комунальної власності) є спільним майном подружжя і ділиться між ними порівну.
Майно, яке набуто одним із подружжя до вступу в шлюб, також є його особистою власністю. Винятком із цього правила є ситуація, коли таке майно за час шлюбу за рахунок спільних коштів або спільної праці значно збільшилося в ціні.
Наприклад, спільними зусиллями подружжя зроблено капітальний ремонт старого будинку, внаслідок якого його вартість збільшилася в декілька разів. У такому разі цей будинок може бути визнаний спільною сумісною власністю подружжя і поділений між ними.
Якщо ж збільшення в ціні відбулося, однак було не істотним (що оцінюватиме суд під час розгляду справи), наприклад, поточний ремонт особистої квартири одного з подружжя здійснено за особисті кошти іншого з подружжя, то в такому разі з власника квартири може бути стягнуто компенсацію витрачених коштів.
Таємний продаж набутого в шлюбі майна тим із подружжя, на кого воно оформлене, досить часто не матиме жодного сенсу, оскільки в деяких випадках такий продаж може бути оспорений, і майно буде повернуто в спільну сумісну власність подружжя та згодом поділене, а в інших випадках ошуканим співвласником може бути стягнута компенсація вартості частки незаконно відчуженого майна.
За яких обставин може відбутися виселення?
Часто буває так, що під час шлюбу один із подружжя реєструє в особистому житлі іншого з подружжя чи його родичів. Після розлучення такий зареєстрований, звісно, не бажає виселятися з відповідного житла або навпаки намагається на зло вселитися туди, хоч і проживав до цього в іншому місці.
Як правило, така суперечка переходить на вирішення суду. У цій категорії спорів суди намагаються дослідити питання дотримання балансу між захистом права власника житла та захистом права колишнього члена сім’ї на користування житлом.
Вирішуючи такі спори суди враховують, чи наявне в зареєстрованого колишнього члена сім’ї інше житло, хто ще зареєстрований у відповідному житлі, які розміри житла, скільки в ньому кімнат тощо.
Якщо колишній член сім’ї має інше житло, суди переважно виселяють таких осіб. В іншому ж випадку, якщо вказана особа іншого житла не має, залежно від конкретних обставин справи суди часто стають на бік такої особи і, не бажаючи робити його безхатьком, відмовляють у задоволенні позову щодо виселення.
Як припинити домашнє насильство?
І наостанок. Найжорстокіший прояв «війни» між колишнім подружжям – домашнє насильство.
Закон визначає домашнє насильство як діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються серед іншого між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживали однією сім’єю, але не перебували в шлюбі між собою, а також погрози вчинення таких діянь.
Слід зазначити, що за вчинення домашнього насильства кривдник може нести як адміністративну , так і кримінальну відповідальність, якщо такі діяння носять систематичний характер, тобто вчиняються ним три і більше разів і призводять до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Для захисту своїх прав постраждалій особі необхідно викликати поліцію. Працівник поліції складе протокол на кривдника або викличе слідчо-оперетивну групу, якщо будуть наявні ознаки кримінального правопорушення. Корисні телефони в таких випадках можна знайти на сайті КМДА.
Також поліцейський за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення може винести кривднику терміновий заборонний припис, який може містити:
- зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;
- заборону на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;
- заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
Такий припис виноситься не більше ніж на 10 діб.
Читати також: Проти насильства: як вплине підписання Стамбульської конвенції на Україну
Крім того, постраждала особа може звернутися до суду з заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника. Обмежувальний припис, який видається судом на строк від одного до шести місяців, може містити один чи декілька із таких заходів:
- заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
- усунення перешкод у користуванні власністю постраждалої особи;
- обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
- заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
- заборона розшукувати, переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватися з постраждалою особою;
- заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку.
Чому «поганий мир» все-таки краще «доброї війни»?
Життя занадто коротке, щоб свідомо витрачати його на негативні емоції, адже їх і так вистачає в житті кожного українця. Наша батьківщина переживає зараз справжню війну, а в цей час хтось починає чи продовжує «війну на сімейному фронті».
Тож подумайте, чи варта така «війна» тих психологічних і фінансових зусиль та що вона принесе у ваше життя й життя ваших дітей.
Однак, якщо агресор не ви, а ви стали об’єктом нападу – тоді необхідно захищатися, маючи «потужну зброю» та надійних союзників.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
