Долаємо бар'єри: налаштовуємо спільну мову з людьми з особливими потребами
Чому іноді не варто допомагати, коли не просять, і що таке толерантність
Напередодні Мінекономіки анонсувало компенсації роботодавцям за облаштування робочих місць з інвалідністю. Можливо, така ініціатива допоможе подолати бар'єри й уникнути обмежень для людей з особливими потребами. Проте реалії нашого життя досі такі, що пандус для інвалідного візка, що закінчується височенною сходинкою, лишається нормою. І начеб-то компанія, що надає послуги, намагалася зробити як краще, але вийшло знову «як завжди». Напевно тому, що ніхто з цієї компанії не спробував подолати всі перешкоди, аби потрапити бодай до цього входу за допомогою візка, щоб на собі перевірити «архітектурне поліпшення». Або тому, що там, де закінчується пандус, починається чужа територія. Але добре вже те, що там хоча б подумали про пандус. Іноді про таке годі і мріяти.
Стара забудова наших міст не передбачає і того. І щоб збудувати зручний вхід для всіх без винятку, потрібно подолати безліч перепон чиновників, аби отримати потрібний дозвіл на внесення змін в архітектурний проєкт готової будівлі або, наприклад, конструкції мостового переходу. Зокрема, якщо останній обладнаний ліфтом, то сходи не передбачатимуть наявності спеціальних рейок для візків. І логіка в цьому є, якщо виконується єдина умова – ліфт працює 24/7. А якщо він зламаний, відключена електроенергія, а якщо... І таких «якщо» може бути безліч. Це тільки маленька частина того, з чим стикаються люди з інвалідністю щодня.
Зараз же, під час війни, кількість людей з особливими потребами зростатиме. Проте, якщо подолати технічні недоліки будівництва й архітектури можливо і це реальне завдання для виконання, то бар'єри у спілкуванні з іншими людьми – зовсім інший рівень проблеми. Суспільство загалом та бізнес зокрема зараз проходять власні уроки прийняття, розуміння та поваги. І поки це тільки перші сторінки «підручника» з нового предмета «толерантність».
Як спілкуватись, допомагати, чи навпаки вчасно лишати в спокої людей з особливими потребами, травмами, розповіла Mind мама дитини з епілепсією та голова ГО «Епіпросвіта» Нія Нікель.
«Відсадіть від мене цих людей, бо вони псують мені апетит» – такі слова почула моя подруга кілька років тому, через те, що в її дитини з інвалідністю потекла слина в кафе. Не треба бути гуру дипломатії, щоб зрозуміти, що таке ставлення до людей (а людина з інвалідністю насамперед Людина) не адекватне та токсичне.
Ще один приклад стався місяць тому в Тернополі, де маму вигнали з піцерії, бо її син з аутизмом був заголосним. Це не сталося через нерозуміння ситуації, мама чітко пояснила, що це не «погане виховання», а реальна хвороба. Але навіть не ця ситуація була найгіршою, найгірше було те, що почали писати інші люди в соцмережах і телеграм-чатах: яка ця жінка недоматір і що таких дітей треба тримати в психічних лікарнях.
То що з нами не так і чому подібних скандалів ставатиме все більше?
Соціальна напруженість через війну, стрес та страх. Чим далі ми у війні, тим більше наша нервова система перенапружується і страждає. Люди більш агресивні та легко спалахують.
Радянський подарунок у вигляді ховання людей з інвалідністю за межами міст. Замовчування хвороб. Створення картинки ідеальних зразкових людей. Наші батьки не мали досвіду спілкування з ЛЗІ, не навчила нас, а ми зі свого боку радше боїмося таких осіб і ховаємо очі, бо банально не знаємо, як спілкуватись.
Колосальна неінклюзивність українських громад. Не адаптовані міста замикають людей з інвалідністю в чотирьох стінах їх квартир і приховують від нас цих людей.
Чим більше людей з інвалідністю зможуть виходити на вулицю, у кафе, користуватися транспортом – тим зрозумілішим нам стануть канали й можливості спілкування та співжиття.
Читайте також: Як оформити статус інваліда цивільним через поранення
Як розірвати це жахливе коло?
Багато років тому, американська журналістка Карен Мейер з Американського національного центру доступності розробила 10 золотих правил спілкування з людьми з інвалідністю. На мою думку, корінь зла – це саме відсутність діалогу, нормальної комунікації і розуміння ситуації. Тому я хочу поділитися цими правилами, які допоможуть кожному з нас краще зрозуміти ЛЗІ і тим самим уникати скандальних ситуацій:
1. Розмовляйте з людиною, а не з тим, хто її супроводжує. Уявіть, що хтось розмовляв би лише з вашим супутником і повністю ігнорував те, що ви теж хочете приймати участь у діалозі.
2. Вітаючись, запитайте в людини, чи можна їй потиснути руку. Люди з деякими видами інвалідності, як, наприклад, аутизм, мають гіперчутливість і навіть легке стискання руки для них може обернутися болем.
3. Розмовляючи з незрячими людьми, не забувайте представитись і назвати всіх, хто з вами. Коли звертаєтесь – вказуйте до кого. Це зовсім не очевидно, якщо заплющити очі і спробувати зрозуміти, хто з ким розмовляє.
4. Не допомагайте, якщо вас не просять. Якщо відчуваєте, що маєте допомогти, – спитайте, чи це можна зробити, і якщо так, то запитайте як. Люди з інвалідністю прагнуть самостійності і власних кордонів, так само як кожен із нас.
Читайте також: Як справляються із викликами війни люди з інвалідністю
5. Звертайтеся до дітей з інвалідністю на ім’я, не говоріть «твоя дитина» чи щось подібне. Вона особистість, яка заслуговує, щоб її називали на ім’я.
6. Не торкайтеся речей людини з інвалідністю без її прохання. Крісло колісне – це буквально як машина чи будинок, вдиратися туди – порушення комфорту людини.
7. Якщо в людини труднощі з вимовою слів – майте терпіння і дослуховуйте до кінця, не перебивайте, не закінчуйте фрази за людину. Часто ЛЗІ може сприймати це як те, що вона не може бути вислухана й почута. Не вдавайте розуміння, якщо не зрозуміли людину. Уточніть, що вона мала на увазі.
8. При спілкуванні з людиною у візочку намагайтеся, щоб ваші очі були на одному рівні, а не згори вниз.
9. Старайтесь, щоб вас було добре видно, а губи не закривали руки/предмети чи прибори. Деякі люди з інвалідністю можуть читати по губах, і це спрощує їм комунікацію.
10. Не хвилюйтеся, якщо допускаєте помилки і говорите глухим людям «Чи чули ви»?
Читайте також: Обрати життя: як захисникам України отримати статус інваліда війни
На кінець 2023 року в Україні було зареєстровано 2,7 млн людей з інвалідністю. Більшість із них хоча б раз у житті стикалася з токсичним ставленням і порушенням прав.
У Європі є приказка, що рівень культури країни можна оцінити по тому, як держава ставиться до людей з інвалідністю. І, на жаль, нам поки нема чим хвалитись.
Наші бізнеси роблять помилку за помилкою, але отримують за це булінг замість діалогу з роз’ясненням, що саме і як треба робити, а як недопустимо. Люди ставляться до своїх співмешканців як до речей без розуміння, що в умовах війни від інвалідності не застрахований ніхто.
Читайте також: Продюсер кінофільму «Уроки толерантності»: «Завжди перемагає оптимізм, запакований у гумор, іронію чи самоіронію»
Ці прості правила, мають допомогти нам стати кращими та відповідно представляти Україну світу, коли їх очі прикуті до нас.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
